«Педагогічні науки»,

5(Сучасні методи викладання).

Масич В. 

Слов’янський державний педагогічний університет

РОЗВИТОК ДІАЛОГОВОГО НАВЧАННЯ В СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЦІ

Приоритетними завданнями сучасної педагогіки є гуманізація та активізація навчально-виховного процесу.

Зміни, які відбуваються в різних сферах сучасного суспільства, ставлять перед педагогами нові завдання, що характеризуються переходом до моделі навчальної співпраці, в умовах якої між учителем та учнем встановлюються суб’єкт-суб’єктні стосунки, досягається мета гуманізації взаємовідносин між суб’єктами навчально-виховного процесу та активізація пізнавальної діяльності учнів.

Разом з удосконаленням навчальних планів, програм, виданням нових підручників досягнення цієї мети пов’язане із застосуванням методів навчання, що відповідають усім вищезазначеним критеріям навчального процесу.

Як відомо, глибокому усвідомлюванню матеріалу сприяє активна самостійна розумова діяльність особистості, що досягається завдяки використанню діалогічних методів. Наразі педагогічний ефект застосування таких методів виражається у швидшому сприйнятті й засвоєнні нового матеріалу, а також у подоланні психологічного бар’єру між викладачем та учнем.

Аналіз педагогічних досліджень свідчить, що проблема діалогового навчання найбільш активно вивчалась у працях таких вітчизняних науковців, як А. Алексюк, Т. Довженко, С. Золотухіна, Л. Кондрашова, В. Морозов, М. Євтух, Л. Бурман, Л. Вовк, І. Глазкова, Г. Троцко, В. Лозова. Ці науковці не обмежуються теоретичним обґрунтуванням проблеми, а вирішують її практично.

Таким чином, існує об’єктивна потреба у подальшому розвитку діалогових методів навчання, їх практичному застосуванні.

Аналіз навчально-педагогічної літератури (В. Морозов, О. Бодальов, Ломов, Мухіна та ін.) дозволяє зрозуміти сутність поняття «діалог». Діалог як одна з форм педагогічного спілкування і взаємодії в навчальному процесі привертає до себе науковців та вчителів-практиків через те, що саме у ньому найбільше може розкритися і проявитися рівноправність взаємозалежних суб’єктів. Крім цього, діалог є підґрунтям діалогового навчання, діалогічного підходу до організації навчальної роботи в пізнанні і спілкуванні взагалі.

Наразі гуманізація змісту навчання, зокрема в системі «вчитель-учень», ставить перед дослідниками завдання пошуку нових підходів до вибору навчального та методичного матеріалу й організації самого процесу навчання. А це, у свою чергу, стало підґрунтям для діалогічного підходу до організації навчання.

Аналіз науково-педагогічної літератури [4], [5], [11] засвідчив прагнення науковців максимально зорієнтувати сучасний педагогічний процес на гуманізацію в спілкуванні з вихованцями та колегами. Такі спроби в доробках І. Тодорової і О. Штепи виражено у встановленні основних компонентів діалогічного спілкування в навчально-педагогічному процесі:

- організаційно-поведінковий (уміння й навички організовувати щиру розмову з учнями);

- міжособово-рефлексивний (елементи спілкування, що забезпечують адекватне сприйняття й розуміння вчителем учнів, себе, ситуації тощо);

- предметно-рефлексивний (чинники, що забезпечують предметний, децентрований аналіз навчального матеріалу та процесу його пізнання) [10, с.51-53].

Важливість і потенціал діалогового навчання досить широко розкриває О. Бодальов [1, 2]. Автор наголошує на тому, що саме діалог має міжособистісний суб’єкт-суб’єктний характер, а також звертає увагу на те, що діалог, заснований на рівності сторін, під час навчання спонукає тих, хто навчається, до співпраці у генерації нових ідей, думок, поглядів. Крім цього, як раніше було зазначено, діалогічна форма навчання є більш прогресивною порівняно з монологічною, оскільки впливає на рольову та емоційну сфери, розвиває наполегливість, вказує на необхідність самоосвіти.

Ідея діалогового навчання і її втілення в практику в середніх та вищих освітніх закладах є результатом роботи багатьох науковців (В. Біблер, В. Литовський, В. Ямпольський, Є. Пасов, М. Соломадін, С. Курганов). На думку вчених, діалог є основою творчого мислення і виступає як важливий, навіть необхідний, елемент сучасної освіти.

Визначаючи роль і необхідність діалогового навчання, ми дійшли висновку про те, що воно сприяє вдосконаленню здібностей мовленнєвого оформлення думок і сприйняття висловлювань співрозмовника, швидкій орієнтації в ситуації та розумінню почуттів, переживань, амбіцій партнера у спілкуванні. Навчально-виховний процес потребує постійної генерації і втілення в практику нових ідей стосовно форм, методів і засобів навчання, що забезпечує ефективність освітнього процесу навчання й утримує його на необхідному рівні. Праці Г. Ковальова [8] дають підстави вважати діалогічне навчання одним з ефективних способів вирішення цього завдання. Адже основною умовою такого навчання є відвертість співбесідників. Якість підготовки майбутніх педагогів до діалогічного навчання учнів, рівень їхньої готовності до діяльності, основу якої складає навчальний діалог, і до діалогічного спілкування в системі «вчитель-учень» багато в чому визначається ступенем сформованості в них діалогічних умінь, що виступають важливим показником професіоналізму сучасного педагога.

Одним з важливих принципів є комунікативна спрямованість у навчанні. Його розробкою займалися багато методистів (В. Костомаров, Е. Сосенко, М. Вятютнєв, О. Митрофанова та ін.). Цей принцип полягає в значній кількості здібностей: просто та виразно викладати свої погляди, уважно слухати, методично планувати ситуації з урахуванням здібностей, потреб та інтересів тих, хто навчається, тощо.

Соціальність діалогу очевидна, бо саме він є безпосередньою формою контакту, починаючи від знайомства і закінчуючи спільним пошуком істини.

Принцип моделювання типових ситуацій полягає в тому, що навчання будується як серія типових ситуацій, де кожна мовленнєва ситуація є функціональною одиницею усного мовлення.

За діалогічного навчання учні повинні чітко усвідомлювати те, що кожному відводиться своя роль (вчитель-учень, учень-учень) та уміло імпровізувати. В основі цього лежить принцип ролей.

На думку М. Кларіна, діалогове навчання стимулює спільну діяльність учителя та учня й розвиває здібності суб’єкта цієї діяльності – учня чи студента. Вагомим у його поглядах є те, що освітній ріст відбувається не однобічно і розвивається не лише той, хто навчається, а встановлюється баланс між розвитком учителя й учня. Це, безсумнівно, є одним з позитивних факторів діалогового навчання [6], [7].

Ю. Кулюткін бачить діалогове навчання як сукупність проблем, поставлених педагогом перед учнями. Незважаючи на це, учитель залишається активним учасником діалогу, його роль передбачає допомогу учневі висловити свої думки та гіпотези, навіть, якщо вони помилкові; спостереження за спробами учнів вирішити поставлені завдання, а не нав’язувати свої думки, ідеї та погляди [9].

Ефективність навчального процесу в залежності від форми взаємодії педагога та учня фіксує Т. Мухіна.

Таким чином, саме діалогізація навчання надає педагогічному процесу необхідної динаміки росту продуктивності. Про це свідчить достатня кількість педагогічної літератури та наукові доробки багатьох вітчизняних науковців.

Діалог в навчанні виступає не лише як засіб набуття знань та основна форма особистісно-орієнтованого навчання, але і як незамінна виховна технологія.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды, - М.: Педагогика, 1983.-272с.

2. Бодалев А.А. Психологические условия гуманного педагогического общения // Советская педагогика. -1990. -№ 2 . - С. 65-71.

3. Бондар С.Н. Гуманізація в структурі процесу навчання // Освіта і управління. - 1998. - Т.2. - №3. - С.37-40.

4. Гранюк Л.О. Розвиток діалогічності як важлива детермінанта професіоналізму співробітництва // Діалог культур і духовний розвиток людини: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. 24-25 січня 1995 р. -К., 1995.-С.17-19.

5. Киричук О.В. Проблеми психології педагогічної взаємодії // Психологія: Респ. нак.-метод. зб. /Редкол.: О.В. Киричук (відп. ред.) та ін. - К.: Освіта, 1991. - Вип. 37. - С.3-12.

6. Кларин М.В. Инновация в мировой педагогике. - Рига, 1995. - 106с.

7. Кларин М.В. Личностная ориентация в непрерывном образовании // Педагогика, 1996, № 2. - С. 8.

8. Ковалев Г.А. Три парадигмы в психологии - три стратегии психологического воздействия // Общение и диалог в практике обучения, воспитания и психологической консультации. - М.: АПН СССР, 1987. -С. 27-36.

9. Мышление учителя: Личностные механизмы и понятийный аппарат / Под ред. Ю.Н. Кулюткина, Г.С. Сухобской. - М.: Педагогика, 1990. - 104с.

10. Тодорова І.С., Штепa О.Г. Система підготовки вчителя до педагогічного спілкування // Вища і середня педаг. освіта: Республіканський наук.-метод. збірник. - К.: Вища шк., 1989. - Вип. 14. -С.51-56.

11. Яценко Т.С. Активна соціально-психологічна підготовка вчителя до спілкування з учнями: Кн. для вчителя. - К.: Освіта, 1993. - 208 с та ін.