Педагогические науки/

2. Проблемы подготовки специалистов

Воробйов О. О.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Проблеми підготовки студентів вищих навчальних закладів з дисципліни „Безпека життєдіяльності”

Навчальна програма нормативної дисципліни „Безпека життєдіяльності” (№ 182/200 від 20.06.1995 р.) серед інших завдань передбачає посилання і використання нормативно-правової бази захисту особи, населення та навколишнього середовища.

Чи можна вирішувати ці завдання відповідно до прийнятого Закону України „Про правові засади цивільного захисту” (№ 1859 – ІV від 24.06.2004 р.) де, на наш погляд, є значна кількість неточностей, а іноді і грубих помилок?

Почнемо з Розділу І. Стаття 1. Якщо приймати до уваги, що цивільний захист (ЦЗ) є правонаступником цивільної оборони (ЦО), то абсолютно незрозуміло, з якою метою переробляється лаконічне, чітке визначення цивільної оборони, яке давалось у минулому Законі, на гру майже з п’ятидесяти слів, не пов’язаних між собою, до того ж з використанням таких словосполучень, які не мають свого пояснення („особливий період?”).

В останньому абзаці лівої колонки дається визначення служби цивільного захисту: „Служба цивільного захисту – державна служба особливого характеру, пов’язана із забезпеченням пожежної безпеки…”(курсив наш). Складається враження, що укладачі Закону не зовсім розуміють організаційну структуру системи цивільного захисту. Не існує і не може існувати однієї служби. Їх багато. На базі різних міністерств, відомств та підпорядкованих їм об’єктах залежно від характеру діяльності створюються служби: оповіщення і зв’язку; медична; радіаційного і хімічного захисту; охорони громадського порядку; сховищ і укриттів; транспортна; матеріально-технічного постачання тощо. Тільки у взаємодії, у злагодженій роботі всіх служб можна вирішувати задачі, які ставлять надзвичайні ситуації.

Другий абзац правої колонки: „…сили і засоби цивільного захисту … призначені для гасіння пожеж, ліквідації наслідків аварій, повеней, землетрусів та інших катастроф…” Аварії, повені, землетруси і катастрофа - це не синоніми. Катастрофа – це наслідок або техногенної аварії, або стихійного лиха, або соціальних катаклізмів, яка супроводжується значною і одномоментною кількістю загиблих та постраждалих людей. А якою кількістю? – визначається „Положенням про встановлення критеріїв віднесення небезпечної події до надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру та критеріїв і порядку її класифікації за рівнями” від 01.03.2002 року.

У статті 2: „Правова основа цивільного захисту” чомусь випав надзвичайно важливий документ (№555 - ХІV від 24 березня 1999 року) – доповнення до Закону України „Про цивільну оборону України”. Можливо, це і стало причиною недосконалого ІІІ Розділу („Єдина система цивільного захисту”). У статтях 18, 19, 20, у кращому випадку, може йти мова тільки про перші чотири з восьми структурних підрозділів, які і складають систему, і існують на практиці, і висвітлені вище названим Законом (Розділ І, стаття1).

У статті 3: „Мета цивільного захисту” знову повторюється словосполучення „особливий період”. Разом з тим, у Розділі ІІІ статті 21 („Режим функціонування єдиної системи цивільного захисту”) нічого про це не повідомляється. Тому вихід один – або не вживати цю термінологію, або пояснювати її.

Стаття 4: „Принципи цивільного захисту”. Виходячи з того, що слово „принцип” ототожнюється із словом „ідея”, „думка”, „основне положення”, ми схиляємось до того, що цивільний захист не може базуватись на декількох ідеях, декількох думках або декількох основних положеннях, не кажучи вже про абсолютно незрозумілий принцип „функціонування”(?). Тому, пропонуємо повернутись до випробуваного часом принципу „територіально-виробничого” (стаття 2. Розділ І Закон України „Про цивільну оборону від 1999 року”): „Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і за відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом” .

Відносно статті 5 („Завдання цивільного захисту”): зрозуміло, що завдання в нашій системі із часом можуть і повинні змінюватись. Але ж не на стільки. Збільшення кількості завдань рівно у два рази (з 7 до 14) ще не означає покращення якості. Кидається в очі безсистемність, відрив від мети, заплутаність, тавтологія, звуженість деяких завдань цілої системи цивільного захисту до завдань, які покладаються на окремі служби. У десятому пункті йдеться про „проведення невідкладних робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуації та організацію життєзабезпечення постраждалого населення”. У даному випадку, з одного боку, поєднані два самостійних завдання – „життєзабезпечення” і „проведення невідкладних робіт”, з іншого - взагалі не згадуються рятувальні роботи, що не припустимо. В цій же статті слова „запобіжні” та „запобігання” зустрічаються у п’яти різних завданнях. З якою метою перероблено перше завдання другої статті, розділу І минулого Закону 1999 року („Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій …”), не зрозуміло?

Всі статті Розділу ІІ („Основні заходи у сфері цивільного захисту”) мають однаковий істотний недолік – немає відповіді на питання: хто повинен здійснювати заходи статей 7, 8, 9, 10, 11 .. і т.д. до статті 17? У цьому розділі Закону випливає такий суттєвий недолік, як відсутність найважливішого структурного підрозділу - „служби”.

Розділ ІІІ. Єдина система цивільного захисту логічно починається із структури – статті 18, 19, 20 і зовсім не логічно переривається статтями 21, 22, 23, 24, 25, 26 („Режими функціонування єдиної системи цивільного захисту”) для того, щоб у наступних знову повернутись до структури. Останні, на наш погляд, краще розглядати окремим розділом.

Розділ ІV є під загальною назвою „Управління єдиною системою цивільного захисту”. Ми вважаємо що:

1. Розділ, як такий, треба ліквідувати, оскільки стаття 27 „Система органів управління цивільним захистом є продовженням статей 18, 19, 20 ІІІ Розділу („Структура ЦЗ”) і розкрита правильно.

2. Якщо „спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту” (читайте МНС) здійснює „безпосереднє керівництво” (п.2, ст.27), то логіка потребує продовження. Необхідно визначити тих, хто буде здійснювати повсякденне управління (курсив наш) процесами захисту населення у складі Міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і підпорядкування, які були присутні в минулих законах.

3. Необхідно повернутись до визначення, що „органи управління у справах цивільного захисту, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування”.

4. Стаття 34 („Органи управління та сили цивільного захисту, що виконують завдання цивільного захисту”) та стаття 35 Розділу ІV („Регіональні і місцеві органи управління та сили цивільного захисту”), які включають фрази: „До сил (курсив наш) цивільного захисту належать: оперативно-рятувальна служба, …спеціальні служби…, технічні служби…, спеціалізовані аварійно-рятувальні служби” (курсив наш) є повним абсурдом. Сили – це люди. А до складу людей аж ніяк не можуть входити установи (служби).

Ми не розглядаємо подальші розділи цього закону, тому що не є фахівцями в цих питаннях. Аналіз перерахованих недоліків залишає сумне враження.

Література:

1. Закон України «Про Цивільну оборону України» № 2974 – XII. від 03.02.93 (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 555-Х ІV від 24.03.99 р.).

2. Закон України «Про правові засади цивільного захисту» № 1859 – IV від 24.06.04р.

3. Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» № 1809- ІІІ від 08.06.2000р.

4. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» № 1550 – IІІ від 16.03.2000р.

5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» № 1809 – ІІІ від 08.06.2000 р.

6. Постанова Кабінету Міністрів України “Положення про встановлення критеріїв віднесення небезпечної події до надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру та критеріїв і порядку її класифікації за рівнями” від 01.03.2002 р.

7. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про Цивільну оборону України” від 10.05.1994 р. № 299 (Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 651 (651-94-п) від 21.09.1994 № 278 (278-96-п) від 04.03.1996, № 309 (309-97-п) від 03.04.1997).

8. Указ Президента України «Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи» від 10.10.2005 р. № 1430/2005.

9. Програма підготовки студентів вищих навчальних закладів з дисципліни „Безпека життєдіяльності”. Наказ міністра освіти України від 20.06.1995 р. № 182/200.