Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного процесса

Степаненко В.В.

Магістр педагогічно-індустріального факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Формування системи конструкторсько-технологічних завдань як проблема становлення техніко-конструкторської діяльності учнів

Самостійність людини базується на знаннях, уміннях та навичках. Процес її розвитку безпосередньо пов’язаний із включенням особистості до різного виду діяльності з метою формування способів застосування отриманих знань на практиці. Трудове навчання як шкільний предмет - одна із основних ланок у розвитку самостійності школярів, оскільки є простором для збагачення їхнього досвіду не лише під час вивчення теоретичних відомостей, а й у процесі включення їх до практичної діяльності, коли взаємозв’язок викладання теорії з практикою відкриває можливості перед учнем усвідомити себе творцем, повірити в себе. Однак дослідна робота показує, що можливості уроків трудового навчання з метою розвитку школярів у шкільній практиці використовуються не повною мірою. Причинами цього, насамперед, є:

– порушення принципу індивідуального підходу до учнів;

– низький рівень сформованості домінуючих мотивів діяльності школярів.

Аналіз методичної літератури та відвіданих уроків з трудового навчання свідчить, що більшість учнів не володіє навичками планування етапів діяльності. У школярів проявляється відсутність умінь самостійно користуватися технологічною документацією, близько 70% запитань на уроках до вчителя пов’язані з послідовністю виконання технологічних операцій.

За результатами анкетного опитування можна прослідкувати зниження інтересу школярів до уроків трудового навчання від п’ятого до сьомого класу. Уроки подобаються 90% п’ятикласників, 75% - шестикласників, 60% - семикласників; не завжди: 10% - п’ятикласників, 15% - шестикласників, 15% - семикласників. 70% підлітків на уроках трудового навчання прагнуть самостійного обрання об’єкта праці, технології його виготовлення, зміни конструкції виробу і в той же час 50% відзначають, що таких можливостей вони не мають.

Не потребує підтвердження загальновідомий висновок, що тільки мотивована діяльність виконує виховну функцію. Визначення ж способів мотивації залежить від конкретного навчального предмета. Для формування в учнів мотиваційної сфери на уроках трудового навчання необхідно, щоб зміст кожного навчально-трудового завдання відповідав рівню теоретичних знань, умінь і навичок школярів; завдання повинні бути такими, які потребують узагальнення вже відомих способів розв’язання, неординарного підходу; практична робота має задовольняти бажання учнів, включати їх як до репродуктивної, так і творчої діяльності, стимулювати прояви наполегливості, відповідальності, самостійності тощо. Тобто проблема підвищення мотивації навчання виступає в єдності з проблемою створення на уроках умов для прояву учнем своєї індивідуальності, становлення його як суб’єкта навчальної діяльності.

Ситуація з відсутністю у школярів можливостей проявити свою індивідуальність у навчальному процесі призводить до загострення протиріччя між прагненням учня до самовираження й можливостями, які є для розвитку самостійності в сучасній школі. 80% учителів трудового навчання на своїх уроках в основному використовують репродуктивні методи, при цьому їхні зусилля спрямовані на формування в учнів практичних умінь, навичок культури праці.

Можливим виходом з цього положення є організація бригад з 2-3 осіб. Їх може об’єднувати спільний інтерес. Це можуть бути друзі, однокласники, або просто гуртківці, які бажають працювати над однією конструкцією. Тут вони працюють на рівних умовах, можуть порадитись і посперечатись, але при цьому взаємно доповнюючи пропозиції один одного своїми знаннями та досвідом. Потрібно дати можливість учням самим вибирати те, що б вони хотіли виготовити. Нехай самі міркують, замалюють свою майбутню конструкцію, знайдуть шляхи її виготовлення, підберуть відповідну літературу. Корисно також в кожному такому гурті завести свій загальний журнал, в який записувати основні моменти, замальовувати ескізи деталей, складових одиниць та інше. Коли виникають незрозумілі питання, на допомогу приходить керівник, який підкаже як правильно виконати ескізи, нанести розміри, підібрати матеріал. Така підказка керівника одночасно є допомогою для подальшого просування вперед.

Під час занять не повинно заохочуватись бажання виготовляти вироби за наявними кресленнями та ескізами. Найбільш цікавою та продуктивною буде творчість, коли у виробі є елементи новизни, а тим більше, коли створюється принципово нова конструкція.

Однак, слід враховувати один важливий фактор, на який вказують психологи. Якщо подивитись вироби гуртківців, то здається, що їх колись хтось уже виготовляв, і вони описані та відомі; але не слід забувати, що в гуртку кожний об’єкт конструюють та виготовляють підлітки. Можливо, хтось уже виготовляв щось подібне, але для кожного гуртківця це вперше. Для підлітка його виріб по-своєму новий, а по-іншому неможливо, тому що може пропасти натхнення: все відкрито, все винайдено. Нехай школярі одержують задоволення від самого процесу конструювання. Учневі приємно буде знайти й реалізувати будь-яке своє технічне рішення. Якщо, навіть спочатку, він прийшов з бажанням зробити що-небудь, на чому можна покататися, то в процесі роботи це бажання перетвориться в нове, невідоме підлітку напередодні - конструювати та втілювати свої ідеї в різних матеріалах.

Відомо, що в основі педагогічного керівництва технічною творчістю учнів лежить постановка перед учнями низки завдань, які постійно ускладнюються (техніко-конструкторських, технологічних, організаційних), навчання дітей раціональних способів їхнього розв’язування з наступним виготовленням технічних пристроїв (моделей, технічних, проектів, дослідних зразків).

Для того, щоб успішно вирішити різні завдання, які виникають у процесі розробки та створення технічних пристроїв, необхідно не тільки чітко вияснити мету розробки того чи іншого технічного пристрою, мету розв’язання того чи іншого виробничого завдання, але й оволодіти методами їхнього вирішення. Щоб успішно розвивати у школярів елементи технічної творчості, потрібно також оволодівати відповідними методами.

В практиці навчальної роботи школи з розвитку пізнавальної активності та технічної творчості учнів, в техніко-конструкторській та проектній діяльності використовуються різні методи навчання. Нині стало вже звичним поєднання різних методів для досягнення кращих результатів, зокрема традиційних та інноваційних. Кожний з цих методів може бути використаний в різних формах - в масовій, гуртковій, індивідуальній. У цьому засобом впливу може бути і слово, і дія.

Пояснювально-ілюстративний метод найбільш широко використовується в навчальній роботі. Це лекції, бесіди, розповіді з демонстрацією слайдів, фотознімків та інших ілюстративних матеріалів, виступи школярів із захистом розроблених ними проектів та діючих зразків різних технічних пристроїв, рефератів, екскурсії на виробництво, в лабораторії вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів тощо.

Використання пояснювально-ілюстративних методів допомагає не тільки повідомити школярам нові знання, але і створювати в них певний емоційний настрій, зробити їх активними співрозмовниками з тієї чи іншої теми, пов’язаної з історією природознавства і техніки, з життям видатних людей та інше. Цей метод варто модернізувати, поєднавши його переваги з активними методами, до яких ми відносимо і метод проектів в трудовому навчанні.

Однак не всі керівники гуртків вміло користуються цими методами. Помічено, що в останні роки у навчальній практиці загальноосвітніх середніх шкіл можливості пояснювально-ілюстративних методів звужені та збіднені й використовуються досить примітивно.

_________________________________ Степаненко В.В.