Абракітов В.Е.

Харківська національна академія міського господарства

КОНЦЕПЦІЯ КЕРОВАНОГО НАТХНЕННЯ

Процес багатогранної творчої діяльності у сфері винахідництва й наукомістких технологій привів автора до необхідності упорядкувати знання, навички й уміння в області генерації ідей і творення інтелектуальної продукції. Будь-яка подія може бути як однократною, так й епізодичною, періодичною і постійною, а частота її повторення (величина нібито випадкова) може (і повинна) підкорятися якійсь складній негармонійної залежності. Однак математика стверджує, що будь-яке негармонійне коливання може бути представлене у вигляді гармонійного за допомогою розкладання за допомогою рядів Фур'є... Згодом творчі пориви, осяяння і т.п. надзвичайно маловивчені явища психіки геніальних представників роду людського настільки зацікавили автора, що стали головним об'єктом його дослідження паралельно з винаходом, розробкою і конструюванням різноманітних технічних пристроїв - атрибутів навколишньої техносфери. Однак, відповідно до вчення Вернардського, серед сукупності геофізичних оболонок Землі виділяється також ноосфера - "сфера розуму", і, починаючи з певного моменту, власні зусилля автора виявилися зосередженими на вивченні методології винахідництва, технології створення шедеврів мистецтва: живопису, акторської майстерності, літератури, виробництва передових досягнень людської думки в області техніки, і дослідженні способів здійснення наукових відкриттів. При цьому геніальність розглядалася як функція визнання, - (а скільки у світі існує невизнаних геніїв?) Виходячи з цієї позиції, вдалося відмовитися від будь-якого, прямого чи непрямого порівняння результатів діяльності того або іншого таланта або генія з іншим: нас цікавить не отриманий ними кінцевий результат, а процес. У цьому плані Сократ або Аристотель у будь-якому разі розумніше переважної більшості сучасних людей, хоча завдяки накопиченим у результаті тисячолітньої діяльності людства загальноосвітнім знанням будь-який сучасний першокласник з легкістю заткне їх за пояс! Відмінність у тім, що Аристотель і Сократ безпосередньо володіли способами одержання знань, тоді, як першокласник стане використати чужі, аж ніяк не добуті їм особисто (а тільки зазубрені, вичитані десь, підказані кимсь) відомості!

Цінність для вивчення представляє процес видобутку знань і збагнення невідомого, (глибоко індивідуальний у кожному конкретному випадку), а не самі здобуті в його результаті знання. Нас не цікавить кожна окремо взята молекула води в річці, нас цікавить сама ріка, закономірності її плину.

Як відомо, виділяють два шляхи виконання логічних умопобудов: індуктивний ("від часткового - до загального") і дедуктивний ("від загального - до часткового"). У дійсності ж подібна класифікація досить умовна й схематична, і Шерлок Холмс, один з апологетів дедуктивного методу, у здобутках Конан Дойля сполучає свою хвалену дедукцію з (непримітно присутніми все-таки в його практиці) елементами індукції. Відповідно, ідучи стовідсотковим індуктивним шляхом, неможливо одержати який-небудь істотний результат, тому що одна частковість переходить в іншу частковість, і т.д., їхнє узагальнення неможливе без погляду "униз": а це вже є аналіз, так звана дедукція. Таким чином, говорячи про дедуктивний або індуктивний шлях, указують лише на перевагу аналізу або синтезу, і аж ніяк не про стовідсоткову "чисту" дедукцію або індукцію. У зв'язку з цим поряд з дедуктивним й індуктивним шляхами виконання розумових операцій я б виділив також третій, спонтанний шлях: це - немов би погляд на проблему з боку, це - абстрагування до певної міри від досліджуваної проблематики.

Рис. 1. Методи здійснення розумових, мислених операцій.

Люди, здатні випробовувати Натхнення, практикують, в основному, саме цій третій, невідомий науці метод, (названий мною "спонтанним"). Погляд немов би з боку, один з кутів трикутника відтвореної нами схеми логічних умопобудов. Внаслідок маловивченості даного питання стан натхнення є одним із самих загадкових і непередбачених.

"Розвиток" і "удосконалювання" у загальновживаній мові розглядаються, як правило, як слова - синоніми. Проте, можна виділити певні значеннєві аспекти, властиві кожному з них окремо. Так, розвиток - це зворотно-поступальний рух "нагору"; удосконалювання - рух "уперед". Сама собою напрошується якась аналогія із хвильовим рухом. Як відомо, пружна хвиля, наприклад, звукова хвиля у твердому середовищі, являє собою сполучення поздовжньої й поперечної хвиль (що поширюються із різними швидкостями), і при її аналізі й вивченні може бути розкладена на ці дві (поздовжню й поперечну) складові. Таким чином, розглядаючи процес "розвиток-удосконалення", ми можемо простежити чітку аналогію з фізикою, де розвиток є поздовжня хвиля, а вдосконалювання - поперечна хвиля (див. на сайті [http://www.shedevrostroenie.narod.ru]) .

Рис. 2. Вектори коливальної швидкості , і швидкості поширення , в різних типах хвиль.

Вектор коливальної швидкості  в поздовжній хвилі сонаправлений з вектором швидкості її поширення  (тобто с напрямком її поширення), у поперечній хвилі еквівалентний вектор , називаний вектором зсуву, перпендикулярний до вектора швидкості її поширення ,  причому  ≠ . Коливальна швидкість хвилі v, як відомо, її основний енергетичний параметр, що визначає амплітуду зсуву часток Y, м залежно від частоти f, Гц.

v=2pYf, м/с.

        (При цьому в реальних подовжньо-поперечних хвилях, для яких у фізиці прийняті спеціальні назви: вигинова хвиля, крутильна хвиля й ін., амплітуда поздовжньої Y_L і поперечної Y_с складових, природно, не рівні між собою, і тип, (вірніше, конкретна назва: вигинова, крутильна й т.д.) хвилі визначається вищеописаною енергетикою хвильового руху аж до чистих поздовжніх хвиль у рідинах і газах (де Y_с = 0).

         Розглянемо систему "Розвиток - Удосконалювання" індивідуума (Людини). Отже, Людина існує в соціальному (краще, мені здається, сказати "інформаційному") середовищу, і здійснює в ньому рух у напрямку від відомого до невідомого.

Розвиток являє собою якісно нові перегони в пізнанні світу конкретним індивідуумом. Перший крок дитини є розвиток; всі наступні кроки будуть тільки вдосконаленням цього незграбного маленького руху. Це - і є справжній Розвиток, потім починається Вдосконалювання. 

...Але, якщо відійти від глобальних масштабів, у яких все, що ми робимо, за винятком, мабуть, народження, деяких стрибкоподібних змін у пізнанні світу, і смерті, - є всього тільки вдосконалюванням звичного нам опису миру, до куди більше локалізованих речей, - наприклад, до конкретних подій, з яких, власне кажучи, і складається наше життя, і життя звичного нам відомого опису миру, до нашої звичайної й прозаїчної діяльності - на все це варто подивитися дещо по-іншому?

Незважаючи на розпливчастість понять "розвиток" й "удосконалювання" у пізнанні, завжди можна провести чітку грань між ними. Особливо явно ця грань пролягає в науці. Існує велика кількість людей, які займаються наукою; але зовсім не багато хто з них зробили скільки-небудь видатні відкриття й винаходи. Краще сказати так: дуже деякі, (яких варто було б назвати "шукачі"), зробили ці відкриття й винаходи, - а всі інші займалися їхнім удосконалюванням. Знання - загальне, ця загальність проявляється як у несвідомому світі Невідомого, так й у свідомому світі Відомого.

         У твердих тілах порівняно рідко спостерігаються чисті поздовжні, (=0) або чисті поперечні (=0) хвилі - для цього потрібне дотримання ряду специфічних умов. У випадку нашої аналогії вищесказане можна інтерпретувати в такий спосіб: розвиток неможливо без удосконалювання, так само як і удосконалення неможливо без розвитку.

         Для розвитку, при якому напрямок коливань збігається з напрямком поширення хвилі, ці коливання повинні адже від чогось відштовхуватися? У ролі такого "п'ятачка" і служить опорна поверхня, створювана вдосконалюванням, при якому напрямок коливань перпендикулярний до напрямку розповсюдження хвилі. Таким чином, можна аргументовано стверджувати, що неможливий "чистий" розвиток без будь-якої, нехай навіть найменшої складової вдосконалення, тобто сам по собі "чистий" розвиток без яких-небудь базових елементів, основ, азів науки й т.п. позбавлений всякого змісту - виходить процес, при якому оперують із нульовими значеннями. Історія розвитку науки й техніки знає чимало прикладів, коли важливі й значні винаходи бралися, як говориться, "з по-користі" - але навіть у цьому випадку їхні автори володіли хоча б мінімальними пізнаннями, що забезпечують можливість формалізації цих знань.

         Також, очевидно, неможливо "чисте" удосконалювання без будь-якого розвитку (хоча поперечна хвиля з рівним успіхом може рухатися в тому же самому напрямку, що й поздовжня - це загальновизнаний факт), тому що на якихось етапах цього вдосконалення воно неминуче переходить у розвиток. Очевидно. це явище обумовлено якимись фазовими стрибками при подоланні неоднорідностей середовища поширення, подоланні границь розподілу середовищ і т.д. хвильовими явищами, тому що середовище поширення хвилі - у нашому випадку саме інформаційне або соціальне середовище - явно не є однорідним.

         Тоді виникає закономірне питання про оптимальне співвідношення складових "розвиток" й "удосконалювання" у ході наукового пізнання. Перш, ніж перейти до нього, зробимо ще один відступ.

Відомі такі терміни, як "інтенсивний шлях" та "екстенсивний шлях". Поставляючи це із прийнятої нами аналогією, можна визначити еквівалентність пар понять "інтенсифікація" й "розвиток" та "екстенсифікація" й "вдосконалення".

         Причина, за якою ми використаємо саме терміни "розвиток" й "вдосконалення", а не "інтенсифікація" й "екстенсифікація", полягає у наступному. Припустимо, запропоноване нове технічне рішення - для зменшення втрат тепла через віконні прорізи рекомендовано розміщувати на шибці в зимовий час знімну тонку плівку, що перешкоджає проникненню ІЧ-випромінювання з приміщення назовні. Таке рішення дає значний позитивний ефект і є, безумовно, новим; але воно не "потягне" на патент, тому що тут явно недостатній рівень винахідницької думки. Його можна однозначно класифікувати лише як звичайне проектне рішення: інакше кажучи, як результат вдосконалення конструкцій віконних заповнень – і зовсім не як результат їхнього розвитку, що стосовно до даного випадку могло представляти б патентоспроможну принципово нову конструкцію вікна. Отож, ми не вживаємо терміни "інтенсифікація" й "екстенсифікація" тому, що перший з них у даному контексті означає створення справді принципово нових конструкцій вікна (тобто збігається за змістом зі словом "розвиток"), другий же означає "випуск серійних вікон", причому у великій кількості (тобто зовсім не адекватно поняттю "вдосконалення").

         Отже, вектори коливальної швидкості "розвитку" й "удосконалювання" взаємно перпендикулярні. Поздовжня хвиля, як відомо, не піддається поляризації (тобто справжній розвиток йде незрозуміло як і найчастіше всупереч усьому); поперечна хвиля, як стверджує фізика, легко може бути поляризована (що ми спостерігаємо суцільно й поруч у процесі вдосконалювання). Таким чином, вдосконалення, як правило, завжди поляризовано за рахунок різних зовнішніх факторів, на відміну від розвитку. За рахунок цього воно ще й зарегульовано – тоді, як розвиток більшою мірою вільний й обмежується лише зовнішніми перешкодами.

         Іноді (а взагалі ж це явище цілком і повністю закономірно) вдосконалювання (а точніше: бурхливе, стрімке, наймогутніше вдосконалювання) переходить у розвиток, виносить предмет своєї діяльності на якісно новий рівень. Розвиток також переходить в удосконалювання (часом, щоправда, настільки переходить, що всякий рух саме при цьому вмирає). У кожному разі такий перехід характеризується різким уповільненням розвитку, розповзанням його вшир. Поступальний рух уперед зупиняється на місці, починає розширюватися, затримується на певному рівні - ні, щоб далі вже вперед - і починає потихеньку заповнювати цей самий рівень. По закінченні його заповнення, однак, фаза вдосконалювання заміняється розвитком - загальмований, зупинений було рух різко вихлюпується, вибухоподібно розширюючись, забезпечуючи при такому вибуху кумулятивний ефект...

Таким чином, перехід інтенсивного розвитку в екстенсивний, або перехід від революції до еволюції, а також перехід розвитку в удосконалювання неминучий; також неминучий і зворотний перехід. Переходи ці здійснюються стрибками; але при цьому перехід від розвитку до вдосконалення завжди більш плавний. Переводячи на мову популярних видань з фізики - розвиток у цей момент часу є максимальне значення амплітуди коливань; удосконалювання ж являє собою флуктуації біля її середньоквадратичного значення. Отже, величини умовних одиниць, що характеризують розвиток і удосконалювання, зв'язані між собою як √2 ? Ця гіпотеза цікава; вона ще вимагає перевірки... Але, принаймні, можна визначити розвиток й удосконалювання як фази (у фізичному, а не якомусь ще іншому змісті) гармонійних коливань уздовж осі часу. А наше життя складається із сукупності таких коливань із боку інших людей і суспільних інститутів, у результаті чого (накладення самих різних коливань) гармонійні коливання перетворюються в негармонійні.

Висновок: розвиток і удосконалювання є фази негармонійних коливань уздовж осі часу, вони являють собою відповідно поздовжню й поперечну складові складного хвильового руху в інформаційно-соціальному континуумі, причому чисельне значення розвитку в конкретний момент часу є точка, що відповідає максимальному значенню амплітуди коливань, чисельне значення вдосконалювання - флуктуації в точках з проміжними значеннями тієї ж амплітуди. (докладніше див. на сайті [http://www.shedevrostroenie.narod.ru])