Задерей Т.В.
Національна
юридична академія України імені Ярослава Мудрого
Після проведення конституційної реформи в Україні, форма правління трансформувалася з президентсько-парламентської республіки в парламентсько-президентську. Водночас конституційно-правові нововведення не мають системного характеру. Відповідно до Основного Закону України, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді Україні встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України (ч.9 ст.83). Безумовно, Конституція України визначає лише загальні рамки та принципи діяльності коаліції. В ній закріплено, за яких умов може відбутися розпуск парламенту якщо коаліції не створено, визначаються терміни, в які коаліція формується, закріплено основні її повноваження.
Взаємовідносини на рівні “парламент-коаліція” регулюються Регламентом Верховної Ради України (далі- Регламент), який затверджено постановою парламенту. Особливо слід зауважити, що Конституція України в редакції 1996 року встановлювала, що регламент мав закріплюватися на законодавчому рівні. Однак, після внесення змін до Основного Закону, вимогу щодо законодавчого закріплення Регламенту було вилучено, а визначення виду нормативного регулювання діяльності коаліції стало прерогативою парламенту. Як зауважують деякі дослідники, це дозволяє “прилаштовувати” регламент під потреби конкретної ситуації або конкретного складу парламенту. За таких умов фактично стає неможливим здійснювати контроль за діяльністю Верховної ради України. Дане упущення в законодавстві активно використовується представниками парламентської більшості. Так, за піврічний термін дії нової редакції Конституції України до Регламенту вже було подано 13 проектів змін. Разом з тим, мало хто звертає увагу на те, що відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 92 Конституції України, організація і порядок діяльності Верховної Ради України має визначатися виключно законом. Тобто, з одних норм Основного Закону положення про законодавче закріплення Регламенту було вилучено, а в ст. 92 залишилося, що свідчить про непродуманість та суперечливість конституційної реформи.
Незважаючи на те, що процедури і механізми формування парламентської більшості встановлюється Регламентом Верховної Ради України, він не дає остаточної відповіді на питання, хто є ж суб’єктом формування коаліції. Відповідно до положень Регламенту, коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді - це добровільне об’єднання депутатських фракцій, яке формується у Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій. До складу коаліції входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
Однак практика формування коаліції після парламентських виборів 2006 року змушує дещо переосмислити дане питання. Відповідно до Регламенту, коаліція є об’єднання депутатських фракцій, а не окремо народних депутатів. У свою чергу, згідно з Конституцією, чисельність коаліції має становити більше половини конституційного складу парламенту. Звідси - чисельність коаліції як об’єднання депутатських фракцій має становити більше половини парламенту. Тобто і сумарна кількість депутатів з фракцій, що її формують має відповідати цій вимозі. Народні депутати, які не є членами фракцій, що входять до більшості, мають право лише входити до неї після її утворення - тобто бути учасниками, а не суб’єктами її формування, що також викликає значні сумніви.
Важливою конституційною нормою є термін утворення коаліції. Згідно з Конституцією України, коаліцію має бути сформовано протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання парламенту, або через місяць після розпуску попереднього(ч.7 ст.83). Як показав досвід утворення демократичної та антикризової коаліцій, існує проблема змісту поняття “коаліція”. Досвід створення більшості показує, що реальним показником існування коаліції виступають не політичні домовленості, а утворення Кабінету Міністрів України. Конституція України визначає додатковий час на утворення Уряду. Виникає запитання: що є предметом між фракційних консультацій в тридцяти-денний термін формування коаліції?
Досить складною є процедура зміни складу коаліції. Конституція України встановлює лише те, що коаліція в даному випадку може припинити свою діяльність. Однак, Регламент йде шляхом “найменшого супротиву” і визначає, що зміни у складі більшості “якщо при цьому кількісний склад коаліції не стає меншим, ніж визначено Конституцією України, не є підставою для припинення діяльності коаліції”(ч.3 ст.66). На нашу думку, дана норма порушує волевиявлення громадян. Якщо коаліція формується і діє не за результатами виборів, а в інтересах фракцій та депутатів, то її політичну легітимність можна поставити під сумнів.
Проблематичним є питання щодо права фракції на вихід з коаліції. Дійсно, депутатська фракція має право в будь-який час вийти зі складу більшості, попередивши про це письмовою заявою керівників інших фракцій, які входять до складу коаліції, не менше ніж за десять днів до дати виходу. Проте, для нашої системи характерні не відкриті, а тіньові домовленості- коли склад коаліції змінюється без попередження у строки коротші за офіційні. Це є підґрунтям для нестабільності політичної системи.
Практика свідчить, що після парламентських виборів право використовується як інструмент захисту окремих політичних інтересів, а не як засіб неупередженого нормативного регулювання. Наслідком цього є постійне протистояння права і політики, що негативно впливає на державотворчі процеси у державі, і створює підстави для конфліктів між різними державними інституціями.