Рудюк Н.Г.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

КОРЕКЦІЯ ШКІЛЬНОЇ НЕУСПІШНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ ДЕВІАНТІВ

Неуспішність – це гостра проблема сучасної школи, яка залежить від багатьох чинників: соціальних, біологічних й педагогічних. До соціальних причин належить те, що в нашому суспільстві знання та наполеглива праця не дають людині можливості проявити себе, не відіграють важливої ролі у її благополуччі. Знизилась цінність освіти, учіння спрямоване не на знання, а на отримання диплому, атестату. Вчителі, що потрапляють у школи не завжди мають високі інтелектуальні знання та моральні норми, що знижує рівень учительства. Серед біологічних причин неуспішності можна виділити найважливішу – це стан здоров'я школярів, який має тенденцію до погіршення. Важливою педагогічною причиною неуспішності є відсутність профілактичної роботи. Як зазначає Т.М.Лисянська є три групи причин стійкої неуспішності. Одна з них пов’язана з недоліками у пізнавальній сфері учнів, друга з недоліками мотиваційної сфери, а третя – з умінням організувати власну учбову діяльність [1].

Шкільна неуспішність досить часто призводить до байдужого ставлення до учіння, прогулювання уроків, сприяє формуванню агресивності, грубості, тривожності, недисциплінованості тощо, а це є порушенням прийнятих норм в суспільстві, що психологи називають девіантною поведінкою.

В.А.Балцевич та інші вчені підкреслюють, що девіантна поведінка – це не лише поведінка, яка пов’язана з порушенням встановлених норм, тобто законів. Погана успішність, низька якість роботи, грубість і невихованість, кар’єризм і користолюбство – все це є відхиленням від норм, прийнятих у суспільстві [2].

Нами розроблена корекційна програма, що спрямована на підвищення мотивації учіння й умінням девіантного підлітка організувати власну діяльність. Завдання програми полягає в усвідомленні вчителями чинників, що впливають на мотивацію учбової діяльності підлітків; пошуку й обговоренні альтернативних методів і форм роботи щодо актуалізації пізнавальних інтересів неповнолітніх (формуванні внутрішньої мотивації, що спрямована на зміст і процес учіння); визначенні стилів спілкування та роботи педагогів і психологів з учнями, які б сприяли формуванню позитивної учбово-пізнавальної мотивації підлітків.

Зміст програми включає три аспекти: розгляд чинників та вікової динаміки мотивації учіння підлітків; розкриття особливостей роботи вчителя з учнями; тренінгова роботи з підлітками щодо попередження розвитку негативної мотивації, переведення девіантних неповнолытных з негативної мотивації чи байдужого ставлення до учіння на позитивну стійку мотивацію та її закріплення й внесення змін у деформовану мотивацію учбової діяльності.

Програма реалізувалася поетапно. На першому етапі основні зусилля психолога спрямовувались на підготовку вчителів школи до формування в учнів високого рівня мотивації учіння. Робота з учителями мала просвітницький характер.

На другому етапі реалізації програми, за результатами узагальнення поточних показників мотивації, визначились основні чинники формування високої мотивації учіння. В зв’язку з цим, вчителі повинні були відшукати, визначити та виробити комплекс дій (альтернативних методів і форм роботи, педагогічних впливів), які б сприяли розвитку позитивної мотивації з урахуванням вікових і індивідуальних особливостей учнів.

Проведене теоретико-експериментальне дослідження дозволило визначити модель детермінації структури мотивації учіння неповнолітніх (див. рис. 1). Остання включає в себе особистісні, психолого-педагогічні та соціально-психологічні компоненти-чинники, які детермінують мотивацію учіння. Особистісні чинники включають в себе: прагнення до успіху, потребу у схваленні, тривожність (реактивну, особистісну) та форми агресивності. Соціально-психологічні чинники – це найближче оточення підлітка, тип стосунків зі значущими дорослими та їх індивідуально-психологічні характеристики. Психолого-педагогічні чинники пов’язані з існуючою в Україні освітньою системою, організацією навчально-виховного процесу в загальноосвітніх школах, суб’єктивними особливостями педагога, ставленням школяра до учіння та оцінкою його знань, умінь і навичок.

Рис.1. Модель детермінації структури мотивації учіння неповнолітніх

Третій етап програми спрямовувався на превентивно-корекційну роботу безпосередньо з учнями. Основний її зміст був пов’язаний із психолого-педагогічним впливом вчителя на мотиваційну сферу учнів, з метою попередження розвитку негативної мотивації учіння або ж з виправленням порушень у мотивах учбової діяльності. Важлива роль тут також відводилась психологу, зокрема в організації та проведенні відповідних тренінгових вправ.

Отже, щоб правильно визначити конкретні умови й особливості розвитку мотивації учіння неповнолітніх потрібно враховувати співвідношення всіх компонентів моделі детермінації мотивації учіння підлітків, тобто об’єктивні умови та вимоги, які вони висувають, і наявні в учнів можливості їх задовольнити.

Список літератури

1. Лисянська Т.М. Неуспішність, її причини та запобігання // Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – С. 312-317.

2. Семья и молодёжь: профилактика отклоняющегося поведения/ В.А.Балцевич, С.Н.Бурова, А.К.Воднева и др. – Мн.: Университетское, 1989. – 144 с.