Психология и социология / 8. Педагогическая психология

Черевач Н.Ю., Байcара Л.І.

Дніпропетровський національний університет

Сучасні наукові підходи до розгляду феномену інтелекту

Проблема дослідження інтелекту є однією з найактуальніших проблем в сучасній психології. Питання інтелекту широко вивчається та обговорюється вченими різних країн на різних рівнях і, як і багато років тому, на сьогодні є далеким від вирішення. Досі немає єдиної думки про те, що таке інтелект, і чи існує він взагалі, як окремий феномен, яка його природа, які внутрішні і зовнішні чинники впливають на розвиток інтелекту та на успішність виконання суб’єктом різноманітних завдань. Також немає згоди стосовно кількості видів інтелекту і стосовно методик вимірювання інтелектуальних здібностей. Проте, поява протягом останніх десятиліть великої кількості публікацій, присвячених вивченню феномену інтелекту, в значній мірі сприяла розширенню розуміння цього надзвичайно важливого явища.

Про складність питання перш за все говорить те, що досі немає єдино визнаного визначення поняття “інтелект”. М.А. Холодна, наприклад, визначає інтелект як форму організації ментального досвіду суб’єкта, систему психічних механізмів, які обумовлюють можливість побудови “всередині” індивідуума суб’єктивної картини того, що відбувається [2] Р. Стернберг розглядав інтелект як здатність засвоювати і оцінювати не просто нову ідею, а новий клас ідей, нові концептуальні системи [6]. Прихильники психометричного підходу – як природжену або успадковану властивість, яка є незмінною і підлягає вимірюванню [8].

Проблема дослідження інтелекту має не лише теоретичне, але і практичне значення, оскільки оцінювання інтелектуальних здібностей людей за допомогою різноманітних тестів широко розповсюджене в школах, вищих навчальних закладах, при працевлаштуванні тощо. Саме тому важливим є питання про валідність різноманітних методик вимірювання інтелектуальних здібностей і взагалі доцільність їх використання. Актуальність цієї проблеми для широкого кола людей зростає.

Метою даної роботи є огляд літератури, присвяченої розгляду різних підходів до вивчення феномену інтелекту та різних теорій інтелекту.

Умовно всі роботи в області психології інтелекту можна розділити на три великі групи:

1) психогенетика інтелекту;

2) загальна психологія інтелекту;

3) диференційна психологія інтелекту та психометрика.

Найбільш вагомі результати одержані дослідниками у першій та третій галузях, тоді як загальна психологія інтелекту досліджена значно менше. Це пов’язано з тим, що на перший погляд, вона не дає прямих практичних рекомендацій, на відміну від психодіагностики та психогенетики.

Із розглянутих у даній роботі підходів, теорія М.А. Холодної стосується загальної психології інтелекту. М.А. Холодона вважає, що справжньою феноменологією інтелекту є не його властивості, а особливості складу і будови індивідуального ментального досвіду, що “зсередини” зумовлюють різноманітні прояви інтелектуальної активності суб’єкта [2].

Згідно з теорією Айзенка (представника інформаційного підходу) основою індивідуальних інтелектуальних відмінностей є ментальна швидкість – швидкість переробки інформації, зумовлена нейрофізіологічними факторами [3].

Р. Стернберг, в рамках інформаційного підходу, стверджує. що елементарні когнітивні процеси є основою індивідуальних інтелектуальних відмінностей. Р. Стернберг створив триархічну теорію інтелекту, згідно з якою інтелект – це форма ментального самоуправління, і виділив три форми інтелекту: аналітичний, креативний та практичний [7].

Л.Л. Терстоун в ранніх роботах розглядав інтелект як механізм регуляції психічної та поведінкової активності – умову контролю мотивації, але з часом змінив свої наукової погляди, ставши автором багатофакторної теорії інтелекту [2].

М.Л. Смульсон – автор проектувально-технологічної парадигми дослідження розвитку інтелекту, сутність якої полягає в тому, що за допомогою спеціальних психотехнічних процедур в умовах інтелектуального тренінгу можна проектувати і формувати інтелект із заданими властивостями [1].

Ще однією теорією інтелекту, яка пропонує новий підхід до розуміння цього феномену є теорія множинності форм інтелекту Гарвардського психолога Х. Гарднера, основні положення якої було викладено в книзі “Frames of Mind” [4]. Ця теорія отримала неоднозначні оцінки експертів і викликала широкий інтерес серед педагогів і пересічних громадян.

На думку Гарднера, представники західної культури визначають поняття інтелекту занадто вузько, за показником IQ теста, який побудований на завданнях, що оцінюють лише лінгвістичні та логіко-математичні здібності, у той час коли насправді існує як мінімум вісім базових форм виявлення інтелекту. Гарднер також зазначав, що валідність загальновизнаних тестів інтелекту є досить сумнівною ще й тому, що при їх виконанні людину “виривають” зі звичного оточення і просять зробити ізольовані завдання, які людина ніколи не робила до того, і навряд чи робитиме у майбутньому. Натомість Гарднер наголошує, що інтелект має більше спільного зі здатністю вирішувати завдання і створювати продукти в контекстнобагатих і природних умовах. Проаналізувавши результати багаторічної роботи з обдарованими людьми, віртуозами та експертами в різних галузях, що мають цінні здібності в різних культурах, з людьми, що страждають психічними відхиленнями, а також з “нормальними” дітьми та дорослими, Гарднер згрупував людські здібності у вісім загальних категорій – інтелектів: вербально-лінгвістичний, логіко-математичний, візуально-просторовий, тілесно-кінестетичний, музично-ритмічний, внутрішньоособистісний, міжособистісний та природничий, а також запропонував вісім критеріїв, яким повинна відповідати кожна форма інтелекту [4].

За Гарднером кожна людина має здібності в усіх восьми формах інтелекту. Звичайно, ці форми у кожної людини співвідносяться між собою унікальним чином. У одних людей усі вісім форм інтелекту функціонують на дуже високому рівні, у інших людей, наприклад, з відхиленням у розвитку, представлені лише рудиментарні прояви усіх форм інтелекту. Більшість людей знаходяться між цими двома полюсами, маючи добре розвинені одні форми інтелекту, середньо розвинені другі і відносно нерозвинені усі інші форми інтелекту. Гарднер також зазначає, що більшість людей можуть розвинути кожен інтелект до достатньо високого рівня за умови відповідного заохочення, збагачення і інструктування.

Гарднер підкреслює, що усі форми інтелекту взаємопов’язані і функціонують разом, створюючи так званий інтелектуальний профіль людини. В реальному житті вони не існують окремо одна від одної. В теорії множинності форм інтелекту наголошується наявність великої різноманітності способів, якими може виражатися обдарованість людини, як у межах однієї форми інтелекту, так і між інтелектами [5]. Найкраще побачити інтелекти, що працюють у своєму зеніті, можна, вивчаючи “кінцеві стани” інтелектів у житті видатних особистостей.

Х. Гарднер зазначає, що розробити профіль співвідношення форм інтелекту у окремої людини – це не просте завдання. Він неодноразово підкреслює, що стандартизовані тести вимірюють лише невелику частину загального спектру здібностей. Звичайно, найкращий спосіб вимірювання власних форм інтелекту – це через реалістичну оцінку свого виконання багатьох видів завдань, діяльності, а також досвіду, пов’язаного з кожною формою інтелекту. Замість того, щоб виконати кілька штучних завдань, краще пригадати реальний життєвий досвід, пов’язаний з усіма формами інтелекту. Поряд з цим Х. Гарднер пропонує ряд опитувальників для визначення інтелектуального профілю індивіда з точки зору теорії множинності форм виявлення інтелекту, підкреслюючи,, що ці опитувальники не є тестами як такими і, що кількісні дані не визначають повну відсутність чи наявність якоїсь із форм інтелекту, а лише допомагають пов’язати свій життєвий досвід із формами інтелекту і визначити свій інтелектуальний профіль [5].

Уся світова історія, яка ґрунтується на блискучих припущеннях, винаходах та відкриттях свідчить про те, що людина, без сумніву, розумна істота. Але та ж сама історія приводить докази безглуздя та божевілля людей. З одного боку здатність до розуміння пізнання – могутній ресурс людської цивілізації, з іншого – це найтонша психологічна оболонка, яку людина миттєво скидає в несприятливих умовах.

І, нарешті, загальновизнаним є те, що в сучасних умовах інтелектуальний потенціал населення, поряд з демографічним, територіальним, сировинним, технологічним параметрами – це найважливіша основа прогресивного розвитку суспільства.

Література:

1. Смульсон М.Л. Психологія розвитку інтелекту: Монографія. – К., 2001. – 276 с.

2. Холодная М.А. Психология интеллекта: парадоксы исследования. – Томск: Изд-во Том. ун-та, Москва: Изд-во «Барс», 1997. – 392 с.

3. Eysenk H.J. A Model for Inteligence. – Berlin: Springer, 1982. – 292 p.

4. Gardner H. Frames of mind: The theory of multiple intelligences. – N.Y:Basic Books, 1983. – 416 p.

5. Gardner H. Multiple intelligences: The theory in practice. – N.Y:Basic Books, 1993. – 528 p.

6. Sternberg R.J. et al. People’s conceptions of intelligence // J. Personality and Social Psychology. – 1981. ‑ № 41. – P. 37-55.

7. Sternberg R.J. The triarchic mind: A new theory of human intelligence. – N.Y: Viking Penguin Inc.– 1988. 135 p.

8. Thurstone L.L. Primary mental abilities. –Chicago: The Univ. of Chicago Press. ‑ 1938. – 235 p.