Психология и социология, № 5

Гуляс І.А.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

ДОСЛІДЖЕННЯ ТИПІВ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ АФІЛІАЦІЇ У

СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ

Термін „афіліація” походить від англійського слова „affiliation”, що означає зв’язок [Кондаков И.М., 2003] і пояснюється як „прагнення бути в товаристві інших людей, потреба у спілкуванні, у здійсненні емоційних контактів, у проявах дружби та любові” [Словарь психолога-практика, 2001].

На думку Л.А. Лєпіхової, афіліація – це „соціальний мотив, що спонукає до взаємодії на основі взаємної привабливості, дружніх стосунків і прихильностей, що взаємозбагачують і приносять задоволення” [Психологія особистості, 2001].

Г. Мюррей описує мотив афіліації як прагнення заводити дружбу, радіти іншим людям, любити їх, співпрацювати і спілкуватися з ними у груповій взаємодії. Мета афіліації – взаємний, довірливий зв’язок, де кожний із партнерів, якщо й не любить іншого, то ставиться до нього прихильно, приймає його, по-дружньому підтримує, симпатизує йому. Афіліативні стосунки можуть бути спрямовані як на знайомих, так і на незнайомих людей і проявляються у позитивних мовленнєвих висловлюваннях, дружелюбному виразі обличчя, тривалості контакту очей, у частоті кивання головою, в позі, жестикулюванні [Психологія особистості, 2001].

Афіліація також визначається як прагнення бути в товаристві (громаді, оточенні) інших людей. Тенденції до афіліації зростають при втягуванні (включенні) суб’єкта в потенційно небезпечну стресову ситуацію. При цьому товариство (громада) інших людей дозволяє йому перевірити обраний спосіб поведінки і характер реакцій на складну і небезпечну обстановку. У певних межах близькість інших призводить до прямого зниження тривожності, пом’якшуючи наслідки як фізіологічного, так і психологічного стресу. Блокування афіліації викликає почуття самотності, відчуженості і породжує фрустрацію [Психология. Словарь / Под ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского, 1990].

Зарубіжні дослідники визначають мотив афіліації як складне психологічне явище, зміст якого неоднорідний і складається з таких потреб: контактувати з людьми, бути членом групи, взаємодіяти з оточуючими, надавати і приймати допомогу [Ильин Е.П., 2004]. На нашу думку, це найбільш точне і вдале визначення, що стосується роботи психолога-практика.

Розглядаючи потребу людини в емоційно-довірливому спілкуванні (афіліації), І.В. Кузнєцова виділяє дві тенденції – надію на афіліацію (очікування відносин симпатії, взаєморозуміння при спілкуванні) і страх неприйняття (страх того, що спілкування буде формальним). Поєднання цих тенденцій дає чотири типи мотивації спілкування: а) висока надія на афіліацію, низька чутливість до неприйняття; у цьому випадку людина товариська аж до надокучливості; б) низька надія на афіліацію і низька чутливість до неприйняття; така людина віддає перевагу самотності; в) висока надія на афіліацію і висока чутливість до неприйняття; в індивіда виникає сильний внутрішній конфлікт: він прагне до спілкування і водночас уникає його; г) низька потреба в афіліації, висока чутливість до неприйняття; в цьому випадку потреба у підтримці, розумінні залишається незадоволеною і особа поринає у світ своїх переживань [Ильин Е.П., 2004].

З метою виявлення у студентів-психологів мотивів афіліації (певний баланс прагнення до прийняття оточуючими людьми і страху бути відкинутим, знехтуваним іншими людьми), ми використали тест діагностики мотивів афіліації А. Мехрабіана. У дослідженні взяли участь 240 студентів спеціальності „Психологія” Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Типологія мотивів афіліації у студентів І курсу набуває такого вигляду: майже кожен четвертий відноситься до типу „А” (24,36 %). Ці студенти впевнені в тому, що будуть прийняті іншими. Менше, ніж п’ята частина (19,23 %) досліджуваних студентів І-го курсу відноситься до типу „Б”. Це студенти з низькою надією на афіліацію та низькою чутливістю до неприйняття. 20,51 % першокурсників належать до типу „В”: у представників цієї групи висока надія на афіліацію та висока чутливість до неприйняття. Вони сподіваються на позитивний результат, коли роблять спробу встановити контакти з новими людьми і водночас відчувають страх, що їх очікування можуть не здійснитися. Так виникає внутрішнє напруження, конфлікт. Якщо страх сильніший від очікування позитивного результату, він може блокувати афіліацію, що призводить до почуття самотності, безпорадності, відчуженості та породжує фрустрацію. Більше, як чверть першокурсників (26,92 %) належить до типу „Г”.

Щодо студентів інших курсів, то на другому домінують типи – „А” (28,2 %) і „Г” (28,2 %); на третьому – „Г” (26,83 %); на четвертому – розподіл типів більш-менш рівномірний; на п’ятому переважає тип „А” (25 %).

Аналіз U-критерію Манна-Уітні та ступенів достовірності даних виявив, що ІІ-V та ІV-V курси статистично достовірно (р ≤ 0,01) відрізняються за ознакою „прагнення до прийняття”, тобто студенти ІV-го та V-го курсів достовірно більше мотивовані на прийняття іншими, ніж студенти ІІ-го курсу. Застосування критерію t-Стьюдента в решті випадків виявило, що лише при порівнянні прагнення до прийняття І-V-их курсів наявна статистично достовірна причина відмінностей у результатах (р < 0,05), тобто випускники достовірно більше прагнуть бути прийнятими іншими, ніж першокурсники. Згідно з критерієм t-Стьюдента, статистично достовірними (р < 0,05) за ознакою „страх відторгнення” можна вважати відмінності між такими курсами: І-ІV-им, І-V-им, тобто першокурсники достовірно більше бояться бути відторгнутими, ніж студенти ІV-V-их курсів; у свою чергу, студенти ІІ-го курсу також більше від старшокурсників бояться неприйняття іншими (групою); а випускники сильніше переживають страх бути відкинутими, порівняно з третьокурсниками.

Загалом, статистично достовірно підтверджена тенденція до підвищення показників прагнення до прийняття студентів-психологів до кінця навчання у ВНЗ і спаду показників страху відторгнення, за винятком випускного курсу.