Волювач О.С.

Запорізький національний університет

Розгляд категорії «смисл» в зарубіжній психології

Проблема смислової сфери особистості, яку досліджували О.Г.  Асмолов, Б.С. Братусь, В.К. Вілюнас, Б.В. Зейгарник, В.П. Зінченко, Д.О. Леонтьєв та багато інших, в останній час є гостро дискусійною і вимагає теоретико-методологічного опрацьовування [1].

У психології поняття «смисл» зв'язане, перш за все, з уявленнями про людину, її особистість та діяльність. Воно з'явилося в психологічних дослідженнях на початку 20-го сторіччя в роботах В. Дільтея, З Фрейда, А. Адлера, потім в 40-і роки у В. Франкла, О.М. Леонтьєва та інших.

Різні психологічні школи залежно від об'єкту вивчення вкладають в це поняття своє розуміння. На думку Д.О. Леонтьєва, поняття «смисл» в наукову психологію було введене З. Фрейдом. У теорії психоаналізу поведінка людини вважається повністю детермінованою її біологічною основою, а смисл є ширмою, що приховує дійсну причину дій людини. Головною заслугою З.Фрейда є розкриття смислової основи поведінки. Автор розглядає природу смислу, як подвійну. З одного боку, людська поведінка має певний (явний) смисл, а з іншого, цей смисл детермінований первинним (прихованим) смислом.

А. Адлер оперує поняттям смисл життя, не даючи спеціального визначення смислу людських дій та ситуацій. Згідно з автором «смисл життя» носить індивідуальний характер, відбивається у всіх психічних процесах, характері, поведінці і має певну структуру. Смисл життя має індивідуальне наповнення, яке можна зрозуміти тільки комплексно, яке не повторюється, розглядаючи приватні смисли дій щодо життєвих цілей. При цьому життєві цілі направляють і мотивують людину, формуються в ранньому дитинстві і залишаються несвідомими [3].

К.Г. Юнг спеціально не розглядав поняття смислу, але воно є основним орієнтиром його учення. «Смисл» виступає як завдання, яке людині доводиться вирішувати в ході індивідуалізації. Джерелами і формами, що додають смисл всім аспектам людського життя, К.Г. Юнг називає архетипи, хоча самі архетипи не є причиною смислу будь-якого явища, вони володіють можливістю того, що привнесло в свідомість образ фізичної події тоді, коли воно безпосередньо не сприймається.

Д.О. Леонтьєв указує, що в роботах класиків психоаналізу (З.Фрейда, А. Адлера, К.Г. Юнга) містяться майже всі ідеї, розвинені в найбільш пізніх підходах до проблеми смислу [2].

Одним з перших, хто досліджував мотивацію особистості з боку обумовленості об'єктивними відносинами, був К. Левин. Хоча автор, не використовував поняття «смисл» для пояснювання функціонування індивіда в життєвому просторі, воно присутнє в теорії поля, як феномен об'єктивної дійсності, і виконує функцію структурного елементу свідомості і діяльності.

На теорію К. Левина спирається учення бельгійського психолога Ж. Нюттена, який вважає, що поведінка людини співвідноситься з осмисленою ситуацією в осмисленому світі. Згідно з Ж. Нюттеном, смисл конструюється відношенням між ситуацією і мотивацією. Витоки смислів слід шукати не стільки в минулому суб'єкта, скільки в актуальних поведінкових структурах. А. Маслоу вважав, що люди мотивовані для пошуку особистісних цілей, і це робить їх життя осмисленим. «Смисл» простежується у відношенні між потребами індивіда та його цінностями. Г. Оллпорт не робить різниці між цінністю і особистісним смислом. Людина усвідомлює цінність тоді, коли смисл має для неї принципову важливість [4].

І. Ялом, досліджуючи проблему свідомості буття, вважав що «смисл» позначає відчуття значення, цілісності, зв'язаності якогось порядку. Пошуки смислу, відповідно, мають на увазі пошуки зв'язку. Автор наголошує, що люди можуть добувати смисли з декількох джерел, а впродовж життя, відбувається поступова еволюція самих смислів. Ця думка перетинається з положенням В. Франкла про те, що сила, яка мотивує людину, закономірно змінюється в ході індивідуального розвитку.

В теорії В. Франкла смисл представлений як життєве завдання. Як провідну рушійну силу поведінки, автор постулює прагнення людини знайти і виконати смисл свого життя. Завдання, яке людина повинна виконати в житті існує завжди, і ніколи не є нездійсненною, але задля того, щоб жити і діяти, людина повинна вірити у смисл. Пошук людиною смислу є рушійною силою в її житті. В. Франкл підкреслює, що отримання та реалізація смислу виступають як завдання, що встає перед людиною, на рішення якого вона направляє всі свої зусилля, але успіх в рішенні не гарантований, а невдача приводить до об'єктивних порушень особистісного розвитку [5].

Отже відповідно до предмету теоретичних концепцій, поняття «смисл» використовується для пояснення різних аспектів функціонування особистості. Інтерпретація «смислу» коливається від таких вузьких понять, як: реакції, дії, сновидіння, до таких як: цінності, цілі, смисл життя тощо. В одних теоріях, смисл має суб'єктивні характеристики і виражає внутрішній світ індивіда, в інших, він виступає як незалежний феномен об'єктивної дійсності. Серед різних напрямів існують і загальні риси - смисл наділяється властивостями значущості та необхідності, а також він зумовлений як когнітивними, так і афективними компонентами психіки та виявляється у поведінкових реакціях, виконуючи функції взаємозв'язку між суб'єктом і миром.

Література:

1. Асмолов А.Г., Братусь Б.С., Зейгарник Б.В. О некоторых перспективах исследования смысловых образований личности// Вопросы психологии. – 1979. - №4.- С.35-45.

2. Леонтьев Д.А. Психология смысла. Природа, структура и динамика смысловой реальности. - М.: Смысл, 1999. - 486с.

3. Чудновский В.Э. О некоторых прикладных аспектах проблемы смысла жизни // Мир психологии. – 2001. - №2. - С. 82-89.

4. Шакуров Р.Х. Психология смыслов: Теория преодаления. // Вопросы психологии. - 2003. - №5. - С. 18-33.

5. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник: Пер. с англ. и нем. / Общ. ред. Л.Я. Гозмана и Д.А. Леонтьева М.: Прогресс,1990.