Недбалюк О.П., Шевченко Р.Ю., Садловський Р.В.

Проблеми збалансованості ринку праці України

Рух товарів та послуг у здоровій економіці, орієнтований на критерії ефективності і здатній до саморегулювання, відбувається на основі ринкових відносин. У ринковій економіці товар робоча сила купується і продається на ринку праці. Ринок праці – складна система суспільних відносин, у якій відбувається обмін праці людини на засоби, необхідні для підтримання її життєдіяльності. Як економічна категорія ринок праці представляє собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і державою, по-перше з приводу обміну індивідуальної здібності до праці на фонд засобів, необхідних для відтворення робочої сили, та, по-друге, з приводу розміщення робітників в системі суспільного розподілу праці у відповідності до законів товарного виробництва та обороту.

Сучасні індустріальні та постіндустріальні країни спираються в основному на найману працю. Таким чином, на ринку праці робітники пропонують свою робочу силу в розрахунку на оплату, формуючи пропозицію, а роботодавці пред’являють попит і платять за неї.

У системі пріоритетів сучасної соціально-економічної стратегії демократичних держав чільне місце належить забезпеченню повної зайнятості. Вагомість цієї складової визначається як економічними наслідками безробіття, так і суто соціальними. Одна потреба надання робочого місця всім, хто може і хоче працювати, тобто пропонує свою робочу силу на ринку праці, - не тотожна забезпеченню зайнятістю будь-якою ціною. Суспільство справді зацікавлене в тому, щоб усі його працездатні члени працювали, оскільки це за інших рівних умов забезпечує зростання валового внутрішнього продукту і скорочує рівень демоекономічного навантаження (співвідношення чисельності незайнятого і зайнятого населення). Крім того, керуючись економічними і соціальними міркуваннями, сучасне суспільство створює умови для загального зростання рівня трудової активності (зокрема жінок чи осіб пенсійного віку). Проте зростання рівня зайнятості матиме ефект тільки тоді, вона буде обумовлена економічно, коли результати цієї зайнятості будуть справді корисні.

В основі зрушень на ринку праці України лежить декілька процесів. Так в Україні почалися процеси формування багатоукладної економіки, створення нових організаційних форм, впровадження нових механізмів управління. Працівники одержали більше можливостей у виборі виду, сфери та форми діяльності, джерел та видів доходів. Економіка в цілому стала більш відкритою. Відбулася приватизація, тобто зміна форми власності. Але й донині за кількістю зайнятих домінує державний сектор. Проте саме в державному секторі відбувається найбільше скорочення зайнятих. В альтернативних секторах економіки чисельність зайнятих зростає, але не тою мірою, якою вона скорочується в державному. За останній період чисельність зайнятих на колективних та приватних підприємствах збільшилась. Єдине пояснення цьому – зростання неофіційної зайнятості.

Найбільшого поширення приватна власність набуває у сфері торгівлі, де зосереджено 54% працюючих, охоплених даною формою. Весь комплекс галузей промисловості охоплює лише12% працюючих у приватному секторі. Основна частка працюючих в умовах приватної власності займається посередницькою діяльністю. Це справляє своєрідний вплив на ринок праці. Найбільш захищеними на ньому є особи, пов’язані з комерційною, посередницькою діяльністю, тоді як традиційні робочі місця в державній економіці стають менш привабливими.

Формування ринку праці України визначається виробничо-ресурсним та соціальним потенціалом, темпами реформування економіки регіонів, їхніми природно-географічними умовами.

Збалансованість стану ринку праці передбачає:

· динамічну відповідальність між пропозицією робочої сили і потребами суб’єктів господарювання різних форм власності, розташованих на даній території, у ресурсах праці;

· високопродуктивну зайнятість економічно активного населення;

· мінімальний рівень прихованого і соціально прийнятні межі наявного безробіття.

Головною проблемою ринку праці України, на сьогоднішній день, залишається безробіття. Безробіття породжує чимало негативних соціально-економічних наслідків, основними з яких є:

Ø незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття;

Ø безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців;

Ø під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко;

Ø безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя, адже допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер;

Ø зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення;

Ø сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Різноспрямованість руху основних показників попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці характеризує структуру й організаційну розбалансованість, нестабільність умов зайнятості для більшості працездатного населення. Основне завдання в найближчій перспективі полягає в нормалізації територіальної структури ринку праці, скороченні резервів висококваліфікованої робочої сили, ефективному регулюванні пропорцій територіально-галузевої структури зайнятості. Подальший розвиток територіальних ринків праці та можливості їхнього ефективного функціонування залежатимуть від загальної спрямованості економічних перетворень – державної політики щодо низькорентабельних виробництв, фінансової стабілізації тощо.

Для того щоб приватизаційні процеси позитивно вплинули на основні пропорції регіональних ринків праці, необхідні відповідні умови. Приватизація власності відбувалась як важлива складова загальної цілісної концепції ринкових перетворень, що спрямована на формування багатоукладної економіки. Це дало можливість поєднати реформування відносин власності, структурну перебудову економіки, цілеспрямоване залучення інвестицій. Тим самим закладено фундамент для успішного функціонування суб'єктів господарської діяльності різних форм власності на основі принципів співіснування та конкуренції.

Регулювання ринку праці має бути органічно пов'язане з комплексом системних перетворень, які стимулюють економічне зростання. З огляду на це виникають дві групи проблем: перша – загальне пожвавлення економічної ситуації та інвестиційної активності капіталу, що сприятиме розвитку системи робочих місць і зростанню потреби в робочій силі; друга – підвищення споживчого попиту населення через вдосконалення системи розподільчих відносин, збільшення можливостей для отримання додаткових доходів. Усі заходи державного регулювання ринку праці, зорієнтовані на розв'язання перелічених проблем, можна класифікувати за спрямованістю, характером, об'єктом впливу та джерелами фінансування.

Вибір сукупності найбільш прийнятних методів регулювання зайнятості залежить від конкретної ситуації, що складається на ринку праці. При цьому враховуються інтереси певних територій, окремих галузей і підприємств щодо рівня і посилення державного втручання в ці процеси через відпрацьовані методи узгодження інтересів суб'єктів ринку різних ієрархічних рівнів. Загалом вибір оптимальної політики регулювання ринку праці визначається такими умовами й чинниками:

Ø інвестиційним потенціалом, відтворювальною структурою інвестицій;

Ø сукупністю робочих місць і змінами в їхньому складі під впливом банкрутств, демонополізації виробництва, приватизації власності;

Ø демографічними умовами й характером поповнення працездатного населення, зайнятого в економіці й безробітного;

Ø фондом життєвих засобів і рівнем грошових доходів найманого працівника;

Ø якісним складом робочої сили, фінансовими можливостями суспільства, окремих суб'єктів господарювання, забезпеченню зростання професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили.

Основне функціональне призначення ринкового регулювання сфери трудових відносин можна визначити як створення економічних умов для сталого й розширеного відтворення сукупної робочої сили на якісно новому рівні. Це передусім передбачає: можливість якнайповнішого задоволення потреб населення регіону в набутті освітньо-професійних знань, широку альтернативність вибору сфери докладання праці, певні соціальні гарантії в разі вимушеної незайнятості. Такий підхід — основа оцінювання ринкових перетворень і визначення напрямів досягнення ефективного відтворення робочої сили.

Реальна величина вартості робочої сили та її динаміка складається під впливом комплексу чинників, взаємодія яких формує дві протилежні тенденції. Перша полягає у зростанні вартості робочої сили внаслідок підвищення інтенсивності праці, об'єктивного розширення потреб працівників у споживчих товарах і послугах, рівня освіти та кваліфікації. З огляду на це збільшуються суспільно необхідні витрати на підвищення професійно-освітнього рівня робочої сили і приведення його у відповідність до вимог матеріально-технічної бази виробництва. Друга — це зниження вартості робочої сили під впливом зростання суспільної продуктивності праці. Ураховуючи напрями дії чинників, які визначають динаміку ціни робочої сили, можна дійти висновку, що в економіці України сформувалися тенденції, протилежні до світових.

В економічно розвинутих країнах висока вартість робочої сили і відповідна її якість розглядаються як головна передумова досягнення інтенсивного типу розвитку. З огляду на це постійно забезпечуються випереджальні темпи зростання інвестицій у людський капітал порівняно з вкладеннями в основний капітал.

В Україні ще не створено чітко координованої та всеосяжної системи економічного регулювання процесів регіонального відтворення робочої сили.

Сучасна економіка України потребує створення змішаної регулюючої системи, яка поєднувала б елементи суто ринкового регулювання з державним. Регулювання може бути спрямоване на досягнення справді активного характеру ринкових перетворень. Панівними мають стати методи опосередкованого регулювання, які поступово витіснили б позаекономічні методи. Механізми регулювання відтворення робочої сили мають гнучко адаптуватись до змін загальноекономічної ситуації, адекватно реагувати на них в умовах стабільності економічних регуляторів.

На регіональних ринках праці з динамічною рівновагою між попитом на робочу силу та її пропозицією важливо підтримувати потребу в робочій силі з боку суб'єктів господарювання за умов диверсифікації та перепрофілювання виробництва, освоєння конкурентоспроможної продукції. Активний вплив на ринкову ситуацію здійснюється в регіонах з моногалузевим виробництвом і недостатніми власними ресурсами, а також там, де потреба населення в робочих місцях значно перевищує їх наявність.

Висновки. Важливими напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва. Вибір конкретних способів досягнення збалансованості ринку праці має визначатися ринковою кон'юнктурою, причинами й формами неузгодженості попиту та пропозиції робочої сили. Збалансований розвиток регіональних ринків праці значною мірою залежить від комплексності розв'язання проблем та узгодженості дій на різних рівнях управління.

Список використаної літератури:

1. Книш В. Проблеми ринку праці України // Вісник. Київський інститут бізнесу та технологій. - 2006. - № 1. - С.61-63.

2. Гаркавенко Н. Проблеми збалансованості регіональних ринків праці // Україна: аспекти праці. - 2007. - №4. - С.40-44.

3. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці й соціально-економічні відносини: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 440с.