Лізинг в сільськогосподарських відносинах.

Корнійчук Г.В.

Аспірантка ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААН

Лізинг в сільськогосподарських відносинах.

Сільське господарство України відіграє важливу роль в економіці держави.

Проте не дивлячись на отримані здобутки, сільське господарство країни має цілий ряд проблем без вирішення яких Україна не зможе конкурувати з іншими країнами.

Історія розвитку економіки провідних країн свідчить, що важливою складовою росту продуктивності праці в сільському господарстві, збільшення виробництва продукції є рівень технічного оснащення та можливість застосовувати новітні технології.

У сільському господарстві на сьогодні зосереджено близько 5% основних засобів. В їхній структурі більше третини займають машини та обладнання [8,С.35]. На жаль, за оцінками експертів значна частина їх є фізично та морально застарілою.

Для обґрунтованого відтворення машино-тракторного парку аграрний сектор потребує щорічних інвестицій в сумі 10-11 млрд. грн.

В наш час більшість сільськогосподарських підприємств відчувають нестачу оборотних коштів, тому не готові до масового технічного переоснащення виробництва.

По мірі можливостей вони беруть банківські кредити, залучають бюджетні та інвестиційні кошти.

Користується попитом серед товаровиробників і така послуга як лізинг.

Згідно із ч.1 ст.192 Господарського Кодексу України лізинг – господарська діяльність, спрямована на інвестування власних або залучених фінансових засобів, коли одна сторона (лізингодавець) надає за договором лізингу у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майно, яке належить першому або придбавається ним у власність (господарське відання) за дорученням або узгодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) за умови, що лізингоодержувач сплачує періодичні лізингові платежі [26].

Використання лізингу в агропромисловому комплексі сприятиме технічному оновленню підприємств, створенню нових виробництв, підвищенню продуктивності праці, випуску конкурентоздатної продукції.

Метою написання даної доповіді є розкриття актуальності та змісту лізингу, висвітлення його переваг, особливостей використання.

Сьогодні лізинг – це проста та ефективна фінансова схема, яка поєднує інтереси власників фінансового капіталу і виробників. шляхом застосування лізингових операцій реалізується близько 15 % інвестицій у світі та 35% інвестицій у країнах з розвиненою економікою.

В Україні лізинг як форма товарного кредитування перебуває на стадії становлення, а ринок лізингових послуг має великий потенціал [15,С.27].

Розвиток лізингових послуг в країні розпочинався зі становлення діяльності акціонерно-корпораційного банку «Україна» та створення в 199 році фінансово-лізингового дому.

Сьогодні найактивнішими операторами на ринку лізингу автотранспорту можна назвати такі лізингові компанії, як: “Перша лізингова/Hertz”, “Avis Rent a Car”, “Оптима лізинг”. Лідером серед лізингодавців з обладнання та устаткування виступає «Українська лізинова компанія», створена як дочірня компанія від «Укрсиббанку». Також до найбільших українських лізингових компаній належить «Українська фінансова лізингова компанія», «Укрдержлізинг», «Укрексімлізинг». НАК «Украгролізинг» вирізняється з-поміж лізинових компаній спеціалізацією щодо здачі в оренду сільгосптехніки. Більшість лізингових компаній об’єднані у Всеукраїнську асоціацію лізингу «Укрлізинг».

В Україні спостерігається активізація лізингових операцій та збільшення кількості дрібних лізингових компаній.

В Україні лізингові відносини регулюються такими законодавчо-нормативними актами:

- Господарський кодекс України від 16.01.2003р. №346-IV (параграф 5 стаття 292), що визначає сутність лізингу, види лізингу, об'єкти лізингу та особливості регулювання лізингових відносин [1];

- Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. № 435- IV (параграф 6, ст. 86-89), що регулює правові основи лізингової діяльності, визначає предмет договору лізингу, його ризики та відповідальність постачальника [2];

- Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III, що визначає лізинг як послугу, яку може надавати банківська установа [4];

- Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-III, який визначає, що лізинг є фінансовою послугою, а його регулювання здійснює відповідний уповноважений орган з регулювання діяльності фінансових установ [5];

- закони України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.12.1994р. №334/94-ВР та «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР, що регулюють правила оподаткування лізингових операцій;

- Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997р. №723/97-ВР (нова редакція від 11.12.2003р. №1381-IV), що визначає правові й економічні засади фінансового лізингу [7];

- нормативні документи Держфінпослуг України.

Для технічного переоснащення сільськогосподарських підприємств Постановою Кабінету Міністрів України №1031 від 18.09.1997р. створено Державний лізинговий фонд, метою якого є поліпшення матеріально-технічного та сервісного забезпечення сільського господарства. Цією постановою передбачено, що кошти державного лізингового фонду мають використовуватися на придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки.

Слід зазначити, що до компетенції Держфінпослуг належить регулювання ринків фінансових послуг і нагляд за небанківськими фінансовими установами, для яких надання фінансових послуг взагалі й лізингових зокрема є виключним видом діяльності. До реєстру було внесено 126 юридичних осіб, із яких 38 – лізингові компанії. Станом на 1 квартал 2007 року було зареєстровано 125 юридичних осіб, із них 25 – лізингові.

Лізинг у сучасних українських умовах має триєдину економічну основу та зберігає ознаки кредитної угоди, інвестиційної й орендної діяльності, які є взаємопов'язаними й взаємопроникними та утворюють при цьому нові економіко-правові відносини.

Вітчизняне законодавство, зокрема Господарський кодекс, трактує лізинг як господарську діяльність, спрямовану на інвестування власних або залучених фінансових коштів, що полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоотримувачу) на визначений термін майна, яке належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоотримувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.

У світовій практиці лізингові послуги широко використовуються та є однією із форм капітальних інвестицій у виробництво. За даними Світового банку в європейських країнах через лізингові послуги підприємства здійснюють від 15% до 30% інвестицій в основні фонди. Наприклад, у США, як і в країнах Європи цей вид послуг також широко використовується, що пояснюється сприятливими економічними умовами для їх розвитку. Підприємницькі структури згаданих країн мають підтримку держави, що дало змогу підприємствам розвиватись за рахунок інвестицій через лізинговий механізм. Однією з найістотніших переваг інвестування через механізм лізингу є можливість віднесення лізингових платежів на собівартість продукції [13, С.86].

Рівень розвитку лізингових послуг у країні визначають: нормативно-правове регулювання ринку лізингу; державна підтримка; макроекономічні умови; стан інвестиційного ринку; можливості бухгалтерського й податкового обліку.

Незважаючи на те, що потягом останніх років український ринок лізингових послуг стабільно зростає, Україна майже не використовує його переваг і можливостей: у 2006 році співвідношення обсягу лізингових послуг до ВВП становило лише 0,25%. Це у 20 разів менше від показника Естонії та майже в 6 разів менше від показника Росії [26].

У світовій структурі ринку лізингових послуг частка України також є надзвичайно мізерною: річний обсяг лізингових операцій у 2006 році становив 0,33 млрд. дол. США, або лише 0,055 % світового ринку лізингових послуг. Треба сказати, що фахівці Світового банку, врахувавши знос основних засобів вітчизняних підприємств і потребу їх заміни, визначили потенційний попит на ринку лізингових послуг – від 12 млрд. до 50 млрд. дол., що в 100 разів більше від досягнутого рівня.

Потрібно зазначити, що останніми роками всі показники, які характеризують ринок лізингових послуг в Україні, стабільно зростали. Пік активності цього ринку припав на 2007 рік, коли вартість лізингових активів і обсяг портфеля лізингових угод протягом року збільшилась майже у 6 разів. У 2006 році порівняно із 2005 загальна вартість активів і загальна вартість лізингових угод зросли майже у 2,5 рази. За досліджуваний період вартість лізингових активів збільшилася з 298 млн. до 14063 млн. грн., вартість укладених лізингових угод – з 375 млн. до 16878 млн. грн., що становить зростання більш ніж у 45 разів за одним і другим показниками. Лише впродовж 2007 року вартість лізингових активів зросла на 487%, вартість укладених угод – на 372%. Вартість портфеля лізингових угод також швидко зростала: лише за 2007 рік вона збільшилась у 5 разів, за досліджуваний період – у 42 рази.

Останніми роками на ринку лізингових послуг склалася тенденція, за якою одна лізингова компанія надає в лізинг декілька видів активів. На українському ринку в 2007 році найпоширенішими предметами лізингу були транспортні засоби. При чому легкові автомобілі у лізинг надавали 64% лізингових компаній, вантажні – 49%, транспорт для перевезення пасажирів – 39% усіх компаній, що працюють на цьому ринку. Як предмет лізингу користується попитом також виробниче обладнання, інші предмети лізингу займають значно меншу частку в активах компаній-лізингодавців. У 2007 році спостерігалось істотне зниження попиту на сільськогосподарську техніку та обладнання для харчової промисловості.

Аналізуючи структуру портфеля лізингових угод у розрізі вартості активів предметів лізингу, можна відзначити стрімке зростання вартості активів. Зокрема, вартість водного і залізничного транспорту в портфелі лізингових компаній збільшилась із 140 млн. у 2004 році до 10122 млн. грн. у 2007, тобто у 72,3 рази. Вартість легкових автомобілів за 2007 рік збільшилася з 714 млн. до 2963 млн. грн., транспорту для вантажоперевезень – з 459 млн. до 1479 млн. грн., транспорту для пасажироперевезень – з 187 млн. до 353 млн. грн. При цьому вартість літаків у портфелі лізингових угод, яка у 2005 році становила 500 млн. грн., зменшилася до 179 млн. грн. у 2007, або на 79%. Треба зазначити, що залізничний транспорт займав 56% у портфелі лізингових угод, але з цим видом активів працювало дуже обмежена кількість лізингодавців – всього 6%.

У 2007 році найбільша частка портфеля лізингових угод (56%) належала водному і залізничному транспорту. Легкові автомобілі, транспорт для вантажо- й пасажироперевезень у сукупності займали 26%, інші активи мали не значний вплив на розподіл активів у портфелі компаній.

Незважаючи на перспективність цього бізнесу для всіх причетних суб’єктів, порівняно зі світовим ринком частка України, як уже зазначалось, є мізерною. На нашу думку, проблемами, які гальмують розвиток цього ринку є такі.

1. Брак стартового капіталу у лізингових компаній для фінансування своїх послуг: власними коштами лізингові компанії покривають лише десяту частину своїх витрат.

2. Відсутність податкових пільг фінансування лізингових операцій. Можна виділити лише пільги на страхування за лізинговим договором. Витрати на страхування не підлягають віднесенню до валових витрат, якщо перевищують 5% загальних витрат. Закон України «Про фінансовий лізинг» визначає, що з моменту початку дії лізингової угоди сторони можуть розглядати фінансовий лізинг як оперативний [7].

3. Незначні терміни дії лізингових угод. У вітчизняній практиці переважають договори середньострокової дії на відміні від зарубіжних компаній, де лізингові угоди укладаються на довгостроковий термін.

4. Невідповідність вітчизняного законодавства нормам міжнародного лізингового права.

5. Виражена тенденція вітчизняного лізингового ринку до залежності від імпорту: близько 80% лізингових операцій є операціями міжнародного лізингу.

6. Нестабільна економічна ситуація в країні як головна причина коротко терміновості дії укладених угод. У нинішніх нестабільних економічних умовах лізингодавці не можуть дозволити розстрочити виплати за лізинговими угодами на 5-7 років, що знецінює переваги лізингу, наприклад, перед кредитом.

7. Незацікавленість банків у довгостроковому кредитуванні лізингових угод.

Отже, на загальнодержавному рівні розвиток лізингу – це не лише засіб стимулювання реалізації нової техніки, прискорення оновлення основних фондів, а й інтенсифікація розвитку національної економіки в цілому, підвищення її якісного рівня.

Література:

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003р. №436 – IV

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. № 435- IV

3. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997р. №723/97-ВР (нова редакція від 11.12.2003р. №1381-IV).

4. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00 №2121-III

5. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-III

6. Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», п. 12, ст.1.

7. Закон України „Про фінансовий лізинг” від 11.12.2003 р. №1381 – IV

8. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформ.-аналіт. дов. Вип. 5 / За ред. П.Т. Савлука та ін. – К., 2002. – 647 с.

9. Артиш В.І. Шляхи забезпечення аграрних підприємств сільськогосподарською технікою // Економіка АПК. – 2003. - №8. – С. 31-34.

10. Борисюк О.В. Зарубіжний досвід регулювання лізингу: уроки для України // Регіональна бізнес-економіка та управління. – 2009. – №1. – С. 89 – 94.

11. Васильев Н.М., Катырин С.Н., Лепе Л.Н. Лизинг как механизм развития инвестиций и предпринимательства. – М., 1999.