К.е.н. Станіславик О.В., Філіппов В.Ю. аспірант

Одеський національний політехнічний університет, Україна

Комерціалізація нововведень й інноваційні пропозиції

Підсилена ринкова орієнтація інноваційної діяльності організацій виявляється в практиці, що поширюється: на різних етапах інноваційного процесу беруть участь споживачі наукомісткої продукції в її розробці й освоєнні. Це, з одного боку, у значній мірі пов'язане з прагненням виробників забезпечити стійкий ринок збуту, мати постійних замовників, а з іншого боку — дозволяє споживачу вносити не тільки свої корективи в інновацію, але й контролювати весь хід розробки, виробництва і впровадження інновації. У ряді випадків замовник може виступати і як ініціатор нової ідеї, і брати участь у її вирішенні, зокрема, з визначення характеристики інновації. Це приводить до встановлення стійких зв'язків між організацією-виготовлювачем і замовником, коли виготовлювач стає не просто постачальником інновації, а учасником маркетингової діяльності, орієнтованої на запити кінцевого споживача.

Залучення споживачів до розробки інновації є одним з найважливіших факторів стимулювання інновацій. Найбільше поширення ця форма спільної роботи одержує в організаціях авіаційної, автомобільної, верстатобудівної і приладобудівної галузей промисловості. Споживачі-замовники впливають на науково-дослідні і виробничі програми організацій — виготовлювачів продукції.

Ступінь участі різних підрозділів організації в розробці інновації визначається значною мірою сферою діяльності організації і характером продукції, що випускається ним.

У цілому слід зазначити, що в організаціях, що випускають товари широкого вжитку, провідну роль при визначенні товарної і технологічної політики виконують фахівці з маркетингу. В організаціях, що спеціалізуються на випуску продукції виробничого призначення, важлива роль у науково-технічній політиці належить конструкторським і технологічним підрозділам.

Ініціатива розробки інновації, що виходить від керівників маркетинговою діяльністю, подається як результат маркетингового дослідження, що містить інформацію про потреби і попит ринку, про технологічні потреби і можливості організації, конкурентні аналоги на ринку, які організація здатна випускати.

Кінцевою метою інноваційного процесу є комерційне освоєння інновації і її рентабельне використання. Це досягається в тих випадках, коли дослідження і розробки із самого початку орієнтовані на виробництво, коли існує реальна можливість збільшити інвестиції в необхідні матеріально-технічні ресурси, уніфікувати окремі стадії науково-виробничого циклу і заздалегідь визначити відповідність інновації вимогам виробництва і потребам покупців. Через такі складності лише відносно невелика частина інновацій впроваджується у виробництво.

Більшість невдач із впровадженням інновації у виробництво фахівці бачать в інноваціях, що виникають на базі нових знань, а не потреб [2].

Інновація стає товаром на певній стадії процесу «ідея — ринок», коли усвідомлена реальна можливість комерціалізації ідеї, проведена експертиза, визначені можливі галузі застосування.

Інновація повинна задовольняти стандартні вимоги до товару. Інновація може мати вигляд патентів, виробничого досвіду, експериментальних чи промислових зразків устаткування, апаратури, іншої техніки, а також нових технологічних процесів. Тільки так інновація стає товаром і може бути предметом передачі (продажу).

Усі високотехнологічні фірми розвинутих країн виробляють вигідні для них правила передачі інновацій, що в даний час набули характеру інноваційної стратегії. На порозі ринку швидко зростає кількість нововведень, і вступ у ринкову фазу є критичним моментом "життєвого циклу" інновації. Якщо ринок відкидає новий продукт, то витрати стають марними. У випадку успішного виходу продукту на ринок попит на дану інновацію зростає, досягає максимуму і потім починає знижуватися, відповідно зменшується прибуток.

У ринковій фазі одночасно ростуть пропозиції, конкуренція і попит. З'являється велика кількість організацій-імітаторів, які продають аналогічний товар, порушують право інтелектуальної і промислової власності, яка охороняється законодавством.

Для надійного захисту своїх прав творці інновації прагнуть запатентувати її в країнах — основних потенційних конкурентах. На практиці провідні фірми одночасно патентують свої новинки в основні індустріально розвинуті держави.

Правові системи різних країн передбачають різні терміни охорони прав власності на інновацію — від 5 до 10 років. Цей термін, як правило, відповідає «життєвому циклу» продукції і технології. Більше того, у сучасних умовах відбувається швидке скорочення термінів як розробки, так і ринкового життя інновації.

Тому всі власники інновації зацікавлені в максимально швидкій її комерціалізації. Ті з них, хто здатний власними силами розробляти і продавати інновації в матеріальному вигляді (продукція, устаткування, засоби технологічного оснащення, комплектуючі вироби), використовують наступну стратегію [2].

На першому етапі "життєвого циклу" перевага віддається продажу інновації в матеріалізованому вигляді, коли наочно видно, як реалізовані нові ідеї, принципи, процеси.

На другому етапі інноваційний обмін супроводжується прямими інвестиціями. Це відкриває для продавця нові ринки, дає економію оплати праці, транспортних витрат і т.д., а також дозволяє збільшити прибуток.

На третьому етапі перевага віддається продажу ліцензій, тобто передачі прав власності на запатентовану і незапатентовану інновацію, її використання.

Перспективним джерелом інновацій є малі організації, у яких не вистачає власних засобів для доведення технології до ринкової стадії. В іноземній практиці все більш важливим джерелом інновацій стають невеликі організації венчурного типу, технопарки, що залучають до себе капітал зацікавлених фондів, корпорацій.

Передача інновації може здійснюватися в різних формах, різними способами і за різними каналами. Вона може передаватися на комерційній і некомерційній основі, бути внутріфірмовою, внутрідержавною і міжнародною. Форми передачі інновацій на некомерційній основі:

- інформаційні маси спеціальної літератури, комп'ютерні бази даних, патенти, довідники і т.п.;

- конференції, симпозіуми, семінари, виставки;

- навчання, стажування, практика студентів, вчених і фахівців, здійснювані на паритетній основі вищими навчальними закладами й організаціями;

- перехресне ліцензування на паритетній основі;

- міграція вчених і фахівців з наукових у комерційні структури і навпаки;

- утворення нових невеликих, високотехнологічних організацій венчурного типу фахівцями з вузів і організацій.

Основний потік передачі інновацій у некомерційній формі приходиться на інформацію про фундаментальні наукові дослідження, наукові відкриття і винаходи.

Форми комерційної передачі інформації:

- продаж інновацій у матеріалізованому вигляді — верстатів, агрегатів, програмокерованого устаткування, технологічних ліній та ін.;

- прямі інвестиції і будівництво, реконструкція, модернізація організацій і виробництва, що супроводжують їх;

- портфельні інвестиції, у тому числі створення спільних організацій, якщо воно супроводжується потоком інвестиційних товарів, а також лізингом;

- продаж патентів;

- продаж ліцензій на незапатентовані види промислової власності — ноу-хау, технологічний досвід, супровідні до переданого устаткування документи, інструкції, схеми, технологічні процеси, а також навчання фахівців, консультативний супровід, експертиза й ін.;

- спільне проведення НДДКР, науково-виробнича кооперація;

- інжиніринг.

Варто підкреслити, що практично весь обсяг передачі інновації в комерційній формі оформляється чи супроводжується ліцензійним договором. У договорі можуть бути такі вимоги:

- зобов'язання ліцензіара використовувати наукову технічну інформацію (ТІ) тільки у визначених межах (галузевий, територіальний аспект);

- зобов'язання ліцензіара і (чи) ліцензіата передавати всю інформацію про доробки, удосконалювання набутої ТІ;

- зобов'язання ліцензіара здобувати у вигляді так званих "пов'язаних закупівель" великий обсяг технологічно простої продукції — комплектуючих деталей, складальних одиниць, напівфабрикатів;

- вказівка терміну, протягом якого ліцензіат одержує роялті;

- включення в ліцензійну угоду права ліцензіара користуватися товарним знаком, торговою назвою, що може становити до 25% всього обсягу ліцензійної угоди з вартості.

Комерційні передачі інновацій оформляються у вигляді договору (ліцензійного, про спільне виробництво, договору закупівлі-продажу, про науково-технічне співробітництво).

На міжфірменому, державному і міждержавному рівнях інноваційний обмін регулюється законодавчими актами національного і міжнародно-правового характеру, а також конкретними договорами й угодами між організаціями.

Виведення усіх видів договорів вимагає значних витрат часу, експертизи і багатоступеневих переговорів.

Література:

1. Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. Видання 3 – е, вип. та доп. / За редакцією В.О. Василенко. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 444 с.

2. Морозов Ю.П. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. — 446 с.

3. Инновационный менеджмент: Учебник / Под ред. С.Д.Ильенковой — М.: ЮНИТИ, 2001. — 327 с.