Економічні науки/ 7. Облік і аудит

Рогожина І.О.

Науковий керівник: к.е.н. професор Сухарєва Л.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михаїла Туган-Барановського

НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА АУДИТУ: СТАН

ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

З розвитком бухгалтерського обліку тісно пов'язано становлення аудиту, активний розвиток якого в Україні почався в 90-і роки. Ухвалення в квітні 1993 р. Закону України «Про аудиторську діяльність» надало легітимності цій формі незалежного фінансового контролю і стало імпульсом її інтенсивного розвитку. За 18 – річний період в Україні сформовано систему незалежного аудиту подібну країнам з ринковою економікою. Інфраструктура, забезпечення та функціонування цієї системи продовжують удосконалюватися. Аудиторська палата України разом зі Спілкою аудиторів України проводить розробку на основі узагальнення вітчизняної та світової практики науково обґрунтованої методики та рекомендацій з питань аудиторської діяльності в Україні.

Проблеми аудиту досліджуються багатьма вченими. Праці таких зарубіжних авторів як Аренс А., Лоббек Дж., Адамс Р., Робертсон Дж. К та ін. перекладені на російську мову, формують ґрунтовну базу теорії та практики аудиту. Вагомий внесок в розвиток національного аудиту був внесений такими вітчизняними вченими Білухою М.Т., Головим С.Ф., Дорошем Н.І., Дмитренко І.М., Петрик О.А., Рудницьким В.С., Редько О.Ю., Сухаревою Л.О. та іншими.

Метою статті є визначення стану, основних проблем розвитку аудиту та обґрунтування напрямків його розвитку в сучасних умовах.

У 2009 р. виповнилось 16 років як в Україні був легалізований аудит. Попри всі негаразди та спроби його скасувати, зробити додатком до ревізії, зобов’язати всіх проходити аудит, відмінити або зменшити поле обов’язкового аудиту - все це свідчить про те, що аудит склався як професійна діяльність і в нього є історична перспектива. Тобто, український аудит системно поки що нічим «не гірший» за пересічний аудит у США, Великій Британії чи Франції. Ознакою цього безумовно є певне становлення національного ринку аудиторських послуг, який подібний ринкам Заходу зі всіма їх позитивними і негативними чинниками [6].

Як відомо з міжнародної практики, розвиток аудиту пов'язаний із трьома напрямками еволюційного шляху, а саме:

1. Підтверджуючий аудит (до кінця 40-х років ХХ ст.)

2. Системноорієнтований аудит (після 1949р.)

3. Аудит, який базується на ризику (з початку 70-х років ХХ ст. і дотепер).

Сучасному ж стану аудиту в Україні властивий переважно підтверджуючий характер, його майбутнє, безсумнівно, за системноорієнтованим напрямком розвитку. А це значить, що основним об’єктом оцінки незалежних аудиторів стає система внутрішнього контролю (СВК) підприємств-клієнтів [2]. Мета аудитора, в цьому випадку, визначається як встановлення ступеня довіри до СВК, що в свою чергу використовується при визначенні характеру, обсягу та тривалості за часом аудиторських процедур.

Властивість підтверджуючого характеру сучасному аудиту зумовлена тим, що проводячи аудит на вітчизняних підприємствах аудитори з тикаються з недосконалістю або з відсутністю СВК, як такої, оскільки наявність останньої не регламентується законодавством країни, а створюється та функціонує за ініціативою власника такого підприємства. За цих обставин, аудитори змушені розширювати об’єм аудиторської перевірки, зводячи сам аудит до підтвердження відповідності облікової інформації економічній діяльності.

Однак, згідно з вимогами Міжнародних стандартів аудиту аудитор повинен висловити думку з двох питань: по-перше, чи складені фінансові звіти в усіх суттєвих аспектах згідно з визначеною концептуальною основою фінансової звітності, а по-друге, чи не містять фінансові звіти в цілому суттєвих викривлень внаслідок шахрайства або помилки. Отже, аудитор в ході перевірки не повинен встановлювати достовірність фінансової звітності з абсолютною точністю, але повинен встановлювати її достовірність в усіх суттєвих аспектах.

Виходить, суцільна перевірка документів на відсутність помилок в обліку перетворює аудит на ревізію. А в даному випадку мова повинна йти не про усунення всіх відхилень, у тому числі в обліку, а про їх значимість. Значимими (або суттєвими) вважаються ті відхилення, які впливають на прийняття управлінських рішень користувачами, тому аудитор повинен їх виявляти.

Однак, нині не встановлений єдиний критерій, що дозволяє однозначно оцінити ступень суттєвості облікової інформації як самими укладачами, так і зацікавленими користувачами, що безпосередньо ухвалюють управлінські рішення [4].

Отже, подальший розвиток системи національного аудита, згідно з міжнародною практикою, стримується неефективністю функціонування СВК на підприємствах, внаслідок чого аудитори витрачають багато часу на таку аудиторську перевірку, що звичайно впливає на вартість таких послуг, і не дозволяє розкривати механізм управління підприємством та невикористані резерви. Тому, перехід національної системи аудиту до системноорієнтованого дозволяє не лише скорочувати тривалість аудиторської перевірки, а і проводити її ефективно.

Ефективність такого підходу підтримується в сучасних умовах, він покладений в основу діючих стандартів та інструкцій. В передмові до Директиви 2006/43/ЄС Європейського Парламенту та Ради про обов`язковий аудит річної звітності та консолідованої звітності [1] зазначено, що комітети з аудиту та ефективна система внутрішнього контролю допомагають звести до мінімуму фінансові, операційні ризики та ризики дотримання, а також підвищити якість фінансової звітності.

Слід відмітити, що в цьому випадку суб’єктивізм в аудиторському висновку починає домінувати, оскільки кожен аудитор складає його опираючись на свій власний досвід, тому на одну й ту ж саму проблему аудитори будуть дивитися з різних боків.

Також, зниження об’єктивності аудиторського висновку обумовлюється відсутністю, як уже відмічалось, чітких критеріїв оцінки СВК. Крім того, оцінка аудитором СВК як ефективної не є гарантом відсутності помилок [5]. А результати такої оцінки користувачам аудиторського висновку не представляються, а включаються, в найкращому випадку, до інформації, яка представляється найвищому управлінському персоналу. Тому що, висновок робиться лише стосовно того, чи справедливо і достовірно фінансові звіти відображають (в усіх суттєвих аспектах) фінансовий стан підприємства. А це свідчить, що аудиторські висновки не містять відповідну інформацію і складаються аудиторами в загальній формі і досить далекі від конкретики, що, безумовно, обмежує можливості аудиту як засобу зменшення інформаційного ризику.

Звичайно, не останню роль в розвитку національної системи аудиту займає законодавче регулювання, яке на сьогодні є недосконалим. Про це свідчить наявність суперечностей між чинним законодавством та підзаконними актами. Однак, на наш погляд, саме в цьому напрямку повинен йти подальший розвиток національної системи аудиту, щоб надати легітимності цим суперечностям, які впливають на ефективність аудиту.

Таким чином, підсумовуючи вищесказане можна зробити наступний висновок:

1. Перехід до якісно нового етапу розвитку національної системи аудиту стримує недосконалість функціонування СВК, в наслідок чого аудиторська перевірка зводиться лише до суцільної перевірки документів, не дозволяючи розкривати слабкі місця в управлінні підприємства.

2. Прийняття Міжнародних стандартів аудиту в якості національних безумовно свідчить про значний прогрес розвитку аудиту в Україні.

3. Аудиторські висновки складаються аудиторами в загальній формі і досить далекі від конкретики, що, безумовно, обмежує можливості аудиту як засобу зменшення інформаційного ризику.

4. Подальший розвиток національної системи аудиту лежить в удосконаленні законодавства України щодо здійснення аудиторської практики.

Список використаної літератури:

1. Директива 2006/43/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 17 травня 2006 року про обов`язковий аудит річної звітності та консолідованої звітності (Directive 2006/43/EC on statutory audit of annual accounts and consolidated accounts)/- http://zakon1.rada.gov.ua/

2. Дмитренко І.М. Системно орієнтований аудит: проблеми методології та тенденції розвитку// Бухгалтерський облік та аудит. - № 2. – 2007р. – с. 26-36.

3. Голов С. Развитие бухгалтерского учета и аудита на постсоветском пространстве// Бухгалтерский учет и аудит. – 2006. - № 7,8. – с. 3 – 15.

4. Глушко С.В. Економічні основи проведення аудиту діяльності промислових підприємств: Монографія. – Кривий ріг: КЕІ. – 2007. – с.272

5. Шалімова Н.С. Концепції розвитку аудиту: проблемні аспекти визначення та класифікації// - Вісник. - №4

6. Редько О. Аудиторські послуги в Україні: перші кроки до ринку// Бухгалтерський облік і аудит.- 2008.№11.- с.49 – 55.