Cтарший викладач Школіна В.В.

Криворізький економічний інститут

ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

Впровадження обов’язкового державного медичного страхування в Україні, нагальна проблема сьогодення

На даному етапі розвитку українського суспільства постала дуже важлива потреба регенерації медичного обслуговування та якості медичних послуг, які надаються населенню. Ні для кого не буде новиною, що смертність в Україні у багато разів перевищує народжуваність. За оцінкою Всесвітнього банку до 2025 року населення нашої країни зменшиться на 12 млн. дол. Дані прогнози є песимістичними і щоб вони не втілилися в життя необхідна докорінна перебудова усієї медичної системи, велике значення в якій має надаватися впровадженню системи загальнообов’язкового медичного страхування.

Ситуація в медичній сфері наразі перебуває в критичному стані, з бюджету виділяється недостатньо коштів на здійснення послуг медичним персоналом, про вартість медикаментів, опалення лікарень та харчування хворих взагалі можна забути. Оплата праці медиків майже у два рази менша, ніж у промисловості. Так, у квітні 2009 року середня заробітна плата в галузі становила 1155 гривень (у промисловості – 1886 гривень, в освіті – 1436 гривень). В Україні видатки на медицину сягають лише 3-4% від ВВП, тоді як у Німеччині 10-11%, США – 11-14%. А у 2008 році рівень фінансування галузі зменшився до 2,9% обсягу ВВП [1]. Тому найкращим виходом з цієї важкої ситуації може послужити впровадження обов’язкового медичного страхування, що забезпечить якість обслуговування та достатнє фінансування галузі.

У Верховній Раді перебувають декілька проектів Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», які мають певні відмінності, зокрема щодо кількості фондів страхування та форми їх власності.

Можна виділити такі основні моменти, що стримують впровадження обов’язкового державного медичного страхування:

1. відсутність відповідної нормативної бази, медичних стандартів та фінансових стимулів для лікарів;

2. недостатнє фінансування медичного сектора, нераціональне використання фінансових ресурсів, а також той факт, що система охорони здоров’я, сформована ще за часів СРСР;

3. не проводиться капітальний ремонт медичних закладів, не закуповується дороге та високоякісне обладнання, не поліпшується існуюча мережа;

4. для управління системою державного соціального страхування недостатньо навичок , які мають на даний час працівники системи охорони здоров’я;

5. на першому етапі введення системи державного страхування попит на послуги зросте, а сфера охорони здоров’я є нестабільною та непідготовленою, тому це може одразу призвести до інфляції цін на медичні послуги, а доступ до них зменшитися.

6. відсутність договірної форми відносин між платником з одного боку та постачальником послуг. Це робить систему медичного обслуговування непрозорою та несправедливою.

І це далеко не всі негаразди, які спіткали державне соціальне страхування на шляху впровадження.

Перед Україною стоїть питання вибору моделі державного медичного страхування. Однією з них є так звана регресивна модель, відповідно до якої різноманітність програм і послуг залежатиме від страхового платежу. Тобто об’єм послуг, які надаватимуться конкретній особі безпосередньо залежатиме від її доходів. Іншою є солідарна модель згідно якої особи з вищими доходами сплачуватимуть більші внески, а відповідно особи з нижчими – менші. Друга модель є справедливою, але невідомо чи підійде вона для України[2].

Необхідно запровадити новий податок, який буде стягуватися разом з іншими податками із заробітної плати працюючих. Але дане нововведення може спричинити невдоволення серед різних верств населення, оскільки відрахування до фондів «з’їдає» більше, ніж 40% доходів громадян, а підприємці змушені будуть перейти до тіньового сектору через значне податкове навантаження.

Автори деяких законопроектів вважають, що повинен функціонувати єдиний позабюджетний фонд, позитивними рисами якого є те, що фінансування медичного страхування не залежатиме від коштів бюджету, сприятиме легкості адміністрування. Інші ж схиляються до думки про необхідність багаторівневої сфери фінансування, яка має набагато більше плюсів, зокрема зменшення ймовірності нецільового використання коштів, адже сфера перебуватиме під контролем держави, індивідуальний підхід для кожного пацієнта.

На шляху впровадження обов’язкового медичного страхування наша країна повинна рівнятися на Європу, або вчитися на помилках Росії, де за десятирічний термін не відбулося значних зрушень у даній сфері.

Українську систему охорони здоров’я потрібно адаптувати до сучасних економічних умов і до нашої ментальності, для якої, на нашу думку, більш ближчою буде медицина, яка здійснюється за рахунок бюджету.

Лише з впровадження системи загальнообов’язкового медичного страхування не відбудеться позитивних зрушень, оскільки необхідно змінювати всю систему охорони здоров’я, фінансувати її у належних розмірах, правильно перерозподіляти кошти, особливо у сільські місцевості, де надається первинна медична допомога, також необхідний тотальний контроль за ефективністю та цільовим використанням бюджетних коштів.

На разі впровадження даного виду страхування обтяжується ще й високим рівнем безробіття в Україні, адже страхові відрахування будуть здійснюватись із стабільної заробітної плати громадян.

Конкретні заходи щодо подолання проблем впровадження системи обов’язкового медичного страхування залежать від умов його реалізації та в основному пов’язані з позицією органів державної влади на всіх рівнях.

Література:

1. Рекомендації парламентських слухань на тему "Шляхи реформування охорони здоров'я та медичне страхування в Україні" схвалено Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2009 року N 1651-VI

2. Проект Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» № 3155 від 09.02.2007 р. http//portal.rada.gov.ua

3. Буланов Д.Г. Перспектива и тенденции развития обязательного медицинского страхования//Экономика здравоохранения.–2004. - №3. – С. 8-10.

4. Кондрат І.Ю., Городиловська О.Я. «Проблеми запровадження та перспективи розвитку обов’язкового медичного страхування в Україні». Науковий вісник НЛТУ України. – 2009.