Семчук О.В., Чорна А.А.

Науковий керівник: Никифоряк Л.С.

Буковинська державна фінансова академія

Західний досвід аналізу ймовірності банкрутства підприємств

Банкрутство явище розповсюджене і типове для багатьох країн з ринковою економікою. В Україні з її нестабільною економікою, політичним становищем, проблемами в податковій та законодавчій сфері, а в останні роки і з глибокою фінансовою кризою, ця проблема постає особливо яскраво. Тому для кожного підприємця дуже важливим є проаналізувати і спрогнозувати можливість такого явища для своєї фірми і на основі отриманих даних вжити необхідних заходів для його запобігання.

Враховуючи те, що наша держава є відносно молодою країною з недостатньо розвиненою економікою, дуже важливо врахувати закордонний досвід у здійсненні такого аналізу.

Наукові основи аналізу й оцінки неспроможності й банкрутства фірм були вперше розроблені зарубіжними економістами, серед яких У. Бівер, Ю. Бригжем, Л. Гапенскі, Ч. Празан, та ін. Особливий інтерес викликають закордонні методики, засновані на мультиплікативному дискримінантному аналізі такі як моделі Є.Альтмана, Р.Ліса, У.Таффлера, Спрингейта та ін. В Україні дослідженням таких методик займаються Попова, Кірейцев, О.О. Терещенко, Рибалка О., Обущак Т.А., Білик М.Д. та ін.

Основними завданнями даної статті є розкрити економічну сутність та дати оцінку існуючих методів і моделей прогнозування ймовірності банкрутства через призму реалій їх застосування на території України.

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. [1]

Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5—2 роки до появи його очевидних ознак. У світі існує велика кількість методів і прийомів здійснення такого прогнозування, але найбільш часто застосовуваним на практиці є дискримінантний аналіз.

Під дискримінантним аналізом здебільшого розуміють комплекс методів математичної статистики, за допомогою якого здійснюється класифікація досліджуваних одиниць (підприємств) залежно від значень обраної сукупності показників відповідно до побудованої метричної шкали. Така шкала будується на основі емпіричного дослідження фінансових показників великої кількості підприємств, одні з яких опинились у фінансовій кризі, а інші успішно продовжують свою діяльність.

У процесі аналізу підбирається певна система показників, дослідивши значення яких, можна віднести підприємство до того чи іншого класу та з високим рівнем ймовірності спрогнозувати його майбутній фінансовий стан. У теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз. [4]

Однофакторний аналіз являє собою відособлене дослідження окремих показників (які є складовою певної системи показників) та класифікацію підприємств за принципом дихотомії. Така класифікація являє собою поділ досліджуваної сукупності підприємств на дві підсукупності залежно від значення обраного показника. Таким чином до категорії «хворих» чи «здорових» підприємства відносять в розрізі окремих показників відповідно до емпірично побудованої шкали граничних значень досліджуваного показника.

Для отримання узагальнюючого результату про якість фінансового стану підприємства аналізуються всі включені в спеціально підібрану систему показники у відповідності до їх граничних значень. Одною з найвідоміших моделей однофакторного дискримінантного аналізу є система показників В.Бівера.

Американський економіст В. Бівер в основу своїх досліджень поклав 30 найчастіше використовуваних у фінансовому аналізі показників. За ознакою однорідності вони були згруповані в шість груп. З кожної групи Бівер вибрав по одному найтиповішому показнику, які й склали його систему прогнозування.

З використанням матеріалів аналізу 79 фінансово неспроможних і такого ж числа фінансово спроможних підприємств Бівер розробив шкалу граничних значень для кожного з таких показників стосовно американських підприємств. Нормативні значення показників У. Бівера розподілені на три групи: для стійких компаній, за 5 років до банкрутства та за 1 рік до банкрутства (Табл.1.1).

Таблиця1.1.

Система показників діагностики банкрутства підприємств за У.Бівером

Показник	Розрахунок показника	Значення показників
		Стійка компанія	За 5р. до банкрутства	За 1р. до банкрутства
Коефіцієнт Бівера	(Чистий прибуток – Амортизація) / Зобов’язання	0,4 - 0,45	0,17	- 0,15
Рентабельність активів	(Чистий прибуток / Активи)100	6 - 8	4	- 22
Коефіцієнт фінансової залежності	Зобов'язання / Активи	≥ 0,37	≥ 0,50	≥ 0,80
Частка власних оборотних коштів в активах	Власний оборотний капітал / Активи	0,4	≥ 0,3	0,06
Коефіцієнт покриття	Оборотні активи / Короткострокові зобов'язання	≥ 3,2	≥ 2	≥ 1

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривного часу (1,5 – 2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає менше 0,1.

Основною проблемою однофакторного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших — про незадовільний. Тому для здійснення більш об’єктивного прогнозування банкрутства користуються багатофакторними моделями.

Багатофакторна дикримінантна функція являє собою функцію суми добутків показників (змінних) дискримінантної функції на їх коефіцієнти (ваги) в такій дискримінант ній функції. Величина окремих ваг характеризує різний вплив окремих показників (змінних) на загальний фінансовий стан підприємства.

У світовій практиці найпоширенішими моделями оцінки фінансового стану підприємства та схильності його до банкрутства є наступні економетричні моделі, які будуються на основі фінансових коефіцієнтів:

1. Двохфакторна модель оцінки імовірності банкрутства.

2. Оцінка імовірності банкрутства на основі Z-рахунку Альтмана.

3. Модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану.

4. Прогнозна модель Таффлера.

5. Модель Creditmen.

6. Модель Спрингейта.

Найбільш відомою роботою в напряму багатофакторного аналізу є праця західного економіста Едварда Альтмана, що розробив за допомогою апарату мультиплікаційного дискримінантного аналізу (Multiple-discriminant analysis, МDA) методику розрахунку індексу кредитоспроможності (Altman, 1968). Цей індекс дозволяє з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів.

При побудові індексу Альтман дослідив 66 підприємств промисловості, частина яких збанкрутіла в період між 1946 та 1965 рр., а частина працювала успішно, і дослідив 22 аналітичних коефіцієнта, які могли б бути корисними для прогнозування можливого банкрутства. З цих показників він відібрав п’ять найбільш значних для прогнозу і побудував багатофакторні регресійні рівняння. Таким чином, індекс Альтмана представляє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. В загальному вигляді індекс кредитоспроможності (Z) має наступний вигляд(1.2) [4].

Z = 3,3·Х₁ + 1,0·Х₂ + 0,6·Х₃ + 1,4·Х₄ + 1,2·Х₅; (1.2)

де Х₁ = Прибуток до сплати процентів і податків/Всього активів;

Х₂ = Виручка від реалізації/Всього активів;

Х₃ = Власний капітал/Залучений капітал;

Х₄ = Накопичений реінвестований прибуток/Всього активів;

Х₅ = Чистий оборотний капітал/Всього активів.

Провівши аналіз 33 пар промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 до 25 млн дол. США, Альтман дійшов висновку що якщо значення Z-показника вище 2,67 то ймовірність банкрутства низька, а якщо нижче 1,8 то висока.

Слід зазначити, що в дослідженнях Альтмана середнє значення показника Z для фінансово неспроможних підприємств становить –0,29, а для групи успішно працюючих підприємств — +5,02. За деякими джерелами, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить: за п’ять років до банкрутства — 36 %; чотири роки — 29; три роки — 48; два роки — 83; один рік — 95 %.

Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що модель Альтмана чи будь-якої інші моделі багатофакторного аналізу ймовірності банкрутства розроблені іноземними фахівцями є досить ефективними і часто використовуваними за кордоном. Але в Україні вони застосовуються дуже рідко, що пов’язано з наступними труднощами:

1) неможливістю розробки власних, галузевих дискримінантних функцій через відсутність фахівців достатньої кваліфікації;

2) відсутністю достатніх коштів для закупівлі та адаптації західних методик до вітчизняних умов господарювання;

3) недостатнім рівнем об’єктивності показників, які відображаються підприємствами у фінансовій звітності (проблематика подвійної бухгалтерії).

4) часова не відповідність, яка передбачає застосування моделі в тому часі, в якому вона розроблена;

5) невідповідність об'єкта оцінювання, що означає, оцінка вірогідності банкрутства може проводитись лише для підприємства, які відповідають вибірці;

6) невідповідність методики визначення параметрів моделі, яка потребує точного дотримання методичних прийомів оцінки показників, що були розроблені автором моделі. Основним недоліком використання вище поданих методів є те, що всі вони в якості інформаційної бази використовують зовнішню звітність підприємства.

Та попри це в Україні використовуються численні методики однофакторного дискримінантного аналізу. Але у вітчизняній практиці вони характеризуються безсистемністю, не враховують галузевих особливостей і не містять відповідних «ключів» інтерпретації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України від 30.06.99 р. № 784-XIV “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” // Голос України. – № 159. – 1999.

2. Білик М.Д. Сутність і оцінка фінансового стану підприємств // Фінанси України. - № 3 . - 2005. -С.117-128.

3. Рибалка О. Формування системи показників оцінки фінансового стану підприємства для оцінки ймовірності банкрутства // Економіст. - №9. - 2005. - С. 63-65.

4. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємства. - К.: КНЕУ, 2000. - 412 с.

5. Beaver W. Financial Ratios as Predictors of Failure // Journal of Accounting Research. - 1966. - No. 4. - P. 71-111.

6. Altman E.I. Financial Rations, Discriminent Analysis and the Prediction of Corporate Bankruptcy // Journal of Finance. - 1968. - Vol.23. - No.4. - P. 589-609.