Ісар І.В., Сташко С.І.

Науковий керівник: Нікіфоряк Л.С.

Буковинська державна фінансова академія

 

Особливості проведення оцінки кредитоспроможності підприємств позичальників банками України

 

В процесі діяльності будь-якого підприємства в них можуть виникнути  необхідність залучення додаткових фінансових ресурсів для покращення свого фінансового стану або для розширення меж своєї комерційної діяльності. Існують різні способи подолання проблеми недостачі фінансових ресурсів на підприємстві серед яких найбільш поширеним на ринку фінансових ресурсів є залучення кредиту.

Фінансові послуги з надання кредиту в Україні можуть надавати банки або не банківські кредитно-фінансові установи. Причому важливо зазначити, що при наданні кредиту ці установи вступають в кредитні відносини з позичальником, тобто підприємством в якого існує нестача фінансових ресурсів. Вищезазначені кредитні відносини по своїй природі є ризиковими для кредитора оскільки існує ймовірність того, що позичальник не зможе повернути основну суму боргу за кредит і відсотки по ньому. Тому банки або кредитно-фінансові установи в процесі кредитування використовуючи низку методів та прийомів досліджують фінансовий стан та кредитоспроможність позичальника. Але варто зазначити те, що в Україні відсутня загальноприйнята методика оцінки кредитоспроможності позичальника, тому кожен з банків самостійно розробляє дану методику. Проте більшість методик в загальному є подібними і можуть відрізнятись лише обсягом показників, що в них включається. І тому досить важливою проблемою є висвітлення загальної методики оцінки кредитоспроможності, що використовується банками.

Проблемою оцінки кредитоспроможності та фінансового стану в Україні досліджувало багато економістів та фінансистів серед яких важливо відзначити роботи таких науковці, як : Мороз М.М., Мних Є.В., Савлук М.І., Галенко О.М., Семенов А.Г. та інші. Всі роботах цих економістів в основному увага зосереджена на грунтовній оцінці кредитоспроможності позичальника та його фінансового стану і обгрунтуванні основних шляхів вдосконалення кредитоспроможності.

Метою статті є аналіз основних методичних особливостей проведення оцінки кредитоспроможності позичальника, що використовується українськими банками.

Низька платоспроможність вітчизняних підприємницьких структур підвищує кредитні ризики, спонукає банківські установи приймати обережні рішення, обмежувати кредитні стосунки. Саме така ситуація сформувалася в Україні, де переважають на теперішній час короткострокові кредити. Це ускладнює роботу банківських установ і не дає можливість позичальникам-підприємцям розв’язувати важливі проблеми перспективного характеру. Тому на сьогодні особлива увага в фінансовому менеджменті банківських установ має приділятись оцінюванню кредитоспроможності позичальника [3, 32].

Кредитоспроможність клієнта (позичальника) - одне з тих нових понять, яке буквально внесла в наше життя нова економічна епоха. Не дивлячись на це, сьогодні, вже можна з упевненістю сказати, що воно зайняло в ній своє місце міцно і назавжди.

Найзмістовніше визначення кредитоспроможності було запропоноване М.О. Сахаровою, яка вважає, що кредитоспроможність підприємства є “таким фінансово-господарським станом підприємства або організації, який дає упевненість в ефективності використовуванні позикових засобів, здатності й готовності позичальника повернути кредит відповідно до умов кредитного договору” .

Щодо законодавчої бази, то Положення  Національного банку України  "Про кредитування" від 28.10.1995 р. визначає кредитоспроможність, як здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями [1].

Якщо врахувати законодавчі рекомендації щодо оцінки кредитоспроможності, то варто говорити про те, що всі банки самостійно розробляють основні підходи щодо проведення даного аналізу. Во­ни фіксуються у внутрішньобанківських докумен­тах та визначаються з урахуванням вимог Поло­ження «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затверджене постановою Правління НБУ від 06.07.2000р. №279 та Положення НБУ «Про кредитування» від 28 вересня 1995 р. № 246. Враховуючи критерії оцінки кредитоспроможності зазначені в цих положеннях варто виділити такі основні з них:

¾               забезпеченість власними коштами не менш як 50 % усіх його видатків;

¾               репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної платіжної дисципліни);

¾               оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, що надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

¾               економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень тощо);

¾               платоспроможність;

¾               фінансова стійкість;

¾               обсяг реалізації;

¾               обороти за рахунками;

¾               склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;

¾               собівартість продукції;

¾               прибутки та збитки;

¾               рентабельність;

¾               кредитна історія.

Водночас треба зазначити, що розглянуті положення НБУ не забороняють банківським установам самостійно установлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, які підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. У процесі такої оцінки банківським установам України значною мірою доцільно використовувати методики, що застосовують зарубіжні банківські установи [2].

Згідно рекомендацій НБУ при оцінці кредитоспроможності банкам варто розраховувати такі показники, як:

¾               коефіцієнт загальної ліквідності;

¾               коефіцієнт абсолютної ( термінової ) ліквідності;

¾               коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів;

¾               коефіцієнт фінансової незалежності;

¾               коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів [2].

Враховуючи рекомендації НБУ комерційні банки проводять оцінку кредитоспроможності за такими основними напрямами:

1.      Ліквідність та платоспроможність;

2.      Фінансова стійність;

3.      Рентабельність;

4.      Ділова активність;

5.      Кредитна історія позичальника.

Всі вище перелічені показники розраховуються на основі звітності поданої позичальником та на основі даних що містяться в банку, в разі якщо позичальник раніше брав в ньому кредит.

Щодо показників ліквідності, то при оцінці кредитоспроможності використовуються такі основні з них: коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт загальної ліквідності.

Серед показників  фінансової стійкості в основному розраховують коефіцієнти автономії, фінансової стійкості, фінансової залежності або левериджу, маневреності та забезпеченості власними оборотними коштами.

Серед показників ділової активності в більшості випадків визначають коефіцієнти оборотності дебіторської та кредиторської заборгованості та коефіцієнт оборотності запасів.

Щодо кредитної історії, то банк в основному аналізує терміни погашення попередніх позик та чи виникали в позичальника проблеми пов’язані з погашенням позик. Також визначається період функціонування підприємством та чи діяльність підприємства за останні роки є прибутковою.

Визначивши розрахункові значення всіх показників, банк використовуючи рейтингову оцінку визначає клас позичальника на основі визначення інтегрального показника. Можна виділити такі етапи проведення цієї методики:

1. Спочатку здійснюють аналіз фактичних даних по розрахунках показників з їх нормативними значеннями. При цьому залежно від того в яких межах норми знаходиться показник йому присвоюється певна бальна оцінка.

2. Потім всі розраховані показники згруповують за 4 групами: попередня оцінка позичальника, показники ліквідності, показники фінансової стійкості, показники ділової активності.

3. Далі на основі бальної оцінки кожного показника визначають його значення з урахуванням його ваги, перемножуючи вагу показника та його бала визначають. Визначивши цей показник по кожному коефіцієнту визначають загальну суму балів по групі, яка рівна сумі значень коефіцієнтів з урахуванням вагомого значення, суму множать на вагомий коефіцієнт групи.

4. Після проведення всіх вищезазначених розрахунків додають суму балів по всіх групах і визначають загальну бальну оцінку, що визначає клас позичальника [4, 146].

В Україні законодавством передбачено кілька класів позичальників. Серед яких:

Клас А - до цього класу відносяться позичальники стосовно  яких  немає жодних  сумнівів  щодо своєчасності та повноти погашення позики та відсотків за нею.

Клас Б - до цього  класу  відносяться  позичальники стосовно здатності яких до своєчасного та повного погашення позик та сплати відсотків за  ними  на момент класифікації немає претензій,  але передбачена реорганізація,   диверсифікація   виробництва,    зміна    профілю діяльності,  регіону  роботи  тощо  чи зовнішні фактори (загальний стан галузі основної діяльності) не дозволяють  віднести  його  до вищого класу.

Клас В - до цього класу відносяться позичальники стосовно яких  якість джерел погашення позик (виручка від реалізації продукції, робіт та послуг тощо) більше  не  влаштовує  банк  внаслідок  появи  фактів
періодичної затримки погашення позики та відсотків за нею.

Клас Г - до цього   класу  відносяться  позичальники,  які  не  можуть повернути повну суму позики  в  строк  та  за  умов,  передбачених кредитним   договором  (відсутність  повного  забезпечення  позики заставою та забезпеченням, негативні фінансові результати тощо).

Клас Д - до цього    класу    відносяться    позичальники,    подальше кредитування   яких   неприпустиме,   а  видані  позики  практично неможливо повернути на час проведення класифікації (хоча це  можна буде зробити в судовому порядку) [2].

Підводячи підсумки можна сказати про те, що вищезазначена методика визначення кредитоспроможності в банках є автоматизованою, тобто використовуються спеціальні програми в які вводяться лише дані звітності. Проте також необхідно знати процедуру проведення оцінки кредитоспроможності, що дає можливість визначити кредитоспроможність підприємства не лише банкам, але й менеджерам підприємства. Знаючи недоліки в діяльності фірми, що були виявлені при оцінці кредитоспроможності, менеджер може використовуючи різні методи управління його діяльністю сприяти усуненню цих недоліків, що дасть можливість отримати необхідні підприємству кредитні ресурси.

 

Список використаних джерел.

1. Положення  Національного банку України  "Про кредитування" від 28.10.1995 р.

2. Поло­ження НБУ « Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затверджене постановою Правління НБУ від 06.07.2000р. № 279.

3. Тридід О.М. Порівняльний аналіз методик оцінювання кредитоспроможності позичальника//Науковий вісник БДФА. – 2009.- № 1. – с. 32 – 35.

4. Дєєва Н.М., Дедіков О.І. Фінансовий аналіз. Навчальний посібник. – К.: Цунтр учбової літератури, 2007. – С. 141 – 155.