Заіка Ю.А., Чимирис С.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

РОЛЬ ЕКОНОМІКО – ПРАВОВИХ ФАКТОРІВ МИРОВОЇ УГОДИ В ПРОЦЕДУРІ БАНКРУТСТВА.

Ринкові відносини, що сформувалися в процесі розвитку людського суспільства, стали найважливішим інструментом, що стимулює зростання його продуктивних сил. Суспільство виробило певні правила (закони), які регулюють майнові відносини між учасниками господарського обороту. Історичний досвід свідчить, що серед учасників господарського обороту виживають тільки ті суб'єкти, які використовують, навіть з ризиком для себе, більш сучасні наукомісткі технології, що дозволяють при мінімальних матеріальних і енергетичних витратах одержати більшу кількість продукції з новими функціональними властивостями - інноваційного напряму розвитку економіки. Ті ж суб'єкти, які використовують застарілі технології, мають збиткове виробництво і залишають ринок.

Ринкові принципи регулювання господарської діяльності передбачають існування інституту неплатоспроможності (банкрутства), як засобу призупинення діяльності юридичної особи за рішенням господарського суду внаслідок його неплатоспроможності.

При умовах сучасної економічної кризи в Україні поняття банкрутства є сталою, зазвичай повсякденною тенденцією, тому дана тема є досить актуальною. Визначення правових механізмів, спрямованих на запобігання банкрутству і ліквідації боржника як суб'єкта господарських відносин, також є актуальним питанням на сучасному етапі економічного розвитку України.

Одним із ефективних засобів реалізації таких заходів стало укладення мирової угоди, що передбачає зниження суми боргу, - повне або часткове, - чи збільшення термінів його погашення.

Згідно до ЗУ від 30 червня 1999 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначає мирову угоду як «...домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку і/чи розстрочку платежів чи припинення зобов'язань за згодою сторін (прощення боргів)».

Джерелами правового регулювання мирових угод є спеціальні закони, що свідчить про важливість цієї процедури врегулювання фінансових труднощів підприємств. Детермінантами необхідності вироблення правових підходів до створення умов запобігання банкрутству як досудових процедур, так і судових процедур - розпорядження майном боржника, мирова угода і санація боржника, - є велика кількість підприємств-банкрутів і зменшення кількості робочих місць. Зазначені фактори визначають необхідність пошуку нової, відмінної від існуючої, моделі закону про неплатоспроможність, як боржника, або визнання його банкрутом, враховуючої реалії сучасної економіки України і сприятливої її ефективному розвитку .

Аналіз справ про банкрутство свідчить про те, що: найбільший відсоток справ, припинених у зв'язку із затвердженням мирової угоди між боржником і кредиторами, припадає на процедуру зовнішнього управління, кількість справ, за якими була укладена мирова угода, у багато разів менше кількості справ, за якими боржник визнаний банкрутом. Кількість справ, у яких прийнято рішення про укладення мирової угоди, зменшується в міру «поглиблення» справи про банкрутство, тобто при переході від процедури спостереження до процедури конкурсного провадження.

Незважаючи на відносно невеликий період дії в Україні Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який регулює зокрема процедуру укладення мирової угоди, вже можна підвести деякі підсумки. Так, у 2006 р. в Донецькій області з розглянутих справ про банкрутство лише 1,5% були завершені укладенням мирової угоди. У 2007 р. спостерігається зростання кількості мирових угод до 7,5%. У 2008 р. – 12,5%. Зазначене зростання кількості мирових угод має, на мою думку, короткочасний характер і відображає той факт, що для багатьох підприємств найбільша сума заборгованості утворилася в зв'язку з несвоєчасною сплатою податків угоди.

Відносно низький відсоток мирових угод пояснюється рядом причин, в основному пов'язаних з особливостями національного законодавства. Зокрема, досить поширена в діловому світі наступна точка зору: не можна підвищити ефективність роботи підприємства, не замінивши при цьому його керівний склад (оскільки відомо, що причиною банкрутства є, як правило, неналежне керівництво підприємством). Іншою причиною невисокого відсотка мирових угод від загальної кількості справ про неплатоспроможність є встановлення певних обмежень і правил, що попереджують укладення мирової угоди (вимоги про виплату кожному кредитору мінімальної частини боргу, невеликий період часу, на який лонгірується виконання зобов'язань, тощо).

Таким чином, можна зробити висновок, що перераховані аргументи не є достатньо переконливими і лише незначною мірою торкаються суті явища. Завданням інституту неплатоспроможності, як невід'ємного елемента ринкової економіки, є врегулювання майнових спорів між неплатоспроможним боржником і його кредиторами, кінцевою стадією якого є «рівномірний розподіл» майна боржника між усіма його кредиторами в процедурі конкурсного провадження. У такій постановці питання інститут неплатоспроможності є елементом підсистеми приватного права, що регулює, зокрема, майново – кошторисні відносини.

Предметом регулювання приватного права є приватна власність і вільні договірні відносини, а його ознаками - забезпечення приватного інтересу й економічної свободи. Вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав, широке використання договірної форми регулювання, вимоги диспозитивних норм, розрахованих на розвиток самовідповідальності за своїми зобов'язаннями і діями дозволить з повною підставою вважати інститут неплатоспроможності елементом публічного права, що регулює державні й суспільні відносини у сфері вирішення проблем неплатоспроможності шляхом укладання мирових угод з кредиторами та іншими суб’єктами господарювання, що виявили бажання взяти участь у санації боржника.