Економічні науки / 2. Зовнішньоекономічна діяльність

Коваль Л.В., Превар В.П.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ТА ОФШОРНИХ ЗОНАХ

Досить вагоме місце в здійсненні принципів відкритої економіки займають вільні економічні зони, роботу яких активізує зовнішньоекономічна діяльність [4]. Сьогодні багато країн світу бажають залучити іноземні інвестиції та підняти власний економічний рівень шляхом створення так званих офшорних зон, які є різновидом вільних економічних зон.

На території України спеціальними (вільними) економічними зонами є офшорні зони, що вивчаються, як один із досить вагомих механізмів і з їх підтримкою здійснюється відкритість нашої країни світові [3].

Питання оцінки ефективності вільних економічних зон, підходити до їх формування та аналізу офшорної діяльності знайшли відображення в роботах вітчизняних та російських авторів, таких як Н.В. Москаленко, О.А. Підлісна, О.В. Шпакович, В.С. Марцин, Н.В. Ворнавського, С.А. Худолея, М.І. Крейдич, В.С. Родін.

Метою дослідження є класифікація, особливості, інструменти і підходи до функціонування різних типів вільних економічних зон, а також визначення організаційних і методичних засад створення офшорних територій.

Офшорна діяльність змінюється досить часто і ускладнюється, пристосовуючись до нових змін, які відбуваються в законодавстві. Тому з метою поглибленого дослідження потрібно звернути увагу на механізм вдосконалення функціонування цього явища.

За останні декілька десятиріч у світовій економіці з’явилось досить важливе явище таке, як вільні економічні зони. Частина території країни, в якій установлено і функціоную певний правовий режим економічної діяльності і запроваджено пільгові митні, валютні, податкові та інші умови господарської діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб називається спеціальною (вільною) економічною зоною.

Правовий режим вільних економічних зон в Україні визначається, насамперед, Законом України „Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 року із змінами та доповненнями. Даний Закон визначає порядок створення та ліквідації і механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові й економічні основи їх статусу та інше [5].

Метою створення вільних економічних зон є залучення іноземних вкладень, нових науково-технічних розробок, зростання експортної бази, а також покращення платіжного балансу шляхом находження іноземної валюти.

Розглядаються два підходи до створення вільних економічних зон: територіальний і функціональний. Згідно територіального підходу, суб’єкт господарювання пільгового режиму, в ролі підприємства чи компанії розташовуються на відокремленій території. А функціональний підхід стверджує, що незалежно від місця знаходження підприємства та організації займаються визначеними видами діяльності.

В конкретних історичних умовах розвитку певної країни, у відповідності до поставлених перед нею завдань, можуть використовуватися наступні вільні економічні зони: промислово-виробничі, науково-технічні, вільні митні зони, зовнішньоторговельні, техніко впроваджувальні, туристичні (реакційні)зони, сервісні та інші.

Серед вільних економічних зон окремо виділяють офшорні зони (юрисдикції), які являються певною країною, або територією всієї чи частини країни, де для окремих видів компаній на рівні держави, встановлюються пільговий режим зі сплати податків, а також можуть бути зняті митні обмеження.

Відмінністю офшорних юрисдикцій від вільних економічних зон є поширення зазначеного режиму виключно на суб'єктів господарювання — нерезидентів, які не здійснюють господарської діяльності і не мають джерел доходу на її території.

Залежно від сукупності пільг, що надаються підприємцям-нерезидентам, при їх реєстрації офшорні зони поділяються на слідуючі групи. Перша група включає, такі країни, як Беліз, Гібралтар, Гонконг, Кайманові острови, Ліхтенштейн, Сінгапурі та Панама. Ці країни взагалі звільняється від оподаткування, проте, за умови керування організацією проводиться за межами території реєстрації без володінням там будь-якими джерелами доходів.

До другої – Кіпр, Уругвай, Естонія, де в цих країнах у іноземних фірмах встановлюється пільговий режим і ставляться мінімальні вимоги до звітності. Щодо третьої групи, то вона включає такі країни як: Швейцарія, Люксембург, Греція і інші. Ця група країн отримує податкові пільги режим таємності, і лише певні види господарської діяльності, які встановлені законодавством країни.

На сьогодні, переважна більшість країн світу заінтересована в створенні вільних економічних та офшорних зон, що сприятимуть стабільному розвиткові економіки вцілому. Про те, створення офшорних зон має на меті не так отримання податкових пільг суб’єктами господарювання, як збереження в таємниці інформації щодо власників підприємства.

Для українського бізнесу й досі є привабливими офшорні компанії. Нині для російського й українського великого бізнесу залишається привабливою юрисдикція Кіпру. Хоча формально Кіпр перестав бути офшорною зоною з 2005 р., коли увійшов до ЄС. Раніше ставка податку на прибуток там складала 4,25%, а зараз 10%. Як офшори зараз значно більше використовуються Віргінські острови. Але Кіпр теж продовжує користуватись попитом, і справа тут не лише в мінімізації податків [7].

В Україні діють такі спеціальні (вільні) економічні зони, як спеціальна економічна зона „Славутич”, „Азов”, „Закарпаття” , „Яворів”, „Порт Крим”, „Миколаїв” та інші [6].

Так, як законодавство досить часто змінюється з метою вдосконалення необхідно врешті-решт враховувати всі можливі схеми узаконення доходів, одержаних злочинною діяльністю, насамперед використовуючи офшорні зони. І лише тоді, як законний механізм для зменшення оподаткування офшорні зони шляхом його планування будуть використовуватись.

Механізм роботи вільних економічних зон потрібно впровадити як територій пріоритетного росту, утворених з необхідністю створення і перевірки в регіонах організаційного процесу інвестування економічних реформ.

В Україні не має значних коштів для впровадження значної кількості зон, а тому іноземні інвестори не заінтересовані в тому, щоб вкладати свій капітал у території без належної інфраструктури та технологіями, які уже застаріли. Тому, необхідно обмежитися функціонуванням невеликої кількості зон у сприятливих регіонах і забезпечити належне фінансування проектів, що дасть можливість створення нових та додаткових робочих місць, і умови для збільшення обсягу іноземних вкладень, сприятиме ефективному використанні ресурсів та покращить платіжний баланс країни.

Література:

1. Крейдич М.І. Ефективність функціонування спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку України // Агросвіт. – 2009. – № 10. – С. 20-24

2. Марцин В.С. Вільні економічні зони, їхнє місце у прямому іноземному інвестуванні // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 4 (94). – С. 46-54

3. Москаленко Н.В. Проблеми, зумовлені функціонуванням офшорних юрисдикцій, та шляхи їх розв’язання // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 10 (100). – С. 117-121

4. Підлісна О.А., Шпакович О.В. Світові тенденції запровадження вільних економічних як інструменту інвестиційно-інноваційної діяльності // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2007. – №3. – С. 185-188

5. Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зонах: Закон України від 13.10.1992 № 2673-ХІІ із змінами та доповненнями

6. http://revolution.allbest.ru/economy/c00045696.html

7. http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=752