Бачинський Володимир Віталійович

Науковий керівник: Карвацький Максим Володимирович

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Проблеми фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування

Після проголошення державної незалежності України перед суспільством і державою постали важливі проблеми, пов'язані з розбудовою місцевого самоврядування як одного з ключових елементів взаємодії територіальних громад, держави та особи. Але у своїй діяльності місцева влада стикається з проблемами недостатнього фінансування їх діяльності.

Роль, значення та проблеми функціонування органів місцевого самоврядування у своїх працях досліджують такі економісти як М.О. Баймуратов, В.А. Григор’єв, С.О. Гриневецький, І.Г. Ткачук, Ф.Г. Бурчак, В.В. Цветков, В.І. Семчик, В.Б. Авер'янов, В.Ф. Погорілко та інші.

Ситуація, яка склалася на даний момент в економічному розвитку України, свідчить про те, що централізація в управлінні країною та її економікою безперспективна. Без децентралізації функцій щодо розвитку економіки регіон не може забезпечити налагодження взаємозв’язків територіальних інтересів із загальнодержавними. Кожний регіон, враховуючи власні економічні та соціальні потреби, визначає свою участь у спільному з іншими регіонами вирішенні міжрегіональних проблем [1, 35].

Основою економічної самостійності регіону є його власність. Власність, не закріплена юридично, не забезпечує регіонам економічної основи. Питання про право на власність, краще розуміння якого сприятиме ефективності державних економічних реформ, сьогодні інтенсивно обговорюється у зв'язку із проблемою розмежування компетенцій держави й органів самоврядування в економічній та господарській діяльності.

В Україні суб'єктом власності територіальних утворень є територіальні громади, які через органи самоврядування відповідних рівнів реалізують своє право власності. Проте немає достатніх правових підстав для формування первинного суб'єкта місцевого самоврядування, яким за Конституцією і Законом “Про місцеве самоврядування” в Україні є територіальна громада. Органи самоврядування не можуть виконувати покладених на них функцій без необхідної економічної основи (матеріальних і фінансових ресурсів). Останні можна отримати, володіючи умовами для процесу виробництва або маючи право на привласнення результатів цього виробництва.

Передусім додаткового законодавчого регулювання потребують питання комунальної власності, тому закон про комунальну власність для нас вкрай необхідний. Без законодавчої визначеності умов формування комунальної власності не можна сподіватися на дієве місцеве самоврядування, яке визначається саме фінансово-економічною основою. З огляду на це, в нормативних документах має бути відображена відповідальність регіонів за передану їм у володіння або розпорядження власність, включаючи, зрозуміло, повну матеріальну, господарську, адміністративну й інші види відповідальності за неефективне її використання [3, 155].

Законодавчо має бути зафіксований рівень місцевого самоврядування, за яким закріплюватимуться об'єкти комунальної власності. В іншому разі місцева виконавча влада й надалі буде неспроможна керувати підприємствами, оскільки частка держави у статутному фонді акціонерних товариств не є об'єктом права комунальної власності.

Органи місцевого самоврядування, маючи у розпорядженні комунальну власність як об'єкт своєї діяльності, здатні самостійно фінансувати розвиток не лише за рахунок бюджетних доходів чи державних асигнувань. Тільки заробляючи гроші, вони можуть розвивати свою територію, активізувати соціальний розвиток, а водночас – і участь громади у забезпеченні високого життєвого рівня території.

Укладаючи договори про співпрацю з діючими підприємствами і створюючи нові, маючи у своєму розпорядженні комунальну власність, органи місцевого самоврядування здатні забезпечити самофінансування регіону за рахунок зароблених коштів [1, 56].

Як відомо, основа доходної бази регіону – податкові надходження. У сучасних умовах основою податкової бази області є доходи фізичних осіб, платежі за використані природні ресурси, офіційні трансферти. Більшу частину доходів загального фонду бюджетів областей становлять офіційні трансферти. Передусім це дотації та субвенції, які мають вже визначені напрямки використання. Менш як половина бюджетів областей формується за рахунок власної і закріпленої дохідної бази, що не забезпечує їй навіть відносної самостійності. Бюджети областей слід було б формувати на ширшій дохідній базі. На такій же основі можна формувати інші місцеві бюджети.

Критичне звуження реальної податкової бази через спад обсягів виробництва, звільнення підприємств від оподаткування прибутку, приховування податків і вивезення вітчизняного капіталу за кордон – основні причини зменшення дохідної бази бюджетів усіх рівнів.

Упродовж останніх років більша частина коштів спрямовується у соціальну сферу, фонди соціального споживання, що використовуються переважно на оплату праці, соціальні виплати. Відбувається різке зниження обсягів державних інвестицій у реальний сектор, відмирають інвестиційні функції бюджетної системи, при цьому, бюджети перетворюються у споживацькі. Витрати бюджету області не спрямовані на структурну перебудову економіки [2, 12].

Система формування місцевих бюджетів потребує подальшого реформування. Передусім необхідно поставити видатки місцевих бюджетів у залежність від доходів на відповідних територіях, створити зацікавленість місцевих органів самоврядування і громади у розвитку виробництва й підвищенні прибутковості своїх територій, підтримувати економічно відсталі регіони. Для цього необхідна перебудова фінансових відносин – розробка фінансового механізму території, що є складною і динамічною системою. Однак перебудова регіональних фінансів не може зводитися до розробки принципів формування місцевих бюджетів. Вона стосується всієї сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, які створюються на даній території, перерозподільчих регіональних процесі [3, 137].

Найреальнішою формою активного використання коштів населення для розвитку виробництва та сфери послуг є випуск облігацій місцевих позик. Він дає змогу не лише розширювати діапазон використання ресурсів, а й певним чином залучати громадян до активного управління соціально-економічним розвитком регіону.

Сьогодні основним джерелом ресурсів для розвитку є чистий дохід, зокрема податок на додану вартість і на прибуток. Незважаючи на матеріальну зацікавленість місцевих органів самоврядування у збільшенні надходжень податку на додану вартість, вони не мають економічних важелів: права надання податкових пільг на отримані прибутки, зниження ставок плати за регіональні ресурси, додаткові субсидії із бюджету. Отже, нема матеріальної зацікавленості.

Важливим кроком у вирішенні проблем бюджетної політики має бути пошук оптимального ступеня централізації. Це потребує визначення критеріїв для розмежування витрат, які можуть бути задоволені за рахунок районів, областей, держави. Одним із імовірних шляхів виходу з цієї ситуації є встановлення соціальних нормативів і розробка на їх основі фінансових норм бюджетної забезпеченості й мінімального обсягу видатків місцевих бюджетів.

Література:

1. Баймуратов М.О., Григор’єв В.А. Муніципальна влада: актуальні проблеми становлення й розвитку в Україні. – Одеса: АО БАХВА, 2007. – 192 с.

2. Великі проблеми малої влади. Сергій Гриневецький / Дзеркало тижня № 15 (594) 22 — 28 квітня 2006.

3. Економічна самостійність регіону: Монографія. / І. Г. Ткачук – К.: Наукова думка, 2008. – 238 с.