Вдовенко Л.О., Фурман І.В., Козак Н.Ю.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

МЕХАНІЗМ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА ПРИ ЗАГРОЗІ БАНКРУТСТВА

В умовах формування і становлення ринкових відносин без банкрутства не обходиться. Воно поширене не лише в країнах, що розвиваються, а й у державах із розвинутими ринковими відносинами. Тому така тема, як банкрутство, на сьогоднішній день є досить актуальною.

Банкрутство – загальновідоме явище ринкової економіки. Неодмінною умовою ефективного функціонування ринкового механізму є усунення з ринку підприємств-банкрутів. Але попередити кризовий стан підприємств, забезпечити їх тривалий життєвий цикл – завдання більш складне й важливе.

Одним з найважливіших факторів, через які підприємства стають банкрутами, є недостатній рівень управлінських знань. Так, у США 98% невдач обумовлене неефективним управлінням (45% компетентність, 9% - відсутність досвіду, 20% - низький професіоналізм, 3% - невиконання професійних обов’язків) і тільки 2% причини, які не пов’язані з управлінням підприємством [1].

Зменшення коефіцієнта ліквідності на підприємствах у 2008 році по відношенню до 2007 року спричинило зменшення прибутковості підприємства. З початку становлення ринкових відносин в Україні на межі банкрутства знаходиться велика кількість підприємств, які не спроможні своєчасно виконувати свої зовнішні та внутрішні зобов’язання перед кредиторами.

Проте в теорії і практиці організаційно-економічного механізму банкрутства підприємств є низка не вирішених питань. Зокрема, в достатній мірі не опрацьований механізм банкрутства сільськогосподарських підприємств, прогнозування можливого банкрутства та показників платоспроможності, впливу рівня використання виробничих ресурсів на фінансовий стан господарюючих суб’єктів аграрної сфери. Все це вимагає подальшого дослідження науково-теоретичних основ формування системи банкрутства підприємств, здійснення оцінки фінансового стану в кризових умовах та розробки основних напрямків виходу зі стану банкрутства підприємств [3].

Створення конкурентоспроможного середовища в країні неможливе без ефективного діючого інституту банкрутства. Однією з головних функцій інституту банкрутства є «очищення» економічного простору від неспроможних суб’єктів господарювання, що сприяє оздоровленню ринку, зниженню ризиків для інших учасників, стимулюванню й підвищенню ефективності та надійності економічної системи в цілому.

Банкрутство з часів його виникнення як інституту господарських відносин пройшло довгий і складний шлях. Основними цілями функціонування інституту банкрутства можна назвати: справедливе й ефективне врегулювання випадків неспроможності при забезпеченні захисту інтересів усіх кредиторів та інших зацікавлених сторін; захист і максимальне підвищення вартості активів боржника; сприяння збереженню підприємств, що перебувають у тяжкому фінансовому становищі [2].

Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідають її визначені внутрішні механізми, що у практиці фінансового менеджменту прийнято підрозділяти на оперативний, тактичний і стратегічний.

Оперативний механізм фінансової стабілізації, заснований на принципі «відсікання зайвого», являє собою захисну реакцію підприємства на несприятливий фінансовий розвиток і позбавлений будь-яких наступальних управлінських рішень.

Тактичний механізм фінансової стабілізації, використовуючи окремі захисні заходи, у переважному виді являє собою наступальну тактику, спрямовану на перелом несприятливих тенденцій фінансового розвитку і вихід на рубіж фінансової рівноваги підприємства.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою винятково наступальну стратегію фінансового розвитку, що забезпечує оптимізацію необхідних фінансових параметрів, підлеглу цілям прискорення всього економічного росту підприємства [3].

Досягти цього можна двома способами:

- відновлення платоспроможності боржника в процесі санації, реорганізації тощо;

- ліквідацією суб’єкта господарювання та заміщення його ефективним власником.

У кожному окремому випадку банкрутство й ліквідація підприємства невід’ємно пов’язані з рядом негативних наслідків для власників підприємства, його контрагентів (клієнтів, споживачів, постачальників тощо), трудового колективу, менеджерів, держави тощо.

У сучасному розумінні криза є однією із стадії історичного розвитку підприємства, подолання якої дає можливість забезпечити подальший розвиток підприємства.

Кризові явища в процесі функціонування підприємства є результатом загострення до критичного рівня внутрішніх суперечностей негативної динаміки кількісних та якісних показників діяльності підприємства, що зумовлює поступову втрату його життєздатності [2].

Функціональне та організаційне регулювання та запобігання банкрутству можна здійснювати на всіх рівнях управління. На рівні суб’єктів економіки (юридичні особи) регулювання може бути визначене як корпоративне. З огляду управління на цьому рівні слід враховувати, що власниками тут можуть бути як держава, так і приватні особи. Залежно від цього істотно змінюється можливості держави щодо безпосереднього управління та запобігання банкрутству належних їй суб’єктів господарювання чи регулятивного впливу на запобігання банкрутству суб’єктів недержавної власності в межах чинного законодавства [4].

У контексті пропозиції щодо вдосконалення елементів механізму державного регулювання та запобігання банкрутству можна вирішувати проблему на рівні державних органів управління різного рівня. Регулювання та запобігання банкрутству можне бути здійснене на мікро- і макрорівні. З огляду на управління на макрорівні державні органи можуть брати участь у безпосередньому управлінні тільки об’єктами державної та змішаної власності. У багатьох випадках це правило все частіше реалізується через нові інститути управління (довірче управління, фінансовий лізинг, оренда тощо) [3].

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, прийнято поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть виступати наступні:

- спад кон'юнктури в економіці в цілому;значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі; криза окремої галузі; посилення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади та управління; політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції) [3].

Головні ендогенні фактори фінансової кризи: брак чітко визначеної стратегії розвитку підприємства; дефіцити в організаційній структурі; низький рівень менеджменту; низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції; незадовільне використання виробничих ресурсів; непродуктивне утримання зайвих робочих місць [2].

Оцінювання фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Повна фінансова стабілізація досягається тільки тоді, коли підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу в процесі свого майбутнього економічного розвитку, тобто створило передумови стабільного зниження вартості використовуваного капіталу і постійного росту своєї ринкової вартості.

Ця задача вимагає прискорення темпів економічного розвитку на основі внесення визначених коректив в окремі параметри фінансової стратегії підприємства. Відкоректована з урахуванням несприятливих факторів фінансова стратегія підприємства повинна забезпечувати високі темпи його операційної діяльності при одночасній нейтралізації погрози його банкрутства в майбутньому періоді [5].

Також зробимо висновок про фактичну відсутність на сьогоднішній день в Україні дійового інструменту діагностики потенційного банкрутства підприємств, який би базувався на загальнодоступній фінансовій інформації та міг би використовуватися широким колом користувачів.

Література:

1. Варгіч С.В. Механізм банкрутства виправлятиме перекоси в приватизації // Цінні папери України. – 2009. – № 5. – С. 6-7

2. Матвієць М.В. Організаційно-економічний механізм регулювання та запобігання банкрутству суб’єктів господарювання // Держава та регіони. – 2099. – № 3. – С. 109-113

3. Слюсаренко О.А. Диагностика банкротства / О.А. Слюсаренко. – Одесса: Инноцентр, 1997. – 330с.

4. Супрун О.М. Ефективне господарювання в умовах економічної кризи // Економіка АПК. – 2009. – № 12. – С. 142-146

5. Усик С.П. Вибір стратегії розвитку з урахуванням ступеня готовності підприємства до стратегічних змін // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 6. – С. 142-150