Скородед С.Г.

Державне та податкове регулювання

інноваційно-інвестиційної діяльності

Системна трансформація економіки України передбачає здійснення активної господарської політики, проведення прогресивних структурних зрушень, у національному господарстві, створенні пріоритетних умов для розвитку галузей, котрі визначають науково-технічний прогрес, вирішення питань щодо реконструкції, модернізації об’єктів господарювання у базових виробничих комплексах. Зважаючи на те, що економічний розвиток нашої країни потребує переходу до інноваційної моделі, можна впевнено стверджувати, що економіка в сучасних умовах, як ніколи потребує значних інвестицій, які слід найоптимальніше залучити й використовувати.

Водночас аналіз структури джерел фінансування свідчить, що на сьогодні інвестиції проводяться переважно за рахунок внутрішніх джерел підприємств при зниженні частки довгострокових кредитів, наданих суб’єктам господарювання усіх форм власності у загальному обсязі кредитів в економіці країни. Формування інноваційно-інвестиційної діяльності за рахунок власного капіталу підприємств вимагає від законодавчої влади розроблення низки заходів, а саме:

– законодавчо закріпити положення про використання амортизаційного фонду за його цільовим призначенням;

– систематизувати й скоротити податкові пільги, посилити стимульовану роль податку на прибуток підприємств;

– запровадити пільги, пов’язані з цільовим використанням прибутку на інвестування інноваційних проектів.

Збереження наукового потенціалу та розроблення інноваційної продукції в умовах структурної деформації економіки України є особливо актуальним, оскільки значна технологічна відсталість більшості вітчизняних підприємств спричинила розвиток негативних тенденцій, що неможливо усунути лише монетарними інструментами та заходами [1].

Метою реформування економіки України є створення соціально орієнтованої ринкової економіки, яка б на основі розвитку національного конкурентоспроможного виробництва забезпечила гідний рівень життя населення, добробут нації в цілому. Отже, ключовим завданням економічної політики держави є підвищення її конкурентоспроможності на інноваційних засадах і створення для цього відповідних умов [3].

Одним із основних предметів регулювання в економіці виступає інвестиційна активність суб’єктів господарювання, а важелів регулюючого впливу податкова система. Тому вивчення й узагальнення теоретичних засад та розробка практичних пропозицій щодо податкового регулювання інвестиційної активності належать до пріоритетних завдань вітчизняної наукової думки.

Встановлено, що під податковим регулюванням інвестиційної діяльності слід розуміти здійснення державою з допомогою механізмів оподаткування певних заходів, спрямованих на поліпшення умов інвестування, зокрема на впорядкування обсягів, якості й напрямів інвестування суб’єктів господарювання всіх форм власності, досягнення рівноваги між попитом та пропозицією на інвестиційному ринку. Така рівновага може досягатися, по-перше, шляхом стимулювання інвестицій (коли попит перевищує пропозицію інвестиційних ресурсів); по-друге, стримування інвестиційної активності (якщо спостерігається надлишок пропозиція); по-третє, стабілізацією інвестиційних потоків (у разі високої варіативності інвестування в короткі проміжки часу). Суб’єктом податкового регулювання виступає держава, об’єктом – інвестиційна діяльність індивідуальних та інституціональних інвесторів будь-яких форм власності й організаційно - правових форм господарювання [2].

При проведенні інноваційно-інвестиційної політики держава має важливий інструмент економічного впливу – податкову систему. Проте дослідження сучасного стану податкової системи свідчить, що на сьогодні залишаються невирішеними питання переорієнтації чинної податкової системи на стимулювання процесів соціально-економічного та інноваційно-інвестиційного розвитку країни, а недоліки податкової системи призвели до проблем системного характеру.

Успішна реалізація інноваційних механізмів розвитку тісно пов'язана з такими напрямами державного регулювання як: створення нормативно-законодавчої бази, податкової політики, тарифної та цінової політики, забезпечення приватизаційних процесів, створення ринкових умов конкуренції, залучення інвестицій, тощо. Крім того, важливе значення має і інформаційне забезпечення інноваційної діяльності. Таке забезпечення повинно включати проведення заходів щодо інформування виробників про існуючі види технологій і устаткування, надання допомоги в адаптації новітніх технологій в виробництві, консультаційні та експертні послуги тощо.

Провідну роль у вирішенні цих питань мають відігравати сучасні інформаційні засоби, в тому числі і мережа “Інтернет”. Вільний доступ до інформації про об'єкти інтелектуальної власності, можливості їх комерціалізації повинен стати інструментом, який призведе до активізації інноваційних процесів в Україні.

Одним з головних механізмів реалізації інноваційної політики держави є створення нормативно-правової бази. Як відомо, саме закони є важливим інструментарієм реалізації державної інноваційної політики.

 Список використаних джерел:

1. 1. Бурденко І.М. Податкова система як інструмент інноваційно –інвестиційного розвитку України // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 3. – С. 150 -159.

2. 2. Грушко В.І., Кошембар Л.О. Інструменти податкового регулювання інвестиційної активності // Фінанси України. – 2008. – № 2. – С. 89 – 97.

3. 3. Гуменко Д.О. Участь держави у формуванні інноваційно-інвестиційного потенціалу // Фінанси України. – 2005. – № 10. – С. 51- 55.