Їх можна
сформулювати в такий спосіб:
1. Дефіцит коштів; низька платоспроможність. Економічна суть
проблеми полягає в тому, що в організації найближчим часом може не вистачити
або вже не вистачає коштів для своєчасного погашення зобов'язань. Індикаторами
низької платоспроможності є нижче нормативного рівня показники ліквідності,
прострочена кредиторська заборгованість, наднормативні заборгованості перед
бюджетом, персоналом і організаціями, що кредитують.
2. Недостатня віддача на вкладений у підприємство капітал (недостатнє
задоволення інтересів власника; низька рентабельність). На практиці це означає,
що власник одержує доходи, неадекватно малі своїм вкладенням. Можливі наслідки
такої ситуації - негативна оцінка роботи менеджменту організації, вихід власника
з підприємства.
3. Низька фінансова стабільність. На практиці низька фінансова стабільність
означає можливі проблеми в погашенні зобов'язань у майбутньому, іншими словами
- залежністю підприємства від кредиторів, втратою самостійності.
Про
недостатню фінансову стабільність, тобто ризику зривів платежів у майбутньому й
залежності фінансового становища організації від зовнішніх джерел фінансування,
свідчать зниження показника автономії нижче оптимального, негативна величина
власного капіталу. Також індикатором недостатнього рівня фінансування поточної
діяльності підприємства за рахунок власних коштів є зниження чистого оборотного
капіталу (ЧОК) нижче оптимальної його величини й, тим більше, негативна
величина ЧОК [1].
Можна виділити дві глобальних причини проблем і труднощей, що виникають у
фінансовому стані підприємства:
- відсутність потенційних можливостей зберігати прийнятний рівень
фінансового стану (або низькі обсяги одержуваного прибутку);
- нераціональне управління результатами діяльності (нераціональне
управління фінансами).
Проблеми із
платоспроможністю, фінансовою незалежністю, рентабельністю мають єдиних корінь:
або підприємство має недостатні результати діяльності для збереження
прийнятного фінансового становища, або воно не раціонально розпоряджається
результатами діяльності.
З'ясування
того, яка із зазначених вище причин привела до погіршення фінансового стану
підприємства, має принципове значення. Залежно від цього здійснюється вибір
управлінських рішень, спрямованих на оптимізацію фінансового становища
організації.
Визначити, у
який з перерахованих областей лежить причина зниження фінансових показників -
не означає провести повноцінний фінансовий аналіз. Необхідно подальше уточнення
причин - до рівня конкретних дій підприємства або зовнішнього середовища. Також
необхідні управлінські рекомендації з поліпшення стану підприємства.
Потенційна
можливість підприємства зберігати (досягати) прийнятний фінансовий стан
визначається обсягом одержуваного прибутку. Основні складові, від яких залежить
сума прибутку підприємства, - це ціни й обсяги продажу продукції, рівень
виробничих витрат і доходи від інших видів діяльності.
Аналіз
доходів і витрат від основного й іншого видів діяльності проводиться з
використанням звіту про прибутки й збитки, показників прибутковості, величини
накопиченого капіталу. Для оцінки рівня змінних і постійних витрат, а також
співвідношення цін на споживані ресурси й продавану продукцію проводиться
маржинальний аналіз.
Причиною
виникнення високих витрат можуть бути не тільки постачальники, але й саме
підприємство. Зокрема, високі витрати на висвітлення, опалення, споживання води
можуть виникати через відсутність контролю за витратою ресурсів. Це особливо
характерно для великих підприємств: висвітлення приміщень не тільки в робочий
час, не відремонтовані тепломережі, що обігрівають крім приміщень «вуличне
повітря».
У деяких
випадках зниження витрат вимагає більше радикальних мір - скорочення основних
коштів підприємства або, як іноді говорять, скорочення його масштабів. До таких
мір нерідко доводиться прибігати підприємствам, які були створені досить давно
й розраховані на обсяги виробництва, у десятки разів більші, ніж обсяги,
вироблені в цей час.
Прибуток, що
зароблений підприємством, залишається в його розпорядженні не в повному обсязі.
Частина заробленого прибутку може піти на погашення штрафів, пеню за
прострочені заборгованості або зриви контрактів, частина - на видатки
невиробничого характеру Скорочення даних видатків також може стати шляхом
оптимізації прибутку, і, отже, фінансового становища підприємства.
Варто
виділити три основні складові, які ставляться до області управління
результатами діяльності організації - це управління оборотними коштами
(оборотним капіталом), управління інвестиційною політикою й управління структурою
джерел фінансування.
Підприємство
може здійснити капітальні вкладення у
цехи, придбання встаткування, придбання інших організацій, що
перевищують його фінансові можливості. Фінансові можливості в цьому випадку -
це сума отриманого прибутку й притягнутих довгострокових кредитів. Інвестиційні
вкладення, що перевищують фінансові можливості, можуть бути однієї із причин
погіршення фінансового стану організації.
Для
характеристики інвестиційної політики призначений розрахунок показників
самофінансування й мобілізації, чистого оборотного капіталу, а також грошового
потоку на основі даних Звіту про рух грошових коштів.
Управління
оборотними коштами. Для багатьох діючих підприємств причина фінансових
утруднень складається саме в нераціональному керуванні оборотними коштами,
тобто сформовані на підприємстві підходи в частині управління ними не є
адекватними економічним умовам, що змінилися.
У поняття
«управління оборотними коштами» об'єднані такі процеси, як матеріально-технічне
постачання, збут, установлення й контроль умов взаєморозрахунків підприємства з
покупцями й постачальниками[2].
Для
характеристики сформованих на підприємстві принципів управління оборотним
капіталом використовуються результати аналізу структури бухгалтерського
балансу, показників оборотності поточних активів і пасивів, а також дані Звіту
про рух грошових коштів.
Для
обґрунтування створення запасів на довгий строк приводять, як правило, два
аргументи.
Перший -
спрощення роботи відділу матеріально-технічного забезпечення: зниження навантаження
в частині оперативного пошуку найбільш дешевих матеріалів і забезпечення
поставок у строк.
Другий -
можливість придбання матеріалів по більш низьких цінах за рахунок придбання
великого обсягу закупівель.
Закупівлі на
довгий строк уперед обґрунтовані для матеріалів, із придбанням або поставкою
яких можуть спостерігатися проблеми. Принципово важливо визначити й
дотримуватися мінімально прийнятного періоду закупівлі матеріалів (визначається
виходячи з особливостей виробничого процесу, умов доставки й цін на матеріали).
Затоварення
складу готової продукції, великий обсяг незавершеного виробництва й запасів
може бути показником того, що виробничі плани підприємства формуються без
орієнтира на обсяги продажів: закупили й зробили продукції більше, ніж змогли продати,
зв'язавши кошти в оборотних активах [3].
Велика дебіторська заборгованість — проблема багатьох підприємств. Зусилля по
своєчасному зажаданню заборгованості дебіторів - також спосіб оптимізувати
фінансовий стан. До організаційних мір оптимізації дебіторської заборгованості
можна віднести постановку процедури контролю виставлених рахунків-фактур
(реєстр покупців, дата виставляння рахунку, установлена дата оплати рахунку,
контактна особа покупця, відповідальна особа за контакт із покупцем від підприємства).
До юридичних мір оптимізації дебіторської заборгованості ставиться, наприклад,
включення в договір продажів пункту про інвентаризацію складу продавця,
включення в договір продажів штрафних санкцій за прострочену оплату рахунків.
Оцінка впливу
структури джерел фінансування (структури пасивів) на рентабельність власного
капіталу - завдання, що вирішується за допомогою аналізу фінансового важеля.
Суть управління структурою джерел фінансування можна сформулювати в такий
спосіб: забезпечивши прийнятний рівень фінансової стабільності, бажано вибирати
таку структуру пасивів балансу, що буде сприяти підвищенню рентабельності
власного капіталу організації.
Існує два основних шляхи оптимізації фінансового стану —
оптимізація результатів діяльності (підприємство повинне більше заробляти
прибутки) і раціональне розпорядження результатами діяльності. Однак два
зазначених шляхи - «заробляти» і «розпоряджатися заробленим» - не рівнозначні.
Можливості оптимізації стану підприємства за рахунок більше раціонального
розпорядження результатами діяльності ефективні, але згодом вони можуть
вичерпуватися. Необхідно пам'ятати, що базою стійкого фінансового становища
організації протягом тривалого часу є одержуваний прибуток. При оптимізації
фінансового стану організації необхідно прагнути, насамперед, до забезпечення
прибутковості діяльності [4].
Оптимізація
підприємства потрібна у будь якому випадку, хоча підприємство буде збитковим,
хоч у нього буде досить стабільна діяльність і прибутки, тому що у наш час
досконалих підприємств не існує. Тому на підприємстві бажано виконувати вище
перераховані заходи для покращення загальнофінансового стану.
Використана
література
1. http://www.cfin.ru/management/finance/
2. http://tvoydohod.ru/fin_79.php
3.http://www.prostobiz.ua/biznes/upravlenie_biznesom/stati/optimizatsiya_finansovogo_sostoyaniya_firmy
4.
http://linksdir.com.ua/linkinfo_7985.html