Павлова І.В.

Науковий керівник: к.е.н., професор Сухарев П.Н.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Аналіз ліквідності та платоспроможності як невід’ємна складова фінансового аналізу

Перехід до ринкової економіки вимагає від підприємств підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції та послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, подолання безгосподарності, активізації підприємництва, ініціативи. Важлива роль у реалізації цих завдань приділяється аналізу ліквідності та платоспроможності підприємства.

Аналіз ліквідності та платоспроможності дозволяє визначити, наскільки ефективно здійснюється фінансовий менеджмент на підприємстві. Проте, як свідчать дослідження, теорія і практика аналізу ліквідності та платоспроможності в Україні знаходяться на стадії свого становлення. Більшістю підприємств подібний аналіз практично не здійснюється, що робить тему дослідження своєчасною та актуальною.

Метою статті є дослідження певних протиріч у теоретичних питаннях аналізу ліквідності балансу, а саме у визначенні понять „ліквідність” та „платоспроможність”, а також питання групування статей активу балансу за ступенем ліквідності..

Вивченням цього питання займалися такі українські вчені як Шеремет О.О., Білик М.Д., Павловська О.В., Литвин Б.М., Стельмах М.В. та інші.

Перш за все відзначимо, що в ряді робіт вітчизняних фахівців поняття „платоспроможності” та „ліквідності” нерідко ототожнюються, хоча навряд чи це виправдано. Як зазначають Литвин Б.М. та Стельмах М.В. під ліквідністю якого-небудь активу розуміють його здатність трансформуватися в грошові кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена [1, с. 325]. Тобто, чим коротше період, тим вище ліквідність даного виду активів. Ми погоджуємося з думкою Васильєвої Л.С. та Петровської М.В., які відзначають, що „платоспроможність” поняття щирше, оскільки включає не тільки і не стільки можливість перетворення активів у грошові кошти, скільки можливість своєчасно та повністю виконувати свої зобов’язання, які випливають із торгівельних, кредитних та інших операцій грошового характеру [9, с.419]. Ця думка також підтверджується у навчальному посібнику Костирко Р.О., який відмічає, що ліквідність – це необхідна і обов’язкова умова платоспроможності, а таким чином є складовою платоспроможності [8, с.336], що вказує на більш вузький характер ліквідності у порівнянні з платоспроможностістю.

Очевидно, що ліквідність і платоспроможність не тотожні один одному. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, проте, по суті, ця оцінка може бути помилковою, якщо в оборотних активах значна питома вага припадає на неліквіди і прострочену дебіторську заборгованість. Ліквідність балансу є основою (фундаментом) платоспроможності і ліквідності підприємства. Іншими словами, ліквідність – це спосіб підтримки платоспроможності.

Усі вчені мають єдину думку з приводу того, що для визначення ліквідності підприємства необхідно перш за все зробити аналіз ліквідності балансу. Тобто порівняти засоби (актив балансу), які згруповані за ступенем їх ліквідності і розміщені у порядку убування (зменшення) їх ліквідності, із зобовязаннями (пасив балансу), які згруповані за строками їх погашення та розміщенні у порядку зростання термінів. Але де-які розбіжності виникають з приводи віднесення статей балансу до тієї чи іншої групи активів.

Стосовно першої групи (А1), яка представляє собою абсолютно ліквідні активи, усі вчені мають тотожну думку. Так група А1 включає грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення.

З приводи другої групи (А2), яка представляє активи, що швидко реалізуються автори мають різні думки. Так Костирко Р.О., Базілінська О.Я., Шморгун Н.П., Головко І.В. до групи А2 відносять активи, для претворення яких на грошові кошти потрібний певний час, а саме дебіторську заборгованість, платежі за якою очікуються протягом дванадцяти місяців після звітної дати (ряд. 150-210) [6,7,8].

Такі автори як Цал-Цалко Ю.С., Білик М.Д. до групи А2 окрім статей 150-210 відносять ще готову продукцію та виробничі запаси масового споживання, а також товарні запаси, які можуть трансформуватися в гроші протягом року [2,4]. Ми вважаємо недоцільним включати у цю групу виробничі запаси у звязку з тим, що вони перш ніж трансформуватися у гроші повинні бути використанні для виробництва готової продукції, а вже потім ця продукція після її реалізації перетвориться на грошові кошти для чого знадобиться значно більший строк.

Автор Ізмайлова К.В. окрім ряд. 150-210 відносять ще інші оборотні активи стаття 250 [10, с.95]. Але ми вважаємо невірним відносити до групи А2 статтю 250, тому що у неї включаються грошові документи, які навряд відносяться до активів, що користуються попитом та швидко реалізуються.

Такі автори як Подольська В.О. та Яріш О.В. до групи А2 окрім статей 150-210, 250 відносить у тому числі витрати майбутніх періодів у тій частині, яка буде використана протягом операційного циклу [5, с.147]. Ми не згодні з позицією авторів, тому що навіть якщо ці витрати будуть використані, вони просто будуть списані на витрати поточних періодів, а не трансформовані у грошові кошти.

Таким чином, на нашу думку, до групи А2 доцільно включати ряд. 150-210 + готова продукція масового споживання (ряд.130) + товари (140). Але необхідно зауважити, що сюда треба відносити саме готову продукцію масового споживання, яка користується попитом та є конкурентоздатними, а тому швидко реалізується та не залежуються на складах, а також відвантажені товари, за якими, як правило, повинна поступити оплата протягом нетривалого періоду часу.

Стосовно третьої групи (А3), до якої відносяться активи, що повільно реалізуються також автори мають різні думки. Так автори Подольська В.О., Яріш О.В. та Білик М.Д. до групи А3 відносять запаси підприємства за статтями розділу ІІ „Оборотні активи” активу балансу, а саме ряд. 100-140 [5,2].

Ми згодні з думкою автора Костирко Р.О., який до названих рядків ще додає ряд.250 інші оборотні активи [8, c.337]. Базілінська О.Я. до цього переліку рядків додає ще ряд. 270 як витрати майбутніх періодів у тій частині, яка буде використана протягом операційного циклу [6, c.86]. Але це не є доцільним тому, що витрати майбутніх періодів не можуть бути трансформовані у грошові кошти для покриття термінових зобов’язань, а тому взагалі не повинні включатися у будь яку групу активів.

Автори Шморгун Н.П. та Головко І.В. до групи А3 відносять запаси (ряд.100-140), ПДВ по придбаних цінностях, дебіторську заборгованість (платежі з якої очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати ряд. 050), довгострокові фінансові інвестиції (ряд.040-045) [7, c. 126]. Але на нашу думку довгострокові фінансові інвестиції треба поділяти за періодами. Фінансові інвестиції з терміном використання до трьох років відносити до групи А3, а понад трьох років до групи А4. Аналогічно треба подразділяти і дебіторську заборгованість.

Ізмайлова К.В. до групи А3 відносить ряд.100-140 та ПДВ [10, c.96]. Ми не погоджуємося з думкою автора стосовно віднесення до цієї групи усіх товарів та готової продукції, а вважаємо доцільним частину із них відносити до групи А2, про що було сказано вище.

Автор Цал-Цалко Ю.С. взагалі має підхід, який значно відрізняється від інших авторів. Так у групу А3 він включає товарні запаси, які для перетворення їх на гроші необхідно продати і одержати борг від покупців. До цієї групи на думку автора можуть входити необоротні активи, що не беруть участі у формуванні обсягів господарської діяльності, та надлишки виробничих запасів [4, c.311]. Але думка автора стосовно такого підходу, особливо включення до цієї групи необоротних активів не обгрунтована, а тому ми з нею не згодні, тому що необоротні активи незалежно від цілі використання трансформуються у гроші набагато важще і це не залежить від того з якою метою вони використовуються.

На нашу думку, до групи А3 доцільно включати рядки 100-120 + 130 + 140 + 250. Але необхідно зазначити, що у строку 130 необхідно відносити готову продукцію не масового попиту, а ту яка є специфічною та призначена для окремих категорій користувачів, а тому важче реалізується. Аналогічно по товарах (ряд.140).До того ж до цієї групи не потрібно включати відвантажені товари, тому що по них, як правило, оплата здійснюється протягом 12 місяців.

До того ж для обліку наявності та руху необоротних активів та груп вибуття, які визнаються утримуваними для продажу відповідно до П(С)БО 27, призначено субрахунок 286 „Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу”. У балансі ці активи відображаються у рядку 275 „Необоротні активи та групи вибуття”. Автори, які нами розглядалися, не враховували даний розділ активу балансу. Ми вважаємо, що цей рядок треба відносити до групи А3, що обумовлюється подібністю цих активів за своєю суттю до запасів.

Четверта група (А4) — це активи, що важко реалізуються.

Автори Подольська В.О. та Яріш О.В. до групи А4 відносять усі статті розділу І „Необоротні активи” (ряд.080) + витрати майбутніх періодів з терміном використання понад 1 рік [5, c. 147-148]. Як вже зазначалося, ми не згодні з віднесенням витрат майбутніх періодів до будь-якої групи активів.

Автор Костирко Р.О. у четвертій групі виділяє також усі статті розділу І „Необоротні активи” (ряд.080) + витрати майбутніх періодів, але незалежно від терміна використання [8, c.337].

Автори Базілінська О.Я. та Білик М.Д. у групу А4 включають тільки ряд. 080 [6, 2].

Шморгун Н.П., Головко І.В. до групи А4 відносять усі статті розділу І „Необоротні активи” (ряд.080), за винятком дебіторської заборгованість (платежі з якої очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати ряд. 050), довгострокових фінансових інвестицій (ряд.040-045), які включаються у групу А3. До групи А4 автори також відносять прострочену дебіторську заборгованість [7, c.126].

Автор Ізмайлова К.В. до четвертої групи відносить окрім ряд.080 ще й прострочену дебіторську заборгованість [10, c.96]. Ми поділяємо думку автора, тому що дійсно прострочена дебіторська заборгованість загрожує можливістю неоплати її взагалі.

Автор Цал-Цалко Ю.С. знову ж таки має особливий підхід та до групи А4 відносить об’єкти оборотних активів, виробничих запасів і незавершеного виробництва в межах нормативних обсягів, що забезбечують безперебійну і ефективну роботу підприємства, відповідно до показників бізнес-плану [4, c.311]. Але ми вважаємо, що такий підхід є складним. До того ж незрозуміло, чому об’єкти оборотних активів автор відносить до групи А4, якщо бідь-які з них можуть бути трансформовані у грошові кошти набагато легше ніж об’єкти основних фондів

На нашу думку, до групи А4 доцільно включати рядки 080 + довгострокові фіінансові інвестиції строком більш трьох років + довгострокову дебіторську заборгованість строком більш трьох років + прострочена дебіторська заборгованість.

Таким чином, саме аналіз ліквідності найкраще дозволяє оцінити спроможність фірми оплатити свої зобов’язання, що представляє інтерес перш за все для комерційних кредиторів.

Список літератури:

1. Литвин Б.М., Стельмах М.В. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник для ВНЗ. – К.: Хай-Тек Прес, 2008. – 336 с.

2. Білик М. Д., Павловська О. В., Притуляк Н. М., Невмержицька Н. Ю. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2005. – 592 с.

3. Шеремет О.О. аналіз: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 563 с.

4. Цал-Цалко Ю.С. Фінансовий аналіз: Підручник. – К.: Цент учбової літ-ри, 2008. – 566 с.

5. Подольська В.О., Яріш О.В. Фінансовий аналіз: навч. посіб. – К.: Центр навч. літ-ри, 2007. – 488 с.

6. Базілінська О.Я. Фінансовий аналіз: теорія та практика: навч. посіб. – К.: Центр учбової літ-ри. 2009. – 328 с.

7. Шморгун Н.П., Головко І.В. Фінансовий аналіз: навч. посіб. – К.: ЦНЛ, 2006. – 528 с.

8. Костирко Р.О. Фінансовий аналіз: навч. посіб. – Х.: Фактор, 2007. – 784 с.

9. Васильева Л.С., Петровская М.В. Финансовый анализ: учебник. – М.: КНОРУС, 2006. – 544 с.

10. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: навч. посіб. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2001. – 152 с.