«Экономика АПК»

Руда О.Л.

асистент кафедри фінансів та кредиту

Гаврилюк О.М.

студентка

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ЦІНОУТВОРЕННЯ НА АГРАРНОМУ РИНКУ

Сільське господарство є однією з найголовніших галузей народного господарства України. Про це свідчить історичний досвід та великий природний потенціал країни. До того ж аграрний сектор є основним постачальником продуктів харчування. В умовах світової фінансової кризи, постійного збільшення кількості населення, нестачі продовольства, зростання вартості енергоносіїв аграрна продукція стає центральним елементом торгівлі. Вітчизняні сільськогосподарські товаровиробники змушені шукати власні шляхи підвищення прибутковості. Одним із головних показників результативності господарювання є рентабельність. Основою для її розрахунку виступають собівартість продукції та ціна. Ціна є центральним елементом економічних відносин, адже вона виражає економічні інтереси всіх учасників ринку. Від рівня ціни значною мірою залежить конкурентоспроможність продукції на ринку, а отже, й кінцеві комерційні результати діяльності підприємства.

В Україні слід створити такий економічний механізм, який забезпечив би прибутковість виробництва. Важливою складовою якого є належне ціноутворення, оскільки ціни, з одного боку, стимулюють збільшення пропозиції, а з іншого - впливають на платоспроможний попит населення[4].

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про ціни та ціноутворення», ціни,що застосовуються в народному господарстві, розділяють на: вільні, державні фіксовані та регульовані. Вільні формуються під впливом ринкової конюктури. Державні фіксовані та регульовані ціни знаходяться під контролем відповідних державних органів влади і встановлюються на продукцію галузей, що мають соціальну спрямованість та монопольних підприємствах[2].

Також є необхідним виділити ще декілька видів цін, що обслуговують аграрний ринок. За роздрібними цінами продукцію реалізують кінцевим користувачам. У зв’язку з великою кількістю учасників ринку та значною конкуренцією роздрібні ціни переважно формуються під впливом попиту і пропозиції та використовуються для реалізації продукції на ринку, населенню та у власних торгових мережах.

Тарифи на послуги для сільського господарства встановлюються на загальних підставах. До них відносяться тарифи на електроенергію, газ, зв'язок, вантажні перевезення та інші послуги, постачальниками яких є монополісти. Ціни на послуги монополій фіксовані і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Ціни на засоби виробництва формуються постачальниками у вільному режимі. За закупівельними цінами державні і кооперативні організації закуповують продукцію у колективних, державних, селянських(фермерських ) господарствах та населення. Вони є нижчими за вартість сільськогосподарської продукції.

Оптові ціни використовують організації-трейдери, підприємства громадського харчування та великі торговельні мережі, які закуповують великі обсяги продукції, можуть значно впливати на ринок і вимагати суттєвих знижок у товаровиробників. Оптові ціни на сільськогосподарську продукцію виступають проміжними цінами між закупівельними та роздрібними й істотно впливають на формування ціни кінцевого продукту. Трансфертні ціни обслуговують внутрішньогосподарські розрахунки і встановлюються на вирощені корми для тваринництва, сировину для власної переробки, послуги допоміжних виробництв і т.п. Світові ціни обслуговують експортно-імпортні операції та формуються по цінам великих експортно-імпортних операцій, виступаючи основою для встановлення внутрішніх цін[3].

В умовах ринку ціни на вироблену продукцію формуються під впливом попиту і пропозиції, якості, витрат на виробництво і реалізацію, а також податків і ринкових зборів. Отже, ціна є грошовим відображенням вартості товару й цінності його для покупців.

Ціна має бути звільнена від податкових функцій. Необґрунтоване її збільшення чи зменшення призводить до втрати двох основних функцій – міри вартості та засобу обігу товару. Ціна на будь-який товар повинна встановлювати рівновагу не тільки на ринку, а й між виробничими витратами та економічними можливостями підприємств. Рівень цін повинен залежати від якості продукту. Для споживача якість є обов’язковою характеристикою. Якість і конкурентоспроможність агропромислової продукції – тісно пов’язані між собою сукупні можливості підприємства виробляти та реалізовувати продукцію для задоволення потреб споживачів. Цінова політика підприємства може бути спрямована або на збереження вже досягнутого рівня прибутковості, або на його максимізацію. Обов’язковою умовою ефективної цінової політики підприємства є врахування не тільки внутрішніх цін на сільськогосподарську продукцію, а й цін світового ринку.

Підприємства можуть використовувати такі способи ціноутворення:

- спосіб «закріплення на ринку». Передбачає встановлення низьких цін на нові види продукції з метою закріплення на ринку. Водночас це забезпечує розширення виробництва даної продукції та зниження витрат на одиниці продукції;

- спосіб «зняття вершків». Застосовуються до нових видів продукції,які мають унікальні властивості і захищені патентами. Зі зменшенням попиту цін на цю продукцію знижують для залучення іншої групи споживачів, які не могли собі дозволити її раніше придбати;

- спосіб «знижок із цін» направлена на прискорення обігу і збільшення обсягів продажу. Прикладом такого способу є знижки за платежі готівкою, сезонні знижки, знижки за кількість закупленого товару тощо.

- спосіб «опортуністичного ціноутворення». Застосовується до товарів кількість яких даний момент, у конкретному місці недостатня, щоб задовольнити високий попит на них. У такому разі споживач не має вибору і тому готовий платити високу ціну за ці товари;

- спосіб «географічної ціни». Використовуються у тих випадках,коли ціна продукту значною мірою залежить від витрат на її доставку до місць споживання і передбачає встановлення неоднакових цін для споживачів у різних регіонах країни. Цей спосіб застосовують для тієї сільськогосподарської продукції, яка мало транспортабельна і швидко псується. [4]

Враховуючи недостатній розвиток ринкової інфраструктури, держава повинна втручатися в процес ціноутворення на головні види аграрної продукції. На сучасному етапі держава здійснює регулювання правовими й такими адміністративними методами, як квотування, ліцензування, контроль за цінами,доходами, валютним курсом, якістю продукції, екологічний контроль і пожежний нагляд, антимонопольний контроль за рівнем заробітної плати та соціальним становищем. Пряме економічне регулювання передбачає надання сільськогосподарським товаровиробникам субсидій і дотацій.

Держава повинна розробити заходи щодо посилення контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси. Причому такі заходи мають забезпечити перехід від прямого адміністративного контролю за цінами до їх непрямого регулювання методами ринкового характеру.

У світовій практиці використовують різні інструменти стабілізації цін,які можна класифікувати так: сезонна стабілізація ціни, коли ціну на врожай повідомляють до початку посівних робіт, щоб виробники могли краще розподілити свої ресурси; коригування цін протягом року для стабілізації доходів виробників; коригування цін протягом року для контролю за інфляцією та підтримання сталого рівня бюджету споживачів.

Ціни на сільськогосподарську продукцію є центральним елементом народногосподарської системи цін. На них впливають ринкова ситуація, рівень цін на супровідні послуги та засоби виробництва. Продукція сільського господарства забезпечує сировиною переробну промисловість і обумовлює ціну кінцевої продукції аграрного ринку. Реалізовуючи значну частину продукцію на продовольчому ринку, сільгоспвиробники впливають на рівень роздрібних і відповідно на структуру харчування населення України.

На рівні держави необхідно розробити механізм своєчасної виплати бюджетних дотацій та сум ПДВ. В умовах обмеженості дій по фінансовій підтримці аграрного сектору держава повинна реорганізувати інфраструктуру ринку та надати виробникам широкий спектр інформаціцно-консультаційних послуг з залученням спеціалізованих наукових установ. Державна цінова політика тільки тоді буде ефективною, коли ціни забезпечуватимуть необхідні темпи розширеного відтворення, а прибуток на вкладений капітал буде нижчим, ніж на інших напрямках використання останнього. Ціну доцільно визначати виходячи з нормативних показників собівартості виробництва, витрат на збут, плату за оренду земельних ділянок і майна, адміністративних, фінансових та інших витрат операційної діяльності, а також хоча б 5-10% норми прибутку[1].

Урахування державою і агротоваровиробниками зазначених пропозицій щодо удосконалення ціноутворення на аграрному ринку сприятиме підвищенню ефективності функціонування як окремих підприємств і регіонів, так і країни в цілому.

Література:

1. Болдуєв М. В. Усунення диспаритету цін на ринку агропромислових товарів як важлива складова державної економічної політики України//Держава та регіони. Серія: Державне управління.-2008.-№3.-28-32.

2. Закон України «Про ціни та ціноутворення»//Відомість верховної Ради України.-1990.-№52.-Ст.650.

3. Мороз С.І.Напрямки і оцінки вдосконалення витратно-маркетингових підходів до ціноутворення в сільському господарств//Економіка АПК.-2009.-№1.-С.24-29.

4. Червень І.І.Бурковський І.Д.Бурковська А.В.Аграрний ринок вимагає зваженої цінової політики//Економіка АПК.-2007.-№3.-С.99-104.