Економічні науки/5.Управління трудовими ресурсами

Джаман А.В.

Науковий керівник: Заєць Катерина Дмитрівна

Буковинська державна фінансова академія

Проблеми зайнятості в Україні

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов'язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Також зайнятість має і соціальний характер: відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність. Сьогодні особливо актуальним стає комплексний аналіз механізму формування та регулювання зайнятості працездатного населення. Насамперед це зв'язано з потребами переходу від екстенсивного до інтенсивного типу використання трудових ресурсів, формуванням попиту і пропозиції робочої сили та істотною трансформацією відносин зайнятості.

Серед найвагоміших досліджень з проблеми формування та регулювання зайнятості населення слід виділити роботи таких вітчизняних вчених, як О.О. Бендесюк [2], Г.Я. Стеблій, М.І Хмелярчук, О.П. Павлишин [4], В.Г. Федоренко, О.Г. Чувардинського, О.В. Шепетіна [5] та ін. В наукових дослідженнях цих авторів розглядались питання зайнятості, нормативно-правові аспекти і організаційно-економічний механізм їх регулювання. Проте, необхідно більш конкретно дослідити проблему зайнятості в Україні та виділити основні напрями її регулювання.

Метою роботи є визначення основних напрямів, особливостей зайнятості, а також підходів до державного регулювання цього питання. Тому основними завданнями нашого дослідження є:

- визначити поняття зайнятості та категорії населення, які в неї входять;

- дослідити сучасний стан зайнятості в Україні.

Зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі [1].

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство"

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу;

е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій [1].

Минулий рік позначився для економіки України складними випробуваннями. Проте показник чисельності зайнятих залишився найбільш стабільним індикатором у період кризи. Реалізація урядом антикризових заходів дала змогу пом’якшити негативний вплив світової кризи на соціальну сферу.

Так, наприкінці 2009 року, кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в Державній службі зайнятості, становила 531,6 тис. осіб, що на 37,1% менше, ніж наприкінці 2008 року, та становить 1,9% від загальної кількості населення працездатного віку проти 3% у грудні 2008 року [6].

Також у цілому в економіці щомісяця спостерігалася тенденція до поступового зменшення загальної кількості працівників, що перебували в умовах вимушеної неповної зайнятості. Серед загальної кількості штатних працівників у листопаді порівняно з жовтнем на 0,2 відсоткового пункту до 8,8% скоротилася частка працівників, що працювали у режимі скороченого робочого дня, а порівняно з початком року зменшення становило 1,3%.

Аналіз індикаторів, що відповідають міжнародним стандартам оцінки стану ринку праці, також засвідчують позитивні тенденції.

Починаючи з березня 2009 року відбувається зростання чисельності зайнятого населення віком 15-70 років. Якщо у І кварталі 2009 року вона становила 20 млн. осіб, то вже за даними дев'яти місяців 2009 року – збільшилась до 20,4 млн. осіб. Рівень зайнятості за цей період збільшився на 1% – з 57,2%, у І кварталі до 58,2% за дев'ять місяців 2009 року [6].

Найбільшого скорочення зайнятості на початку кризи зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво, які передусім постраждали від негативних наслідків фінансової кризи. Проте вжиті урядом заходи з підтримки промислового комплексу та будівельної галузі дали змогу в короткий термін припинити скорочення зайнятості та вже наприкінці року майже повністю її відновити.

Щодо погіршення динаміки зайнятості наприкінці 2009 року в сільському господарстві, то слід зазначити, що це сезонне явище, пов’язане з припиненням сільськогосподарських робіт у зимовий період, а тому не може розцінюватись як загрозлива тенденція [3, с.6].

Отже, активна політика зайнятості, яку проводив уряд через розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць, заходи зі сприяння розвитку підприємництва, підтримки реального сектору економіки стали чинниками, які дали можливість зберегти ситуацію на ринку праці контрольованою і не допустити значної втрати праці населення навіть в умовах істотного скорочення обсягів виробництва.

Досвід показує, що втручання держави у трудові відносини має бути виваженим і програмно плановим, ґрунтуватись на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру.

Разом з тим у розвинутих країнах держава не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає більш ефективною за рахунок державних програм.

Література

1. Закон України “Про зайнятість населення” від 18 березня 1991 року № 803–XII.

2. Бендесюк О.О. Заходи активізації зайнятості населення// Держава та регіони.– 2009. – №6 – С. 17-21.

3. Зайнятість: випробування кризою// Урядовий кур’єр . – 2010. – № 14 (26 січня) – С.6.

4. Стеблій Г.Я. Освітня детермінанта зайнятості населення/ Стеблій Г.Я., Хмелярчук М.І, Павлишин О.П. – Економіка і регіон. – 2009. – №4(19) – С. 180-182.

5. Федоренко В.Г. Діяльність державної служби зайнятості в ринкових умовах/ Федоренко В.Г., Чувардинський О.Г, Шепетін О.В. – Економіка та держава. – 2009. – № 10 – С.4-5.

6. Офіційний сайт Державного комітету статистики. [Електрон. ресурс]. – Доступний з: http://www.ukrstat.gov.ua.