Павлюк Т.І., Перегінська С.В.

Науковий керівник: Господінова О.І.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ, ПЕРЕШКОДИ ТА ЇХ ПОДОЛАННЯ

Постановка проблеми. Економіка будь – якої країни на сучасному етапі не може обійтись без виходу на світові ринки. Розширення рамок такого виходу за допомогою збільшення обсягів та асортименту продукції національних виробників забезпечить нарощування потужності держави і сприятиме зміцненню конкурентоспроможності на світових ринках, яка стане запорукою сталого поступального розвитку економіки.

Актуальність даної теми. Питання конкурентоспроможності є актуальним в наш час для кожної країни, зокрема і для України як незалежної держави. Вирішення його утвердить нашу державу на світовому ринку як повноправну розвинуту країну. Подолання перешкод, які призупиняють розвиток економіки, дасть можливість піднятись їй в економічному розвитку та забезпечити високий і стабільний рівень життя громадян суспільства.

Аналіз останніх публікацій та досліджень. Теоретичні питання конкурентоспроможності в своїх працях досліджували класики економічної науки в галузі ринкової економіки та конкуренції, зокрема А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.С.Міль, Дж.Робінсон, М.Портер, а також вітчизняні вчені В.Геєць, М. Гельвановський, Б. Губський, Д. Кузін, Д. Лу’яненко, В. Білоус, Ю. Пахомов, які досліджували конкурентоспроможність економік, що знаходяться у процесі трансформації [1, 22].

Мета дослідження. Розкрити зміст конкурентоспроможності національної економіки, дослідити перешкоди, що виникають на її шляху формування та запропонувати шляхи їх подолання.

Виклад основного матеріалу. Однією з базових економічних категорій національної економіки є конкурентоспроможність. На сьогоднішній день, існує безліч тлумачень визначення конкурентоспроможності національної економіки та чинників, що її утворюють. Одне з них, на нашу думку, найповніше наводить Міжнародна організація «Європейський форум з проблем управління»: «Конкурентоспроможність - це реальні й потенційні можливості фірм в існуючих для них умовах проектувати, виготовляти та реалізувати товари, що за ціновими та неціновими характеристиками є привабливішими для споживачів, ніж товари їхніх конкурентів» [1, 24].

Конкурентоспроможність національної економіки часто фігурує в науковій та публіцистичній літературі, вона є предметом численних фахових та публічних дискусій та характеризує спроможності держави виживати та розвиватися в агресивному середовищі.

Конкурентоспроможність є формою прояву конкуренції, яка є головною ознакою ринкової економіки і виступає як рушійна сила, що змушує шукати нові шляхи для ведення бізнесу, піклуватися про подальший його розвиток, розвивати суперництво між господарюючими суб’єктами з метою просування на ринок своїх товарів.

Слід зауважити, що найкориснішою для збереження потенціалу конкурентоспроможності є ситуація за якої вимоги до товарів постійно підвищуються, зростає закупівельна спроможність населення. Саме це є стимулом для конкурентів до успішної діяльності: збільшення обсягів продукції, поліпшення їх якості та асортименту. Таким чином, стан конкурентоспроможності залежить від взаємозв’язку між умовами пропозиції та попиту. Характерно, що низька платоспроможність нерозвинутих країн не дозволяє споживати велику кількість товарів, вироблених у розвинутих країнах і це стримує розвиток останніх, накопичує проблеми реалізації та приводить до зменшення їхньої конкурентоспроможності.

Уряди держав приділяють велике значення цьому питанню у зв’язку з надзвичайною важливістю соціально – економічних завдань, що на них покладаються: забезпечення стабільного високого рівня життя громадян суспільства.

Проблема підвищення національної конкурентоспроможності надзвичайно актуальна і для України. Від її вирішення залежить місце України як незалежної держави на світовому ринку. Тому прийнято ряд програмам урядів (як, наприклад, програма «Україна – 2010»), іншими документами високого рівня. Утвердження України як конкурентоспроможної високотехнологічної держави визначено Стратегією економічного та соціального розвитку України (2004 – 2015 рр.) «Шляхом Європейської інтеграції. Конкурентоспроможність національної економіки країни характеризується або з точки зору ресурсного підходу (технологія, наявність капіталу для інвестування, чисельність та кваліфікація людських ресурсів, наявність природних ресурсів, економіко – географічного положення країни) або факторного (динаміка зростання національної економіки, що є базою зміни позицій країни на світовому ринку, здатність пропонувати на зовнішніх ринках товари за вигідними цінами, постійно поліпшувати їх асортимент і якість) або рейтингового (інтеграційне відображення стану економіки за допомогою тієї чи іншої системи показників) [3, 30].

Проте економіка України піддається сумніву внаслідок того, що спектр товарів з якими вона виходить на світовий ринок є дуже вузьким, а основний обсяг припадає на відносно незначну кількість груп товарів: продукція чорної металургії, хімічної промисловості, транспорту, машинобудування. Також прийнята в Україні практика розрахунку валютних курсів направлена на досягнення конкурентних переваг на основі цінових факторів доводить, що більшість українських товарів не мають світової ціни.

У нашій країні найбільш дешевими за ціновими паритетами (якщо не враховувати різницю в заробітній платі) залишається житлово – комунальні послуги, охорона здоров’я та транспорт. Але це не є пріоритетним для розвитку та конкурентоспроможності економіки.

Всесвітній економічний форум визначає конкурентоспроможність як здатність країни досягати постійних високих темпів зростання ВВП на душу населення, який показує кількість товарів та послуг на одного жителя країни. Якщо розглянути Україну за цим важливим макроекономічним показником по відношенню до країн теперішніх членів ЄС та майбутніх кандидатів, то картина не дуже приваблива: на 1.01 2010 рік ВВП знизився на 15%. На жаль, Україна дотримується доктрини, яка спирається на принципи не високої якості, а низької вартості, дешевизни (сировини, товарів, технологій, робочої сили). Проте, наявність дешевої робочої сили в Україні іноземні інвестори не вважають суттєвим мотивом для інвестування. На даний час, наша країна ще вдвічі бідніша, ніж в 1990 році, і зараз нас відносять до країн з високим ризиком, в які зовсім не бажають вкладати інвестиції. Так для прикладу, прямі інвестиції, які надійшли в економіку Естонії в 2006 році становили 1200 – 1700 дол. США на душу населення, а в Україні тільки ― 200 дол.на душу населення. Та й спрямування інвестицій в неефективну економіку призводить до їх марнотратства. Внаслідок девальвації гривні на 52% в 2009 році обсяги імпорту були менші, ніж експортні надходження, а це зумовило подорожання закордонних товарів [2, 37].

Найболіснішим наслідком від неконкурентоспроможності економіки України є втрата населення, яке різко скорочується(з 52 млн. осіб в 1991 р. – до 46,5 млн. осіб в 2009 р.). Сьогодні Україна втрачає не тільки наукову еліту, але й висококваліфіковані кадри, які спроможні значно підвищити не тільки конкурентоспроможність держави, а й робочу силу взагалі. Нині кожний етап відтворення економіки потребує все більше коштів. Проте якщо в країнах – партнерів це пов’язано з високою вартістю технологій, то в Україні необхідні нові грошові надходження через приховану інфляцію [2, 38].

Отже, основними перешкодами формування конкурентоспроможності національної економіки є такі: входження країни до світової системи з неефективною та слабкою економікою; відплив ресурсів (робочої сили, капіталу та сировинних запасів); скорочення виробництва та робочих місць; розвиток та поширення «тіньової економіки»; низька якість та висока ціна національних товарів; розрив зв’язків між виробником та видобувачем сировини; знищення національної сировинної бази; залежність від імпорту; відсутність у національного виробника необхідних навичок та можливостей конкурентної боротьби з іноземними виробника; розташування на території України енерго – та енергоємних виробництв розвинутих країн [3, 31].

Саме ці перешкоди зумовили низький рівень конкурентоспроможності

економіки України. Подолавши їх, можна буде говорити про прогресивний розвиток продуктивних сил. Тому необхідно першочергово: усунути диспаритетність розвитку, вживши заходи щодо посилення капіталотворення в усіх секторах економіки, її інвестування; створити умови підвищення ефективності галузей народного господарства, впроваджувати нові технології у виробництво; сприяти розвитку малому та середньому бізнесу [4, 90].

Таким чином, проблеми конкурентоспроможності національної економіки України виступають на перший план і потребують ретельного вивчення та вирішення. Тільки тоді можна буде забезпечити стабільне становище на зовнішньому та внутрішньому ринках та зростаючий рівень матеріального добробуту громадян.

Література:

1. Беліченко О.Г. Теоретико-методологічні основи конкурентоспроможності національної економіки. ∕∕ Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 11. – С. 22-29.

2. Задувайло Л. Роль фінансового потенціалу при посиленні конкурентоспроможності національної економіки. ∕∕ Економіст. – 2009. – № 7. – С. 36-39.

3. Розгон І.В. Сучасні чинники впливу на конкурентоспроможність економіки. ∕∕ Економіка та держава. – 2009. – № 10. – С. 30-31.

4. Савченко І.Г. Аспекти підвищення рівня конкурентоспроможності України за умов кризових явищ в економіці. ∕∕ Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2008. – №6. – С. 89-92.