Экономические науки / 1. Банки и банковская система

Вихорева Н.И.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского

АСПЕКТИ АНТИКРИЗОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

В умовах світової фінансово-економічної кризи, яка проявляється у кри­зі ліквідності, падіння фондових ринків розвинутих країн і тих, що розвиваються, гальмування економічного розвитку, загострення соціального становища, - функція ринку щодо саморегулю­вання втрачає свою актуальність і втручання держави є необхідною умовою для стабілізування фінансово-економічної системи. Тому питання вибору державою певних заходів, які дозволять ефективно вплинути на внутрішнє фінансово-економічне становище, є вкрай актуальним.

Метою роботи є аналіз регулятивних заходів держав і заходів щодо стабілізації національного фінансового та економічного стану країни.

Фінансова криза, що розпочалася у 2007 році у Сполучених Шта­тах Америки неоднозначно вплинула на розвиток економік більшості країн світу. Україна також відчула на собі її вплив. Так, торкнувшись фінансового сектора в США, криза еволюціонувала у глобальну фінансову та економічну загрозу. Внаслідок відкритості економік, а саме міжнародного розподілу праці, високому рівню спеціалізації та кооперації національних економік у світовому господарстві, залежності від міжнародної конкуренції, світових цін та процентних ставок, лібера­лізації зовнішньої торгівлі, вона поширилася на економіки інших країн, вплинувши на: функціонування ринків капіталів, фондових ринків, ринку деривативів;  функціонування інвестиційних фондів, хедж фондів, які зазнали краху та дефіциту ліквід­них ресурсів і були змушені позбавлятися своїх активів;  функціонування страхових компаній та пенсійних фондів;  рівень девальвації національних валют країн Східної Європи, Ісландії та країн Латинської Америки;  розвиток національних економік і світової економіки.

Як результат недотримання жорсткої фінансової дисципліни з боку держав, фінансова криза, еволюціонувавши, почала вільно переходити з однієї національної економіки в іншу, дестабілізуючи саморегулятивну функцію ринку, поставивши держави перед фактом прямого втручання для стабілізації фінансової й економічної ситуації.

Зараз держави вже готові рішуче діяти щодо стабі­лізації національної економіки і використовують наступні засоби:

1.   Викуп активів. У цьому випадку уряд, чи спеціально створена урядом компанія для цих захо­дів, викупляє у банківської установи активи та управляє ними до кінця їх життєвого циклу чи дефол­ту. Таке забезпечення банку капіталом менш продуктивне, ніж капітальні ін'єкції, через те що в уряду немає чіткого розуміння ціни таких проблемних активів, які банкам погрібно продати. Та­кож є можливість продавати проблемні активи через аукціони, але в цьому випадку механізм оці­нки має бути прозорим, детальним і чітким для виключення маніпулювання ціною.

2.   Гарантування кредитів. У цій схемі уряд бере на себе зобов'язання компенсувати кредиторам: збитки, понесені захищеним урядом банком через неплатежі по кредитних угодах боржником, тим самим банківська установа не втрачає ліквідності і не падає її платоспроможність. Такий спосіб гарантування кредитів уже існує протягом певного часу в багатьох країнах, як забезпечення вкла­дів - депозитів фізичних осіб - державою (у США - Федеральна корпорація гарантування банків­ських вкладів, в Німеччині - фонд, створений об'єднанням німецьких банків для забезпечення надійності вкладів).

3.   Захист від ризику. Ця операція за механізмом дуже схожа на трансакцію своп. Уряд на певний строк під певну проценту ставку забезпечує проблемну банківську установу фінансовими коштами в обмін на ризикові активи. З бухгалтерського погляду ці активи заміщаються фінансовою допо­могою, але фізично банк далі ними володіє. Перевага цієї операції, на відміну від повного продаж) активів, у тому, що ця трансакціє може включати в себе деривативи, і хеджування ризиків відхо­дить на другий план.

4.   Зниження процентних ставок. Зниження облікової ставки національним банком є найшвидшим інструментом з йому доступних. Хоча, зниження Національним банком процентної ставки рефінан­сування не впливає прямо на ризик контрагентів і не є суб'єктивно спрямованим інструментом.

5.   Вдосконалення процедури роботи із заставою. Центральні банки зазвичай надають кредити комерційним банкам лише під найбільш ліквідну заставу. Із колапсом на міжбанківському кредит­ному ринку, кредитне резервування у центральному банку повинно зростати. Для центральних банків, які мають дуже сурові правила щодо застави, важливим фактором є пом'якшення цих об­межень. Зараз момент такі установи як Європейський центральний банк та Центральний банк Японії вже кредитують, беручи в заставу розширений перелік можливих фінансових інструментів та активів комерційних банків, таким чином зменшуючи тиск на банки та підтримуючи ліквідність у банківській системі.                                                         

6.   Забезпечення «безмежною» ліквідністю. Може відбуватися завдяки тендерам та аукціонам, які проводяться національними банками на регулярній основі. Важливо враховувати, що безмежна ліквідність не означає, що вона є неконтрольованою. Під отримані фінансові ресурси від націона­льного банку комерційним банкам необхідно гарантувати заставою ці ресурси.

Отже, будь яка економіка повинна кредитуватися, і подальший розвиток національного господарства залежить від стійкості, стабільності га ліквідності банківського сектора, тому уряди вище проана­лізованих країн, серед яких США, Японія та Німеччина, зробили правильні кроки щодо стабілізації внутрішнього фінансово-економічного стану.

Література:

1.       Российская газета Экономика[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.rg.ru/2005/09/16/banki.html

2.       Интерфкс [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://www.interfax.ru/business/txt.asp?id=88302