Економічні науки/3. Фінансові відносини

Голишевська Л.В., Єльцова К.Д.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ ТА НАПРЯМКИ ЇХ ВДОСКОНАЛЕННЯ

У бюджетній системі кожної країни постійно виникають відносини між бюджетами різних рівнів, які є важливою складовою бюджетного процесу, інструментом удосконалення фінансових відносин між центральними та місцевими органами влади, дієвим чинником соціально-економічного та політичного розвитку України.

Останніми роками до проблем міжбюджетних відносин в Україні прикута увага представників різних гілок влади, науковців та спеціалістів. Важливе значення для формування теоретичної думки міжбюджетних відносин присвячені праці багатьох вітчизняних вчених, зокрема Опаріна В., Андрущенка В., Барановського О., Кириленка О., Кондратюка С. та інших, які досліджували процес розвитку і реформування взаємовідносин бюджетів усіх рівнів, вивчали досвід розвитку міжбюджетних відносин провідних країн світу з метою його адаптації до реалій української економіки.

Міжбюджетні відносини є одним із діючих фінансових механізмів держави, що функціонує з метою стабілізації та стимулювання розвитку економіки кожної країни і реалізується через сукупність форм, моделей, методів, інструментів організації міжбюджетних відносин [3, C.20].

Поняття «міжбюджетні відносини» доцільно розглядати у контексті певних історичних умов, у зв’язку з соціально – економічною системою держави, з її політичною системою, державним та адміністративно – територіальним устроєм країни. Тому для того щоб визначити це поняття, необхідно розглянути еволюційні процеси, що пов’язані з формуванням міжбюджетних відносин в Україні.

При цьому при досліджені складного історичного шляху, який пройшла бюджетна система, зокрема система міжбюджетних відносин, варто скористатись загальнонауковим методом дослідження – аналізом, який передбачає розгляд предмета за допомогою уявного поділу певного процесу на складові елементи [1,C.145]. Якщо це застосувати до аналізу етапів розвитку міжбюджетних відносин, то слід визнати, що складовими елементами у даному випадку є певні історичні періоди.

Для ґрунтовного висвітлення суті міжбюджетних відносин, як елемента бюджетної системи держави, доцільно розкрити моделі міжбюджетних відносин, які є інституційними напрямами визначення організаційних основ взаємовідносин між державними і місцевими органами влади й пов’язані з політикою уряду, регіональних та місцевих адміністрацій у вирішенні питання розподілу доходів і видатків за рівнями бюджетної системи.

Розрізняють дві основні моделі міжбюджетних відносин: централізовану та децентралізовану. Централізована модель характерна для соціалістичних країн спричинює зосередження управління в одних руках тим самим спричинює нехтування інтересами окремих громадян і соціальних груп. Але така модель містить і позитивні риси: єдність організації управління, підвищення організуючої здатності командної економіки, спрямування фінансових ресурсів на прискорення досягнення встановлених цілей [3,C.21].

Децентралізована модель міжбюджетних відносин є ознакою економічного розвитку держави на демократичних засадах, сприяє розвитку і стійкості інститутів ринкової економіки, має певні принципи: невтручання держави в бюджетний процес муніципалітетів і регіонів; чітке розмежування видаткових повноважень між різними рівнями управління; цілеспрямований розвиток фінансової автономії місцевого самоврядування; незалежність від форми державного устрою. Дана модель характерна для більшості розвинутих країн світу, але вона має також ряд недоліків, одним із яких є ускладнення координації дій уряду для досягнення макроекономічних цілей і забезпечення балансу фінансових можливостей у державі.

В Україні було прийнято децентралізовану модель міжбюджетних відносин, що істотно підвищило питому вагу місцевих бюджетів. Але сучасна модель взаємовідносин бюджетів має всі ознаки централізованої бюджетної системи, приблизно 60% бюджетних видатків здійснюються з Державного бюджету України, що свідчить про значну централізацію бюджетних коштів.

Для регулювання міжбюджетних відносин необхідно більше уваги приділяти таким напрямам, як диверсифікація напрямів фінансової підтримки регіонів на підставі застосування різноманітних важелів впливів та відповідних інститутів; впровадження розширеного контролю щодо використання фінансових ресурсів у межах міжбюджетних відносин; розробка підходів до оцінювання розвитку окремих регіонів, визначення ефективності міжбюджетного перерозподілу фінансових ресурсів, застосування механізму бюджетного вирівнювання [2,C.18].

Для формування нових міжбюджетних відносин в Україні необхідно враховувати такі напрями їх вдосконалення:

– чітке розмежування повноважень між центром, регіонами та місцевим самоврядуванням у бюджетній сфері, що сприятиме подальшому розвитку взаємодії різних рівнів бюджету;

– розмежування доходів і видатків між бюджетами має бути здійснене таким чином, щоб забезпечити відповідність між видатками, покладеними на кожний бюджет, і необхідними для їх фінансування дохідними джерелами;

– збільшення прав і посилення відповідальності регіонів щодо реалізації фінансово – економічної політики, що сприятиме розвитку бюджетної дисципліни та посилить зваженість рішень, які приймаються;

– жорстке регламентування міжбюджетного перерозподілу фінансових ресурсів, особливо щодо вилучення профіцитного результату на користь вищого бюджету. Це сприятиме більш чіткому застосуванню наявних коштів, контролю за витрачанням коштів та ефективним їх використанням;

– нормативно – правове забезпечення організації міжбюджетних відносин, причому незмінним воно має бути хоча б у середньостроковій перспективі (3–5 років), що сприятиме стабільності і прозорості у формуванні бюджетів усіх рівнів [4,C.187].

При цьому ґрунтовність обраних напрямів удосконалення міжбюджетних відносин підтверджується як колом наявних питань у цьому процесі, так і тим, що ці напрями дають змогу поліпшити.

У зв’язку з цим також слід застосовувати дворівневу систему організації міжбюджетних відносин. Сутність такої пропозиції полягає у такому:

– перший рівень (між урядом та областями) повинен ґрунтуватись на економічній залежності обсягів регіонального бюджету від результативності функціонування регіональної економіки і враховувати досягнутий рівень розвитку соціальної інфраструктури;

– другий рівень (між обласним та місцевими бюджетами) потребує практичного застосування довгострокових нормативів бюджетної забезпеченості при визначені обсягів бюджетного фінансування з одночасною орієнтацією на необхідність нівелювання диспропорцій у рівнях соціально –економічного розвитку міст і регіонів.

Отже, бюджетна система України постійно розвивається та вдосконалюється, що в цілому сприяє впровадженню ефективної структури для здійснення бюджетного регулювання.

Література:

1. Монаєнко А.О. Становлення та розвиток міжбюджетних відносин в Україні.// Держава та регіони. Серія. Державне управління. – 2008. –№1. – С. 144 – 151

2. Набедрик Н. Міжбюджетні відносини сьогодні та у перспективі.// Казна України. – 2009. – №2. С. 15 – 19

3. Салямон – Міхєєва К.Д. Міжбюджетні відносини, як фінансовий механізм держави.//Економіка. Фінанси. Право. – 2009. – №3. – С. 19 – 25

4. Семенова О.Ю. Організаційно – правове забезпечення міжбюджетних відносин в Україні.// Держава та регіони. Серія. Державне управління. – 2007. – №4. – С.196 – 200