Економічні науки/3. Фінансові відносини

Ляшенко Н.В.

Кіровоградський інститут регіонального управління та економіки

ПРАВОВІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Ситуація, що склалася у сфері соціального забезпечення, не дозволяє затягувати реформування системи соціального страхування, завершення процесу прийняття основних законів про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Рівень соціального забезпечення, соціальна напруженість у суспільстві переконують, що методи здійснення реформування поки ще не дають вагомих позитивних результатів. Низький рівень страхового забезпечення та його незначна диференціація відповідно до принципів соціального страхування, відсутність ефективного контролю за повнотою та своєчасністю сплати страхових внесків, високий рівень безробіття, затягування процесу персоніфікації, нецільове використання страхових коштів, повільне розмежування джерел фінансування за різними соціальними програмами та страховими фондами, низький рівень медико-соціальної та професійної реабілітації - гальмують процес формування сучасної системи соціального страхування. Продовжуються дискусії про доцільність використання недержавних форм соціального забезпечення, в тому числі недержавного соціального страхування.

Сучасні соціально-економічні процеси, що відбуваються в Україні, викликали потребу в повному обсязі використовувати соціальне страхування, як форму соціального забезпечення. Суттєвим недоліком виявилася слабка наукова розробка питань теорії та практики соціального страхування в умовах ринкової економіки. Соціальне страхування має дві форми: обов’язкову та добровільну. Обов’язкове соціальне страхування - державне, відрізняється від обов’язкового особистого наступним: є тільки державним; страховики функціонують на паритетних засадах; принципами субсидування, забезпечення рівня життя, не нижче прожиткового мінімуму; характером забезпечення; сферою дії; підставами організації (соціальний ризик); засобом встановлення (імперативний) та соціально-правовою природою страхових внесків [4].

Відповідно до законів на добровільне соціальне страхування поширюються принципи загальнообов’язкового, особи набувають статусу застрахованих, як за загальнообов’язковим, що свідчить про державність добровільного страхування. Добровільне страхування не є державним, воно повинно регулюватися окремими нормативно-правовими актами[1]. Незважаючи на це, добровільне страхування є соціальним: 1) виконує функції основної та додаткової форми соціального забезпечення, 2) однорідність відносин добровільного та обов’язкового соціального страхування обумовлена соціальними ризиками (їх зміст однаковий, метод правового регулювання - різний), 3) до соціального забезпечення відносять системи, що функціонують, як результат спільних дій підприємців і працівників. Критеріями розмежування добровільного соціального страхування від обов’язкового соціального є залежність виникнення страхування від волі особи, порядок встановлення прав і обов’язків суб’єктів страхування (шляхом укладення договорів про соціальне страхування) та ролі держави в його здійсненні. Страховиками мають бути недержавні соціальні страхові фонди, діяльність яких контролюється державою.

З урахуванням рівня безробіття, в обов’язковому порядку повинні страхуватися особи, які виконують роботи за цивільно-правовими договорами. Право добровільної участі в соціальному страхуванні на випадок безробіття осіб, які самостійно забезпечують себе роботою і не використовують найману працю, обмежити умовою про певний (необхідний) постійний дохід. Нижчий рівень визначеного доходу має свідчити про обов’язкову участь у страхуванні на випадок безробіття.

Незалежність умов загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування від стану здоров’я застрахованого має розповсюджуватися і на добровільне соціальне медичне страхування, що істотно відрізнятиме його від добровільного медичного страхування (цивільно-правового).

Підставами для виникнення права у застрахованої особи або членів її сім’ї на страхове забезпечення виступає страховий випадок та комплекс спеціальних заходів, спрямованих на поліпшення здоров’я, попередження захворювань.

Міжнародне законодавство на рівні з правом на соціальне забезпечення закріплює право на соціальне страхування, яке, включає наступні можливості особи: вимагати відповідних дій від страхувальника та страховика щодо гарантування та здійснення страхового забезпечення; самостійного вчинення дій щодо забезпечення та реалізації цього права; звернення, у випадку його порушення, за захистом [3].

Аналіз всесвітніх (універсальних) та європейських стандартів у сфері соціального страхування дозволив зробити висновок про відповідність законодавства України про соціальне страхування загальновизнаним нормам і принципам: державному соціальному страхуванню підлягають усі наймані працівники; соціальні ризики є підставами для організації соціального страхування; в законодавстві закріплено принцип державних гарантій реалізації застрахованими своїх прав, що свідчить про прийняття нашої держави на себе відповідальності за належне надання соціального забезпечення [2].

У ході реформи пенсійного забезпечення необхідно:

· запровадити рухомий пенсійний вік, що передбачає встановлення вікових меж - верхньої та нижньої. Нижня повинна відповідати діючому пенсійному віку, а верхня - на п’ять (сім) років вища. Вік виходу на пенсію визначатиме сама особа. Основне завдання законодавства - введення дійових стимулів виходу на пенсію при досягненні верхньої межі пенсійного віку шляхом встановлення пільгових умов обчислення розміру пенсії;

· пільгове пенсійне забезпечення здійснювати в рамках додаткового державного пенсійного страхування. Підприємства, умови виробництва яких пов’язані з небезпечними та шкідливими умовами праці, в обов’язковому порядку повинні сплачувати страхові внески на додаткове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду. Ці кошти повинні акумулюватися на індивідуальних пенсійних рахунках осіб, які матимуть право на пільгове пенсійне забезпечення;

· використовувати міжнародний досвід непрямого обмеження розміру пенсії, якщо разом з заробітною платою, вони перевищують визначену законодавством суму.

Для побудови системи загальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до вимог міжнародного та європейського законодавства необхідно:

· здійснити законодавче закріплення принципів рівності звернення, єдиного набору використаного законодавства, збереження набутих прав і прав, що набуваються, можливості отримання виплат за межами країн;

· впровадити механізми контролю та нагляду за діяльністю недержавних структур у сфері соціального страхування;

· брати участь в міжнародних системах збереження прав;

· поступове збільшення пенсійного віку провадити тільки у відповідності з статистичними даними щодо співвідношення вікових груп у структурі населення, відповідно до вимог Європейського кодексу соціального забезпечення.

Література:

1. Гуменюк И.А. Субъекты общеобязательного государственного социального страхования от несчастного случая на производстве// Юридический вестник. - 2000. - №3. - С.113-116.

2. ЕС: будущее социальной политики// Человек и труд. – 2005. - №3. – С.23-30

3. Кан М. Организация пенсионного обеспечения (из мирового опыта)// Человек и труд. – 2006. - №5. – С.29-32

4.Столяров В.Ф., Васечко Л.І. Економічний механізм соціального страхування // Фінанси України. – 2007. – №2. – 31-43.