Дулюк Валентина

НТУУ «КПІ»

Інформаційний ризик в Е-бізнесі

Поява Інтернету призвела до розвитку Інтернет - бізнесу (його часто називають електронним бізнесом у кіберпросторі або е-бізнесом). Попит першого десятиріччя е-бізнесу показав, що з’явилася нова область ризиків, де всі три властивості ризиків (небезпека, невизначеність і можливість) проявляються повною мірою. Основні нові джерела ризиків е-бізнесу можна сформулювати приблизно так:

– зростаюча потреба безпечного і дозволеного доступу більшої кількості людей до інформаційної системи підприємства;

– Інтернет надає багато нових можливостей для е-бізнесу, потребує виконання високих стандартів; ці стандарти постійно розвиваються, але вони ще не досконалі і створюють нові джерела для ризиків;

– поява інфраструктури безпеки комунікаційних систем кодування (паролі, коди, тощо) ще недостатньо надійна і не створює умови для безпечного е-бізнесу;

– Інтернет - бізнес збільшує взаємозалежність між партнерами; це, з одного боку, добре, а з іншого – небезпечно: можливі великі мережні реакції, які зменшують інтереси партнерів, споживачів, конкурентів, інвесторів, суспільства і т. д.

У контексті е-бізнесу зацікавлені підприємства повинні відповісти на такі фундаментальні питання:

– як і яка конкретно інформація буде збиратися, використовуватися, зберігатися і розподілятися?

– скільки коштує втрата важливої інформації?

– чи сумісні інформаційні та трансакційні технології, якими користується фірма, її партнери, споживачі?

– які наслідки послаблення національних економічних кордонів за рахунок е-торгівлі та е-платників через пластикові картки?

– наскільки забезпечена надійність обміну та звітності при роботі з е-компонентою у фірмі?

Важливим методом зниження ступеня ризику є залучення додаткової інформації. Підприємство прагне володіти максимальною, надійною та своєчасною інформацію про зовнішнє і внутрішнє середовища, що дає змогу швидко та ефективно приймати управлінські рішення. Сьогодні інформація стала товаром, за який підприємство платить великі гроші для мінімізації імовірності виникнення негативних наслідків та пов’язаних з ними можливих збитків. У вартість включаються час, витрачений на її збір, а також плата посередникам, які надають інформаційні послуги. Часто купувати додаткові інформаційні продукти економічно невигідно через їх високу вартість, що є одним із основних недоліків методу здобуття додаткової інформації. Але володіння повними, достовірними та актуальними даними як про процеси, що відбуваються всередині організації, так і про змінне навколишнє середовище, сприяє прийняттю оптимальних управлінських рішень. Тому при залученні додаткової інформації необхідно визначити цінність інформаційних продуктів, тобто різницю між результатами рішень, які прийняті з використанням даної інформації, та тих, що могли б бути отримані без її використання.

Розподіл ризику полягає у переданні частини відповідальності за ймовірність виникнення та розмір збитків партнерові під час реалізації ризикованого проекту чи прийняття ризикованого рішення. Цей метод має ряд переваг для обох сторін: наявність у партнера більшого досвіду у сфері реалізації проекту, володіння достатніми ресурсами для покриття можливих збитків, партнер може знаходитись у кращій позиції стосовно зменшення збитків чи контролю за економічним ризиком. Відомо багато інструментів, за допомогою яких впроваджується даний метод. Серед них найбільш поширеними у практиці використання є такі: ф’ючерси, опціони, факторинг, оренда, угоди на поставку, обслуговування, перевезення, зберігання та купівлю-продаж, лізинг тощо. Для ефективного застосування цього методу необхідно: чітко визначити наявні ризики та розподілити їх між партнерами проекту, визначити повноваження та ролі кожної із сторін, розробити чітку поетапну програму реалізації проекту. Обмеженнями у застосуванні методу є відсутність потенційних партнерів у сфері реалізації проекту або їхня невідповідність меті та завданням; необхідність відмови від частини доходів (прибутку) на користь інших учасників проекту, результатом чого є зростання ризику невикористаних можливостей; проблеми розподілу ролей між партнерами у процесі управлінням реалізацією проекту; відсутність у партнера ефективних механізмів зниження ризику тощо.

Лімітування означає встановлення системи обмежень потоків (грошових, інвестиційних, товарних, кредитних) як зверху, так і знизу. Застосовується цей метод при продажу товарів у кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталу. Для впровадження лімітування необхідно розробити чітку систему лімітів для різних видів потоків, спрямованих відносно підприємства у навколишнє середовище, а також передбачити умови та можливості зміни встановлених обмежень. Крім того, застосовуючи лімітування, підприємство збереже обігові кошти для виконання планів та завдань, а також збільшить оборотність коштів