Марценюк-Розарьонова О.В.
асистент кафедри фінансів та
кредиту, ВНАУ
Пристайчук І.Ю.
студентка ВНАУ
ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ЯК ВАЖЛИВА СФЕРА ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ
Фінансова політика держави це досить складна сфера
діяльності законодавчої і виконавчої влади, яка включає заходи, методи і форми
організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і
соціального розвитку. Своє конкретне вираження фінансова політика знаходить в
чинній системі мобілізації фінансових ресурсів та їх використання для задоволення
різноманітних потреб держави, підприємницьких структур і населення. Це явище
багатопланове і певною мірою інтегроване. Вона включає як самостійні складові
частини — бюджетну, податкову, кредитну, грошову, валютну, інвестиційну
політику, так і певні напрямки в галузі страхування, державного боргу,
фондового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо.
Питання дослідження основ формування і
реалізації фінансової політики знайшли своє відображення в роботах таких
науковців, як М.М.Александрова,
В.Д.Базилевич, О.Д.Василик, О.Р.Романенко, В.М.Опарін, В.Федосов та інші..
Незважаючи на дослідження вчених, питання дослідження особливостей
функціонування категорії “фінансова політика”, а також визначення підходів щодо
її вдосконалення залишається актуальним.
Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл
валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними
групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке
зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку
господарських утворень різних форм власності, спільних підприємств з іноземним
капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерціалізованих підприємств. За
цих умов важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій
населенню. [1]
Фінансова політика, що являє
собою комплекс дій і заходів держави в межах наданих їй функцій та повноважень
у сфері фінансів, завжди має бути адекватною відповідній економічній та
політичній ситуації, що складається в певний історичний момент у конкретній
країні. Немає і не може бути хорошої чи поганої фінансової політики самої по
собі. Її оцінка залежить від того, наскільки вона відповідає вимогам часу і дає
змогу досягати намічених цілей розвитку суспільства. При цьому держава володіє
різноманітними методами та формами, інструментами і важелями фінансового
впливу, які дають можливість вирішувати поставлені завдання з різними затратами
і наслідками. Водночас фінансова
політика як складова діяльності держави, виконує такі завдання:
· забезпечення умов для формування максимально
можливих фінансових ресурсів;
· встановлення раціонального, з погляду держави,
механізму розподілу і використання фінансових ресурсів;
· організація регулювання і стимулювання
економічних та соціальних
процесів фінансовими методами;
· формування фінансового механізму і його розвиток відповідно до цілей і
стратегій, що постійно змінюються;
·
створення ефективної і
максимально дієвої системи управління
фінансами. [2]
Фінансова
політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.
Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від
економічних взаємовідносин з іншими державами щодо
поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних
можливостей самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо.
Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, не форма
власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад
населення, рівень добробуту народу, інтел(ектуальний рівень населення, стан
розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової
одиниці, розвиток форм кредитування тощо.
Основним вектором фінансової політики є
забезпечення економічного зростання в країні через механізми фінансового впливу
на попит і пропозицію, на споживання, заощадження та інвестиції. Фінансова
політика, як зазначено вище, неодмінно має конкретне спрямування, а її
реалізація завжди пов’язана із знаходженням компромісу між потребами і
можливостями. При цьому ні потреби, ні можливості не можуть слугувати
домінантою фінансової політики. Адже завжди є передумови як для скорочення
потреб до реальних можливостей, так і для розширення фінансових можливостей —
сучасний високорозвинений фінансовий механізм включає різноманітні інструменти
і важелі, котрі дають змогу реалізовувати обидва ці завдання.
Таблиця 1
Інструментарій
управлінської та інституційної фінансової інфраструктури
ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ |
ВАЖЕЛІ ДІЇ |
Інструментарій фіскальної політики |
|
податки і
збори |
ставки
оподаткування;пільги і санкції;порядок обчислення і сплати |
внески і
відрахування |
|
Державні
позики |
Процентні
ставки;умови випуску і погашення |
Кошторисне
фінансування |
Принципи і
порядок фінансування |
Державні
субсидії (субвенції, дотації) |
Критерії
та умови надання |
Державні
пенсії (допомоги) |
порядок
призначення,нарахування і виплат |
Державні
інвестиції |
Критерії
оцінки інвестиційних проектів; умови тендеру і фінансування |
Інструментарій монетарної політики |
|
Регулювання
грошової маси |
Операції
на відкритому ринку;облікова ставка;норми резервування |
Ревальвація,
девальвація |
Валюті
інтервенції ,регуляторні засоби |
Ринковий
інструментарій |
|
Кредити |
Процентні
ставки;умови залучення депозитів і видачі кредитів |
Депозити |
|
Лізинг |
Процентні
ставки;умови надання |
Факторинг |
Дисконт та
умови оплати |
Цінні
папери |
Дивідендна
і процентна політика;умови випуску і погашення |
Страхові
внески |
Страхові
тарифи,умови страхування |
Страхове
відшкодування |
Порядок
визначення виплат |
Державне регулювання
справляє значний вплив на розвиток
фінансової інфраструктури за умов окреслення чіткої дії його інструментів та
важелів на субє'ктів обє'ктів та формування інститутів фінансової системи.
Державна фінансова політика в Україні дотепер характеризується невідповідністю
цільовому призначенню тому потрібно звернути увагу на інструментарій
управлінської та інституційної фінансової інфраструктури ,що стимулює і регулює розвиток фінансової інфраструктури
в цілому.
Ні теоретично, ні практично
ідеальної фінансової політики не існує. Позитивні результати в одному напрямі
супроводжуються певними негативними моментами в іншому. Вибір типу і характеру
фінансової політики — це завжди визначення головного і другорядного,
першочергового і менш важливого в даний момент, суттєвого і несуттєвого.
Фінансова політика повинна
мати імперативний, обов'язковий характер. Це обумовлено змістом фінансів як
економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин.
Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають
виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти
фінансової стабілізації та поступового економічного розвитку просто неможливо.
Практика свідчить про те, що у сучасних умовах досить часто порушується
"обов'язковий характер" у процесі виконання фінансової політики.
В умовах перехідної економіки фінансова політика зазнає суттєвої трансформації. До недавнього часу вітчизняна економічна наука виходила, по суті, виключно з об’єктивного характеру фінансів. Вважалось, що дія економічних законів сама по собі спрямовує у потрібному напрямі функціонування фінансового механізму. І хоча вплив суб’єктивних чинників не заперечувався, вони розглядались як щось другорядне, несуттєве, повністю підпорядковане об’єктивним закономірностям і таке, що не має самостійного значення. Практикою підтверджено, що фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політика в цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держави і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.
В Україні досі не прийнято
законодавчого акту, яким було б окреслено дії, взаємозв'язок, узгодженість та
розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової
політики. Відбувається формування бюджетної, податкової та валютної політики як
окремо взятих підсистем, а не єдиної, цілісної фінансової системи. Відповідно
до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які
нерідко суперечать один одному, а не сприяють загальному фінансово-економічному
розвитку. Реалізацією окремих підсистем фінансової політики займаються
практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої
фінансової системи. У сучасних умовах управління фінансовими, ресурсами
знаходиться в досить складному стані, особливо на рівні районів, міст та
областей, і потребує радикальних змін у структурі фінансової системи та
державної фінансової політики в цілому.
З
метою усунення впливу негативних факторів на розвиток фінансових відносин та
забезпечення стабільного і ефективного економічного зростання вважаємо за
необхідне розробити і прийняти концепцію фінансової політики і програму
фінансової стабілізації України, виходячи із оцінки реальних можливостей і
потреб суспільства, розвитку економічних відносин, сприяння активному зростанню
виробництва та забезпечення соціального захисту населення.
ЛІТЕРАТУРА
1.Романенко О. Фінанси : Підручник: Центр
навчальної літератури 2004. 312 с.
2.
Василик О. Д. Теорія фінансів:
підручник : ніонс. – 2000 -416 с.
3. Н. Танклевська Основні підходи щодо удосконалення фінансової
політики // http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Psu/2009_1/Tanklevsjka.pdf