Економічні науки/ Економіка сільського господарства

Кравець М.О.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

Кооперація як спосіб самоорганізації сільськогосподарських товаровиробників

Існують різні організаційні форми співробітництва сільськогоспопдарських товаровиробників, які можуть об’єднувати їх за умов приватної власності і дозволяють продуктивно вирішувати проблеми їх діяльності. Кооперування є логічною стадією подальшого розвитку реформ, що стає можливим завдяки виникненню значної кількості незалежних приватних товаровиробників-власників, які мають спільні економічні інтереси у здійсненні ринкової діяльності. Підтримка сімейного й корпоративного фермерства – мета аграрної політики переважаючої більшості країн, особливо індустріальних, що базується на нових моделях сталого розвитку сільськогосподарської галузі. Інструментом аналізу і методикою розробки політики сталого розвитку виступає визнана економічної наукою та міжнародною практикою концепція багатофункціональності сільського господарства. Сільське господарство має визначальну значущість у житті суспільства. Нарівні з первинною виробничою (комерційною) функцією воно виконує цілий комплекс соціально значущих для суспільства некомерційних функцій. До останніх належать забезпечення продовольчої безпеки країни, підтримка зайнятості населення, впорядкування сільських поселень, агроландшафтів, агрозаповідників, захист суспільства від негативних явищ надурбанізації.

В процесі реформування організаційної структури аграрного сектора України найбільшого скорочення зазнали сільськогосподарські виробничі кооперативи. За період 2002-2008 рр. їх загальна кількість зменшилась на 48%. Чому не розвиваються аграрні кооперативи, які, можливо не такі ефективні з економічної точки зору, але значно ефективніші з соціальної? Адже кооперативна форма практикується у багатьох країнах світу. Все залежить від форми кооперації. Сьогодні вона повинна вийти на новий, значно вищий рівень. Так, з погляду дрібних фермерів, кооперативи надзвичайно вигідні для збуту продукції. Але в Україні навіть дрібні селянські фермерські господарства не скооперувалися. Тому, можливо, для нашого перехідного періоду варто запроваджувати не кооперацію вищого рівня, а кооперацію на рівні територій – сільської ради, на рівні району. Це необхідно для створення умов для розвитку економічних відносин власності на землю. Тому що саме через економічні відносини можна визначити та запропонувати можливі варіанти кооперації. Вже сьогодні починає зароджуватися кооперація з обслуговування техніки, доставки та використання добрив, створюються сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, але це перші паростки, проростати яким держава, на жаль, не допомагає. З одного боку вони являють собою форму економічного самозахисту селян від експансії спекулятивного посередницького бізнесу і великого промислового та торгового капіталу, а з іншого – спосіб підвищення доходів за рахунок участі товаровиробників у подальших за процесом виробництва сферах агробізнесової діяльності, що позитивно впливає на підвищення конкурентоспроможності господарств. В Україні створена законодавчо-нормативна база для формування і функціонування кооперативних структур як форми продовження виробничої діяльності сільськогосподарських товаровиробників. Станом на 01.01.08 в Україні функціонувало 979 СОК, з них: багатофункціональних – 45%; сервісних – 28%; заготівельно-збутових – 14%; постачальницьких та інших –13%. Найбільшого поширення набули багатофункціональні сервісні кооперативи з надання послуг з обробітку землі, збирання врожаю сільгоспкультур, заготівлі, первинної переробки продукції та інші.

Сучасний розвиток виробничих об’єднань (товариств) характеризується використанням юридичних форм, які зберігають головні характеристики сімейного фермерського господарства і водночас створюють сприятливі умови для організації виробничих структур, адекватних великим підприємствам, сімейної передачі господарств, формування професійного статусу подружжя тощо. Тобто колективні форми фермерської діяльності зберігають особистий і сімейний характер сільського господарства, попереджують зубожіння селянства, зберігають його статус господаря сільської території. Виробничі об’єднання допомагають невеликим господарствам спільними зусиллями вийти на товарний рівень і вистояти в конкурентному середовищі. Згідно з концепцією багатофункціональності сільського господарства, держави за допомогою законодавства підсилюють контроль за структурою господарств з тим, щоб уникнути їх надмірного збільшення і просувати моделі, що базуються на землі, сімейному фермерському господарстві та кооперації.

У Дніпропетровській області є корисий досвід стимулювання процесу самоорганізації сільськогосподарських товаровиробників на кооперативних засадах на рівні територій – Олександрівської сільської ради Покровського району. Так, у с. Олександрівка у 2006 році був створений СОК „Світанок Олександрівки”. До об’єднання громаду села підштовхнула ідея згуртування виробників молока і свинини в підсобних господарствах селян. СОК одержав ззовні підтримку в особі міжнародної благодійної фундації „Хайфер Проджект Інтернейшнл”. Кооператив є організацією, створеною на основі громади, підприємницький дохід розподіляється між усіма членами. Усі мають рівні права, керівництво і участь в управлінні організовано за принципом „одна особа – один голос”. Активи підприємства не можуть бути використані керівництвом кооперативу, членство в ньому відкрито для усіх осіб, організація прозора і підзвітна громаді.

Незалежно від форми власності і господарювання, сільгосппідприємства повинні поступово інтегруватися в структури вертикального типу на кооперативних засадах, вони матимуть можливість одержати ряд переваг, починаючи від виробництва і закінчуючи реалізацією своєї продукції. Також кооперація дасть можливість аграрним підприємствам уникнути впливу посередницьких комерціних структур, які нині диктують їм свої умови щодо цінової політики на ринку матеріально технічних засобів та готової продукції.