УДК Штефан Л.А.

проф. кафедри загальної

педагогіки ХНПУ

ім. Г.С. Сковороди м. Харків

Історичні витоки втілення в систему освіти музики та співів

Головним осередком музичної освіти у XIX сторіччі були спеціальні заклади, які існували при Російському музичному товаристві та його відділеннях. Вони відіграли значну роль у підготовці творчих та виконавських кадрів на Україні.

Музичні училища на той час функціонували в Києві та майже в усіх губернських містах України: Харкові, Одесі, Полтаві, Сімферополі, Житомирі, Катеринославі.

Спільним для училищ було обов’язкове вивчення співу. Крім того, включався хоровий спів, сценічне мистецтво, дикція, декламація. Також співи та музика посідали чільне місце в багатьох духовних учбових закладах.

Музична освіта в закладах західної України (наприклад, на Галичині) зводилась взагалі до вивчення співу.

У 1916 році в м. Суми відкрилось приватне музичне училище, де навчалися вокалу та оволодівали декламацією. Відомими вокалістами на той час були Є. Массіні, М. Медведєв, Л. Собінов, О. Сантаго – Горчакова.

Програма музичних занять у 1-й Київській чоловічій гімназії включала світський спів, гру на духових інструментах, балалайці.

В Білоцерківській жіночій гімназії в 1908 – 1909 роках викладав видатний український композитор, хоровий диригент та педагог Кирило Стеценко, педагогічні погляди якого значною мірою сформувались під впливом Миколи Лисенка, Костянтина Ушинського.

У консерваторіях того часу (Київській, Харківський, Одеській) вивчення співу було обов’язковим – 2 години на тиждень. Важливу роль у становленні музичної освіти на Україні відіграла відкрита в Києві у 1904 році М. Лисенком музично-драматична школа. За обсягом навчання програми музичних дисциплін відповідали програмам Петербурзької та Московської консерваторіям. Справжньому розквітові вокальної майстерності учнів сприяла плідна викладацька діяльність досвідчених викладачів Є. Конча, Ф. Орешкевича, Є. Єгорова, Ф. Гущіна, які в різні роки працювали в цьому закладі. Відомий співак О. Філіппі – Ми шуга був одним з перших, хто намагався поставити на науковий грунт вокальну педагогіку. Паралельно з вивченням оперних партій його учні знайомились з основами фонетики, орфоепії, законами акустики, будовою голосового апарату. Професори оперного співу М. Зотова та О. Муравйова також приділяли велику увагу артистизму, дикції та артикуляції.

В Харківській консерваторії, яка відкрилася у 1917 році, напередодні більшовицького заколоту, запроваджували курси естетики, дикції та декламації, пластики й танців, італійської мови, оперного класу. Викладачами співу тоді Д. Сюннерберг та Є. Долинін.

В Росії в 1889 році Міністерство народної освіти виносить рішення про впровадження викладання співу, як одної із обов’язкових дисциплін. На початку 80-х років XIX сторіччя музична освіта Курської губернії пов’язана з ім’ям випускника Санки-петербурзької консерваторії по класу фортепіано та вокалу фортепіано та вокалу А. Абази.

В жіночіх гімназіях особливу увагу приділяли музичним дисциплінам. «Заняття музикою і співом в дореволюційний час розглядалися в якості важливого елементу загального виховання дівчат» (Мистецтво викладання. – 2005. - %6. – З. Явгільдіна). Програма включала:

закон Божий – 2 години на тиждень

педагогіка і дидактика – 3 години на тиждень

російська мова – 4 години на тиждень

арифметика – 4 години на тиждень

спів – 2 години на тиждень

Програма викладання співу для 8 класу включала обов’язкову методику викладання співі. Однією з вимог для випускниць гімназій – майбутніх сільських вчителів, було «вміння викладати спів та керувати учнівським хором».

В інститутах Благородних дівиць, що були засновані по всій території Російської імперії, також великого значення надавалося сольному, вокальному співу. Два рази на тиждень викладався сольний спів, а також уроки церковного співу. Особлива увага приділялась обдарованим ученицям: їм надавали поглиблену музичну підготовку, додатковий час для занять з викладачами на музичних інструментах, сольного співу. Учениці середніх і старших класів обов’язково брали участь в сольних концертах. Їх успішні виступи заохочували молодших вихованок. Обдарованим ученицям дозволялось за рахунок загальних дисциплін мати додаткові заняття з вокалу, що давало змогу надалі навчатися в консерваторіях. Серед них були – Клавдія Дорліак, Наталя Забела – Врубель, Ольга Лавровська, Олена Збруєва, які стали відомими оперними співачками та викладачами сольного співу.

Доречним буде навести приклад музичної освіти у Кадетських корпусах Російської імперії, яких на початку ХХ сторіччя було близько 30. Це були чоловічі загальноосвітні школи – інтернати закритого типу. Музична освіта хлопчиків – кадетів полягала у навчанні вокальному мистецтву – 1 година на тиждень, співу по нотам – 1 година на тиждень, обов’язково двічі на тиждень – хоровий та церковний спів. Так само, як і в інститутах Благородних дівиць, обдарованим юнакам надавався додатковий час для музичних занять. По суті Кадетські корпуси були своєрідними музичними школами, що надавало можливість професійно вивчати музику і спів юнакам.

Глибоке вивчення і творче використання історичного досвіду школи та педагогіки може дати дійову допомогу, особливо у теорії та практиці підготовки учительських кадрів. Дбайливо збережений та активно використаний в сучасних умовах величезний досвід, здобутий працею багатьох поколінь педагогів, має стати фундаментом, на якому зросте нове покоління вчителів України.