Чаплак Я.В., Ібрагімова Я., Коновчук Н.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

ІНТЕГРАТИВНО-АКМЕОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНІЙ КОНСУЛЬТАТИВНІЙ ВЗАЄМОДІЇ

Постановка проблеми. На сьогоднішньому етапі становлення психотерапевтичного консультування утворюються різноманітні ефективні теоретичні течії у наданні психологічної допомоги особистості. Кожна із цих течій, в більшості випадків, створюється на основі класичних теоретичних підходів і має свої позитиви та негативи. З кожним роком збільшується кількість звернень за різними видами надання психологічної допомоги до професіоналів практичної психології. Така тенденція пояснюється кількістю економічних, політичних, соціальних прискорених змін нашого суспільства, що призводить до певної неадаптованості, а то й до дезадаптованості особистостей різних верств населення. Це, в свою чергу, вимагає наявності спеціалістів високого рівня професіоналізму щодо надання психологічної допомоги та нових ефективних течій у психотерапевтичній взаємодії.

Аналіз останніх публікацій. Розробкою сучасних теоретичних підходів консультування й терапії адаптованих до сьогодення займаються такі науковці-психологи як О.Бондаренко, В.Вишньовський, Г.Колєснікова, С.Максименко, Р.Нємов, В.Панок, В.Рибалка, С.Шандрук та інші.

Мета статті полягає в аналізі та диференціації таких теоретичних підходів у наданні психологічної допомоги як інтегративний та акмеологічний та узагальненні їх в інтегративно-акмеологічний підхід як один із ефективних сучасних теоретичних течій у психоконсультуванні та терапії.

Виклад основного матеріалу. Аналізуючи сучасну наукову літературу щодо створення новітніх теоретичних течій, можна дійти висновку, що погляди науковців розділилися на дві частини: одні сучасники-науковці ставляться з обережністю до інтегративних та еклектичних технологій сьогодення, аргументуючи це тим, що це може призвести до певної «розбалансованості» психологічної науки, тобто, до порушення системності наукової психології і структури в цілому, а, особливо, такої її складової як теоретична психологія, та ефективності двох інших її складових: практичної та прикладної психології. Це, в свою чергу, створює певний когнітивний дисонанс. Але, швидкі зміни суспільства вимагають пристосування видів психологічної допомоги до сьогодення, а це, в свою чергу, призводить до певних парадоксів. Наприклад, існують ефективні практичні моделі психотерапевтичної взаємодії без концептуального теоретичного обґрунтування. Інші психологи зосереджують увагу на інтеграції та еклектиці, аргументуючи це тим, що інтегративний та еклектичний підходи у психотерапії та консультуванні є запорукою ефективної адаптації та розвитку психологічної допомоги сьогодення.

На нашу думку, розкриті вищезазначені погляди мають право на існування. Саме основне, потрібно звертати увагу на ефективність та результативність того чи іншого підходу в процесі надання психологічної допомоги.

Так, давно робилися спроби синтезувати психоаналітичну і біхевіористичну теорії. Однак все обмежувалося реінтерпретацією поведінкових прийомів у психодинамічних формулюваннях або перефразуванням положення психоаналітичної теорії в межах концепції научіння[4]. Відзначаються також спроби об’єднати когнітивні та поведінкові підходи в психотерапії. Пізнавально-навчальний підхід як синтез когнітивного і поведінкового напрямків в психотерапії, з одного боку, визнає важливість інтраперсональних факторів в адаптації, а з іншого - акцентує роль змінних оточення, що впливають на феноменологію і функціонування особистості хворих[4].

Широке поєднання різних видів психотерапії, перш за все екзистенціальної, використовується в одному з нових напрямків - психосинтезі, мета якого - гармонізація та інтеграція в єдине ціле всіх якостей і функцій індивідуума. Нейролінгвістичне програмування, як міждисциплінарна інтегративна концепція психотерапії, надає в розпорядження психотерапевту метамодель, як поетапну стратегію психотерапевтичної поведінки, яка розширює модель світу пацієнта і створює умови для процесу зміни особистості. Особистісно-орієнтована (реконструктивна) психотерапія Карвасарского, Ісуріної, Ташликова як відкрита психотерапевтична система в останні роки розширює свої можливості завдяки інтеграції деяких теоретичних принципів і прийомів поведінкової та гуманістичної психотерапії (перш за все клієнт-центрованої психотерапії та гештальт-терапії).

Психолог, який працює в межах інтегративного підходу, в більшості випадків, є професіоналом високого рівня. Тому, що йому потрібно не тільки прекрасно володіти техніками різноманітних теоретичних підходів, але й опиратися на концептуальну базу цих теорій та приділяти увагу прогнозу і поясненню різноманітних явищ. Використання і вибір тієї чи іншої процедури або окремої техніки з певного теоретичного підходу і поєднання з іншим в процесі надання психологічної допомоги вимагає високого рівня сформованості особистісного, практичного та теоретичного компонентів готовності до такої діяльності тому, що філософія однієї теоретичної моделі може заперечувати філософію іншої. При цьому, спеціаліст-психолог має бути оснащеним глибокими знаннями, навичками та вміннями роботи в кожній з цих моделей окремо. На основі науково-методологічного аналізу готовності психолога до психотерапевтичної взаємодії можна стверджувати, що, домінантою серед цих компонентів виступає особистісний. У процесі інтеграції теорій у психоконсультанта формуються навики ефективного надання психологічної допомоги та утворення новітнього особистісно-професійного досвіду. Тобто, конструктивна та ефективна інтеграція теоретичних підходів психологом можлива за умови досконалого володіння їх філософією та практичною спрямованістю.

Суть інтегративного підходу в психотерапевтичній взаємодії полягає в тому, що психолог модифікує прийоми, які запозичені з різних шкіл, та формує на основі них специфічну техніку, що підходить для роботи з конкретним клієнтом і його проблемі в певних умовах[Браун]. Але це не означає те, що психологи-консультанти навмання використовують ту чи іншу техніку. Вибудовувати інтегративну течію потрібно на основі системного підходу, який, в свою чергу, буде виступати гарантом наукового обгрунтування нового підходу.

Такі науковці як К.Абульханова, А.Бодалєв, А.Деркач, Л.Лаптєв, В.Панок, С.Шандрук та інші розробляють та успішно застосовують акмеологічний підхід у дослідженні проблем різноманітного характеру – професійної діяльності, особистісного розвитку, творчої самореалізації, оптимізації в різноманітних сферах соціальної практики та інших. У центрі акмеологічного дослідження знаходиться цілісний соціальний суб’єкт індивідуального чи групового характеру, який включений у всебічність реальних зв’язків і стосунків[1]. В.Зазикін вказує на те, що акмеологічний підхід є базисним збагачуваним поняттям, яке виступає як сукупність принципів, прийомів і методів, що дозволяють розв’язувати акмеологічні проблеми, але, в той же час, в межах даного підходу, сформувались інші підходи, які орієнтовані на конкретні методи даного. Серед них автор виділяє акмеоцентричний і акмеографічний[4].

В акмеологічних технологіях робиться акцент на здібності особистості ставити собі завдання, реалізовувати їх, розв’язувати свої життєві та професійні проблеми з установкою на отримання високих результатів. При цьому акмеологічні технології мають ціннісно-цільовий, тобто гуманістичний характер і відповідають принципу оптимізації особистісних і професійних ресурсів[2].

Становлення інтегративно-акмеологічного підходу в психоконсультуванні вимагає пошуку єдиного спільного знаменника для різних психотерапевнтичних технік, таким знаменником мають стати концептуальні основи акмеологічного підходу, які опираються на принципи оптимізації особистісних і професійних ресурсів, розвиваючі технології особистості. Інтегративно-акмеологічний підхід - це новий цілісний теоретико-методологічний підхід у психоконсультуванні, який покликаний надавати допомогу клієнтам, що мають суб’єктивні труднощі, проблеми пов’яані із особистісно-професійними досягненнями.

Теорія,яка знаходиться в основі інтегративно-акмеологічного підходу — являє собою принцип цілісного інтегративного дослідження особистості в єдності з внутрішніми та зовнішніми факторами її розвитку: спадковістю, соціальним середовищем, соціальною суб’єктністю, що передбачає розгляд акмеологічних механізмів, закономірностей, траєкторії руху особистості до вершин свого розвитку. Тобто, якщо розглядати інтегративно-акмеологічний підхід, то акмеологічний підхід тут буде виступати тією основою, гарантом обгрунтування даного підходу, а інтегративний - забезпечуватиме практичну спрямованість, яка полягатиме в модифікації прийомів та методів, запозичених із різних психотерапевтичних шкіл.

Інтегративно-акмеологічний підхід має здійснюється через сукупність принципів: вершинної орієнтації, системно-функціональний, рефлексивно-акмеологічний, комплексності у розумінні вивчення і формування особистості. Реалізація вказаних принципів в єдиному інтегративно-акмеологічному підході передбачає створення цілісної концептуальної моделі, в якій вони взаємопов’язані та взаємозалежні.

Висновки. На основі теоретико-методологічного аналізу можна зробити висновок, що інтегративно-акмеологічний підхід є одним із конструктивних та ефективних теоретичних течій у наданні психологічної допомоги особистості. Таким чином, інтегративно-акмеологічний підхід забезпечує реалізацію багаторівневого процесу результативної психологічної допомоги учням на основі втілення оптимальних (вершинних) рівнів особистісного потенціалу та особистісної зрілості психолога у суб’єкт-суб’єктній взаємодії з особистістю старшокласника.

Література:

1. Акмеология: методология, методы и технологии / Материалы научной сессии, посвященной 75-летию члена-корреспондента РАО, Президента МААН Н.В. Кузьминой. /Под общей редакцией вице-президента МААН, заслуженного деятеля науки РФ, докт. психологических наук, профессора. А.А. Деркача. - М.: РАГС, 1998. - 230 с.

2. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, 1977. – 380с.

3. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. – Харків: Фоліо, 1996. – 237с.

4. Деркач А.А., Зазыкин В.Г. Акмеология: Учебное пособие – СПб: Питер, 2003. – 256с.

5. Максименко С.Д. Особистість: генетичний аспект / Психолог, травень №18-19 (66-67) 2003.- С.8.

6. Чепелєва Н.В., Пов’якель Н.І. Діалогічно-орієнтований підхід до системи підготовки практичних психологів // Вісник Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти. – Тернопіль, 1996. –
С. 29-31.