Солійчук І. І.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СУГЕСТИВНИХ ТЕХНІК У ПСИХОКОНСУЛЬТУВАННІ ТА ПСИХОТЕРАПІЇ

Постановка проблеми. Сучасні моделі консультування вимагають постійного вдосконалення та структуризації відносно до сьогодення та його соціально-психологічних проблем. У всіх видах психологічної допомоги знаходиться аспект впливу, що так чи інакше здійснюється у процесі спілкування і взаємодії особистості, допомагає, і тому, на кого здійснюється певний вид впливу в процесі надання психологічної допомоги[4, с.11].

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 15.04.2008 р. «Про затвердження Порядку застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу» було створено вимоги до застосування методів психологічного та психотерапевтичного впливу[6], що акцентує увагу на беззаперечну цінність вищевказаної проблематики на даному етапі розвитку психологічної науки та суспільства в цілому. У нормативно-правових документах Міністерства освіти і науки щодо діяльності психологічної служби освіти також висуваються вимоги до здійснення психотерапевтичного впливу на клієнта (групу клієнтів)[7]. Така прискіплива увага до здійснення різноманітних видів впливу викликана етичними інваріантами діяльності психологів-практиків.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Представлене дослідження пов’язане із науково-дослідним дослідженням кафедри психології факультету педагогіки, психології та соціальної роботи Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Соціально-психологічні чинники самореалізації творчої індивідуальності у полікультурному світі».

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження сугестивних технік було започатковано у таких теоретичних моделях: психодіагностичний напрям такими науковцями як З. Фрейд, А. Адлер; поведінковий напрям Б.Скіннер; гуманістичний напрям, що представлений такими вченими як К. Роджерс, А. Маслоу, Е. Берн. Проблемою психологічного впливу займається багато вітчиз-няних та зарубіжних науковців-психологів. Зокрема Г.Абрамова, Ю.Альошина, О.Бондаренко, С.Гледінг, Г.Колєснікова, Б. Карвасарський, Корабліна, О. Овчиннікова, В. Титаренко, О. Самборська та інші.

Формулювання цілі статті. Метою нашої статті є теоретичний аналіз науково-практичної літератури з проблеми використання сугестивних технік у психоконсультуванні та психотерапії.

Результати досліджень. Сугестивні техніки в психоконсультуванні та терапії передбачають вплив на клієнта за допомогою навіювання. Від інших відомих способів впливу сугестивні техніки відрізняються зниженою аргументацією клієнта. Це пояснюється тим, що сугестатор, а саме людина, яка здійснює вплив, відповідно до своїх намірів, використовуючи прийоми навіювання, впливає на психіку сугеренда (людини, на яку здійснюється психологічний вплив) певними установками, які, в свою чергу, спрямовані на зміну психічної діяльності. Навіювання застосовують при зниженому рівні усвідомлення і критичності, регулюючи і стимулюючи психічну і фізичну активність.

На думку Б. Карвасарського навіювання слід розглядати як цілеспрямований процес прямого чи непрямого впливу на психічну сферу клієнта. Тобто, здійснюється за допомогою спеціально організованої інформації таким чином, щоб її сприйняття відбувалося без критичної оцінки і логічного опрацювання об’єкта впливу і сприяло впливу на нервово-психічні і соматичні процеси. Основним засобом навіювання являється мовлення консультанта. Невербальні фактори (жести, міміка, дії) є доповнюючи ми [3].

Навіювання застосовується при різноманітних станах клієнта: бадьорості, стані природного сну, при гіпнотичному сні. У консультативній практиці навіювання на тому чи іншому рівні присутнє в кожній зустрічі консультанта з клієнтом, але може виступати і в якості самостійного методу психотерапевтичного впливу. Як самостійний психотерапевтичний вплив навіювання здійснюється за допомогою висловлювання певних формул з використанням спеціального тону з урахуванням стану клієнта і характеру його проблеми[2].

Сугестія – процес психічного впливу на людину чи групу при послабленому усвідомленому контролі, некритичній оцінці змісту повідомлень, які нею сприймаються [5, с.114]. Як вид психологічного та психотерапевтичного впливу характеризується активним та персоніфікованим перебігом діяння психоконсультанта в індивідуальній чи груповій терапії, що різнить його від інших методів впливу.

Якщо ж розглядати сугестивні техніки впливу в психоконсультуванні та психотерапії в контексті нормативних документів визначених державою, то психологічний вплив – це вживання спрямованих дій на психіку людини усвідомленого або неусвідомленого характеру за допомогою переконання, психологічного переформування або сугестії для формування певної системи уявлень, дій та відношень, які суб'єктивно сприймаються особою як особисті, а психотерапевтичний вплив – це застосування методів, спрямованих на психіку людини усвідомленого або неусвідомленого характеру за допомогою переконання, психологічного переформування або сугестії для лікування, реабілітації і профілактики розладів здоров'я особи [6]. Відмінність між психоконсультативним та психотерапевтичними впливами у теоретичних течіях психологічної допомоги є «розмитою», інколи, можуть виступати як синоніми, а отже дискусія про відмінності цих термінів в більшості випадків, викликана юридичними аспектами консультативної практики. Цьому є підтвердження, наприклад, найбільш авторитетна в Європейському союзі професійна організація, яка об’єднує у своїх лавах консультантів із різних наукових шкіл, – Європейська асоціація психотерапевтів офіційно використовує подвійний термін «психотерапія/консультування», аргументуючи це тим, що розмежування цих двох сфер психологічної допомоги – складне завдання тому, що в багатьох випадках професіоналу важко сказати, займається він психологічним консультуванням чи психотерапією.

У процесі психотерапевтичного впливу неабияку роль відіграє особистість сугеренда (людини, на яку здійснюється навіювання), його вміння критично мислити, приймати самостійні рішення, особисті життєві переконання, емоційний стан тощо. Не менш важливою для успішного консультування є і персона консультанта, а саме, його індивідуальні особливості, такі як вміння бути переконливим, впевнені манери, здатність проявити авторитет, вміння завоювати довіру клієнта. Ефективність у міжособистісній взаємодії консультанта та клієнта будується на довірі. Контрсугестія ж ґрунтується на недовірі до особистості консультанта і його дій та характеризується на прагненні клієнта до незалежності[2].

Необхідно наголосити на тому, що існують різноманітні класифікації навіювання: навіювання і самонавіювання; відкрите і закрите; контактне і дистанційне[2]. Навіювання може бути вербальним, що є основним, так як передбачає мову, слова сугестора як визначальний метод впливу, в свою чергу невербальні фактори такі як жести, міміка, дії являються додатковими [2].

За формами психологічний вплив поділяють на гетеро сугестію, що можна визначити як вплив психоконсультанта на особистість клієнта та аутосугестію. Самонавіювання (аутосугестія) – це процес навіювання адресований самому собі. Самонавіювання дозволяє суб’єкту викликати у себе ті чи інші відчуття, сприйняття, керувати процесами уваги, пам’яті, емоційними та соматичними реакціями [3].

За механізмами здійснення навіювання може бути навмисним та ненавмисним. Навмисним навіюванням науковці називають таке, що характеризує цілеспрямований психологічний вплив, відповідно зі завчасно сформованою метою та підібраними техніками. Ненавмисне ж навпаки не переслідує завчасно поставленої мети. Тобто, пряме навіювання пов᾽язане безпосередньо з мовленням людини, яка здійснює вплив. При непрямому навіюванні використовується певна дія чи подразник з метою посилення його ефекту. У процесі психологічного впливу потрібно пам᾽ятати, що навіюваність у кожної людини індивідуальна. Визначити рівень навіюваності можна за допомогою спеціальних тестів, їх називають «пробами». Ці проби обов᾽язково проводять гіпнотизери, підбираючи для себе «потрібний матеріал» для сеансу. Втома і стрес також підвищують рівень навіюваності.

В.Татенко розглядає вплив залежно від того, які критерії покладено в основу (способи, засоби, методи, цілі тощо), психологічні впливи можна диференціювати на сильні і слабкі, життєдайні і згубні, навмисні і випадкові [8].

Висновки. Отже сугестивні техніки, як засоби психотерапевтичного впливу в консультативному процесі набувають неабиякої ваги для ефективності та конструктивності надання психологічної допомоги. Таким чином, на основі проведеного аналізу, можна узагальнити те, що використання психологічного впливу в процесі консультування є невід’ємним компонентом психотерапевтичної взаємодії в кожній психоконсультативній процедурі та техніці. А це вказує на те, що психологічний вплив є домінантою у наданні психологічної допомоги особистості. І при цьому, слова – основний інструмент навіювання, а візуальні прийоми являються допоміжними, які полегшують досягнення мети. Хоча, інколи, «слово вбиває» - вірно стверджується у прислів᾽ї. А це, в свою чергу, говорить про те, що психотерапія та психоконсультування мають бути побудовані на чітких етичних стандартах, щоб не причинити шкоди клієнту чи групі клієнтів у процесі надання психологічної допомоги.

Перспективи подальших розробок. Перспективою наших подальших науково-практичних розвідок буде аналіз готовності психолога-практика до використання різноманітних методів та патернів різноманітних видів психологічного впливу в процесі надання психологічної допомоги, його рівень особистісно-професійних утворень.

Література.

1. Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. –М.: Независимая фирма «Класс», 2000. – 2-е издание. – 208 с.

2. Карвасарский Б.Д. Психотерапия. – М.: Медицина, 1985. − 304 с.

3. Карвасарский Б.Д. Психотерапевтическая энциклопедия. – Санкт-Петербург. Питер, 1992. – 721 с.

4. Кораблина Е.П. Психологическая помощь как профессиональная деятельность практического психолога // Психологические проблемы самореализации личности / Под ред. Г.С. Никифорова, Л.А. Коростылёвой. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. – Вып. 5 – С. 171−182.

5. Корнєв М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія. – К. : КДУ, 1985. – 304 с.

6. Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 199 від 15.04.2008 р. про затвердження Порядку застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу.

7. Панок В. Реформування змісту, форм і методів підготовки практикуючих психологів як нагальна вимога суспільної практики // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах. – К.: Ніка-Центр, 2002. – С. 18−28.

8. Татенко В. О. Соціально-психологічні механізми впливу: від аналізу до синтезу // http://politicon.iatp.org.ua/tm/ tatenkovpluvsp. Htm