Гаркавенко Н., Маркізан Ю.

Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича

ОСОБЛИВОСТІ САМОВИЗНАЧЕННЯОСОБИСТОСТІ

ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

В ході розвитку особистості виникають питання, зв’язані з її самовизначенням. Це найбільш яскраво проявляється у юнацькому віці. Характер самовизначення, його динаміка у всьому залежить від того, якою бачить себе особистість, які цілі перед собою ставить, якими мотивами керується.

Проблема самовизначення є однією з основних проблем загальної та вікової психології при вивченні особистості підліткового та юнацького віків. Як відомо, цей вік займає особливе місце в загальному процесі онтогенезу, істотною стороною якого є феномен самовизначення, який згуртував всі світоглядні установки людини, яка розвивається. Феномен самовизначення в психології стосовно юнацького віку виділяється як основний, який характеризує якісно новий етап в розвитку особистості [1; 2].

Самовизначення пов’язане зі спрямованістю в майбутнє, якісно іншим сприйманням часу, коли сьогодення постійно співвідноситься з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього. Нове усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості за наявності впевненості в собі, у своїх можливостях і силах.

Динаміка юнацької самооцінки в сучасних умовах свідчить про деякі характерні тенденції. Так, у десятикласників самооцінка, як правило, висока, порівняно безконфліктна і стійка. У цьому віці юнаки та дівчата оптимістично оцінюють себе, свої можливості, а відтак не виявляють надмірної тривожності.

У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно робити реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників і тут зберігає оптимістичну самооцінку (вона не дуже висока, але гармонійно поєднує наміри з оцінкою власних можливостей), в інших самооцінка вкрай висока, охоплює всі сторони життя, змішуючи реальність з бажаним, третім (серед них більшість дівчата) притаманна низька, конфліктна самооцінка, невпевненість у собі, гостре переживання добре усвідомлюваної невідповідності своїх прагнень наявним можливостям.

Загалом юність – це період стабілізації особистості, вироблення системи стійких поглядів на світ і своє місце в ньому, особистісного і професійного самовизначення.

Аналіз літератури та виділення істотних ознак даного феномену у вітчизняних та зарубіжних психологічних концепціях дозволяє запропонувати наступну змістовну інтерпретацію поняття «самовизначення». Самовизначення – цілісний свідомий акт мотиву, який має складну структуру, що включає когнітивний (уявлення), емоційний (переживання) та поведінковий (мотивація, стереотипність) компоненти.

Для вивчення змістовної характеристики мотиваційного компоненту самовизначення особистості була використана методика В.Є. Мільмана [3]. Для вивчення емоційно-ціннісного компоненту самовизначення була використана методика керуючої проекції, розроблена В.В. Століним та Є.Т. Соколовою [4].

Аналіз змістовного компоненту мотивації показав, що незалежно від статі у досліджуваних даного віку в загальножиттєвій сфері домінують мотиви комфорту, підтримки життєдіяльності та спілкування. Разом з тим, шляхом математичної обробки були виділені три групи досліджуваних, які відрізняються різною ієрархією мотивів. В першу групу увійшли юнаки та дівчата, у яких переважають мотиви творчої активності, комфорту та спілкування, та найменше виражені мотиви соціальної корисності та загальної активності. В другу групу – юнаки та дівчата, у яких домінує мотив комфорту, а мотиви соціальної корисності та творчої активності слабо розвинуті. В третю групу – юнаки і дівчата, у яких в різному співвідношенні домінують мотиви спілкування та соціального статусу, а також мотиви комфорту і підтримки життєдіяльності.

Аналіз мотиваційної сфери в цілому дозволив визначити загальні особливості детермінації поведінки юнаків і дівчат. Юнаки та дівчата першої групи характеризуються перевищенням загального рівня розвиваючих мотивів. У студентів другої групи виражена тенденція підтримки життєдіяльності та соціального існування особистості, тобто потребнісна тенденція. Тоді як у студентів третьої групи була виявлена недостатня диференційованість мотиваційної ієрархії особистості.

Аналіз емоційно-ціннісного самовідношення особистості в юнацькому віці за допомогою модифікованої методики керуючої проекції дозволив побудувати певну схему співвідношення параметрів відношень до себе та інших. Серед параметрів були виділені розташування ціннісних орієнтацій по осі «перспективність – ситуативність» та градація співвідношення по осі «позитивність – негативність».

Шляхом математичної обробки були виділені три групи. В першу емоційно-ціннісну групу ввійшли досліджені з високим рівнем емоційно-ціннісного відношення (20,5 %), у другу емоційно-ціннісну групу – з середнім рівнем (61,8%), в третю емоційно-ціннісну групу – з низьким рівнем (17,7%).

Найбільш істотна різниця виявлена між групами досліджуваних з високим і низьким рівнем емоційно-ціннісного відношення торкаються:

· професійної та навчально-професійної діяльності, визнання зі сторони оточуючих та потреби в сенсі життя (орієнтація на ділові якості, зв’язані з працею, вибраною професією та громадською діяльністю, самоствердження), що характерно для досліджуваних з високим рівнем емоційно-ціннісного відношення та не використовується досліджуваними з низьким;

· Придають великого значення соціальному статусу (орієнтація на соціальний статус) у досліджуваних з середнім рівнем емоційно-ціннісного відношення та ігнорування його досліджуваними з низьким рівнем емоційно- ціннісного відношення;

· переваги приблизно в однаковій мірі мотивів зовнішнього примусу та особистої зацікавленості, серед яких домінує прагматична вигода (орієнтація на прагматичну вигоду), що характерно для досліджуваних з низьким рівнем емоційно-ціннісного відношення;

· домінуюча в міжособистісному спілкуванні зовнішнього антуражу: краса, ріст, фігура, колір волосся, наявність модної одежі, квартири, машини, грошей (орієнтація на формально-процесуальну сторону спілкування) – такі уявлення виявлені у досліджуваних з низьким рівнем емоційно-ціннісного відношення та відкидаються досліджуваними з високим рівнем емоційно-ціннісного відношення.

Нами був виявлений зв’язок між рівнем емоційно-ціннісного відношення і мотиваційної сфери досліджуваних: чим вище розташування ціннісних орієнтацій по осі «перспективність – ситуативність», тим міцніша тенденція в мотиваційній сфері. Було виявлено, що досліджувані, які мають високий і середній рівні емоційно-ціннісного відношення входять в 1 та 2 мотиваційну групу, щ підтверджується статистично значимою лінійною кореляцією (r=0,72, p≤0, 01).

Вирішення завдань, поставлених у дослідженні, вимагало співставлення виділених груп юнаків та дівчат з валентністю їх самовідношення. Виходячи з результатів дослідження, можна константувати, що тільки незначна кількість досліджуваних першої групи (6,09 %) відносяться до себе негативно. Відношення до себе у досліджуваних другої групи характеризується також великим числом (70,38 %) позитивного настрою. Однак для цієї групи характерна і наявність більш високого відсотка (19,93%) невизначеного відношення до себе, ніж у респондентів першої групи (7,48%). Причому у дівчат цей відсоток вище, ніж у юнаків. Одночасно можна помітити, що юнаки і дівчата даної групи схильні до захисту власного Я, проявляють тенденції до закритості та ригідності, не намагаються до самозмін.

Майже половина досліджуваних (40,38 %) третьої групи невизначено сприймають себе. Було виявлено значну кількість досліджуваних, у порівнянні з попередніми групами, у яких було відмічено негативне сприйняття себе (13,81%). Це може бути обумовлено особливостями даного вікового періоду. Наприклад, І.С. Кон [2] характеризує вік 17-18 років як період найбільш частого виникнення особистісних зрушень, різких, негативних проявів, особистісних перебудов. Однак поява кризових тенденцій у сукупності з високою ригідністю Я може призводити до депресивних станів, що свідчить про необхідність роботи психолога, який знімає фруструючі стани, розвиває здібності до сприйняття нового та самозміни.

Таким чином, вивчення характеру статевої специфіки відношень студентів до себе дозволило виявити взаємозв’язок між мотиваційною сферою та емоційно-ціннісного відношення юнаків і дівчат та валентністю відповідного само відношення, що підтверджується статистично значимою кореляцією (r= 0,61, p≤ 0,01).

Узагальнення отриманих даних дозволило виявити різницю в психологічних особливостях самовизначення особистості студентів. На основі проведеного кореляційного аналізу та установлених взаємозв’язків була розроблена типологія самовизначення особистості студентів.

Стверджувальний тип самовизначення по осі «перспективність - ситуативність» характеризується проявом перспективно-творчих смисло-життєвих орієнтацій, по осі «позитивність - негативність»характеризується позитивним відношенням до себе. Змістовний компонент мотивації відрізняється чітко вираженою імпульсивною направленістю, що свідчить про більшість творчих стверджувальних тенденцій в мотивах над тенденціями до споживання.

Споживчий тип самовизначення по осі «перспективність - ситуативність» характеризується проявом ситуативно-перспективним смисложиттєвими орієнтаціями, по осі «позитивність - негативність» характеризується як позитивним відношенням до себе, так і не визначеним. Змістовний компонент мотивації на цьому рівні самовизначення відрізняється регресивним напрямком.

Регресивний тип самовизначення по осі «перспективність - ситуативність» характеризується переважно ситуативними смисложиттєвими орієнтаціями, по осі «позитивність - негативність» характеризується як невизначеним, так і негативним відношенням до себе. Змістовний компонент мотивації відрізняється вузьким напрямком, що свідчить про знаходження мотиваційної структури в латентному стані.

Література:

1. Божович Л.И. Проблемы формирования личности. – М., 1995. – 352с.

2. Кон И.С. Юность как социальная проблема // Социология молодежи: Учебник / Отв. ред. В.Т.Лисовский. – Спб., 1996 – С.81 – 106.

3. Мильман В.Э. Метод изучения мотивационной сферы личности // Практикум по психодиагностике. Психодиагностика мотивации и саморегуляции. – М., 1990. – С.23 – 43.

4. Соколова Е.Т.Самосознание и самооценка при аномалиях личности. – М., 1979.

5.Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. – М., 1996.

6. Мнацаканян Л.И. Личность и оценочные способности старшекласников. – М., 1991.