Горностай Алеся Вікторівна

Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого

Кафедра кримінального права №1

ВІДМЕЖУВАННЯ ЗАМАХУ НА ЗЛОЧИН ВІД ЗАКІНЧЕНОГО ЗЛОЧИНУ

1. Замах на злочин справедливо визнається найбільш складною стадією вчинення злочину. Це об’єктивно пояснюється, перш за все, місцем замаху в системі законодавчо визначених стадій, необхідністю його відмежування від готування до злочину, з одного боку, і від закінченого злочину, з другого. Все це обумовлює необхідність ретельного дослідження та аналізу інституту замаху на злочин. Особливе значення має проблема розмежування замаху на злочин і закінченого злочину. Це обумовлено тим, що КК 2001 року дав нове, більш досконале, у порівнянні з КК 1960 року, визначення цієї стадії.

2. Відповідно до ст.15 КК “Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі”. Виходячи з цього визначення, можна сказати, що головною об’єктивною ознакою замаху є те, що саме ним починає виконуватися об’єктивна сторона злочину. Але вона повністю не завершується з причин, що не залежали від волі винного. Тому критерієм, який дозволяє розмежувати замах і закінчений злочин є, перш за все, незавершеність об’єктивної сторони: особа або не виконує всіх дій що становлять об’єктивну сторону, або виконує всі дії, але не настають наслідки, передбачені як обов’язкові у відповідній статті КК.,

3. Між тим, ненастання передбаченого законом наслідку само по собі не означає, що при замаху взагалі неможливе настання певних наслідків. Закон має на увазі відсутність тільки тих наслідків, які є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони того злочину, на який спрямований замах, тобто, злочинні наслідки, на досягнення яких було спрямовано умисел винного. Звідси випливає висновок, що замах припускає настання певних суспільно небезпечних наслідків. Але вони не є метою винного Наприклад, особа бажає вчинити вбивство, стріляє, але тільки завдає поранення, смерть потерпілого не настає, з причин, що не залежали від волі винного. В цьому випадку наслідки є, але вони не ті, що були метою злочину, на який було вчинено замах.

4. Саме тому, для вирішення питання про наявність замаху або закінченого злочину слід обов’язково з’ясовувати специфіку об’єктивної сторони злочинів з формальним, матеріальним та усіченим складами. Замах на злочин з формальним складом має місце тоді, коли ще не виконані всі дії, які характеризують об’єктивну сторону цього злочину. При вчиненні злочину з матеріальним складом замах визначається або невчиненням всіх дій, які складають об’єктивну сторону злочину; або вчиненням всіх дій, але ненастанням суспільно небезпечних наслідків, передбачених в законі. В злочинах з усіченим складом момент закінчення злочину сам законодавець переносить на такі діяння, які, за загальним правилом, в інших складах злочину становлять готування або замах. Наприклад, при вчиненні розбою сам напад (застосування, або погроза застосування насильства) створює закінчений злочин, і в цьому випадку замах на розбій виключається.

5. Таким чином, в науці кримінального права більшість вчених вважають, що в основу розмежування замаху на злочин і закінченого злочину покладено об’єктивний критерій – завершеність чи незавершеність об’єктивної сторони злочину. Між тим, і в історії кримінального права, і в сучасній науці є прибічники того, що критерієм розмежування є не тільки об’єктивний (незавершеність об’єктивної сторони) але й суб’єктивний (незавершеність суб’єктивної сторони). Визначення в КК 2001 року замаху стало передумовою виникнення проблеми більш чіткого формулювання критеріїв розмежування замаху і закінченого злочину. Такі вчені як В.Д.Іванов, М.П.Рєдін, вивчаючи кримінальне законодавство Росії, доводять необхідність враховувати не тільки об’єктивний але й суб’єктивний критерій – визначеність умислу на вчинення конкретного злочину

6. Значимість виділення крім об’єктивного ще й суб’єктивний критерій розмежування замаху і закінченого злочину підтверджується судовою практикою, яка зазнає труднощі в розмежуванні складів закінченого та незакінченого злочинів. Прикладом може бути складність відмежування деяких досить поширених на практиці складів, таких як замах на вбивство від спричинення тяжкого тілесного ушкодження. Ці труднощі об’єктивно пояснюються тим, що при замаху на вбивство, або на спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому часто фактично спричиняються тільки легкі тілесні ушкодження. Тому для розмежування замаху на вбивство від ззовні схожих з ним складів закінчених злочинів необхідно чітко встановити зміст умислу винного. Під змістом умислу ми розуміємо відображення в свідомості суб’єкта юридично важливих ознак діяння, що вчинюється, його можливих суспільно небезпечних наслідків та обставин здійснення злочину. Видається, що саме таку позицію висловив КК України 2001 року, вказавши на можливість замаху лише з прямим умислом, та забов’язавши суд, вирішуючи питання про замах, більш конкретно з’ясовувати психічне ставлення особи до вчиненого, спрямованість дії або бездіяльності на спричинення шкоди об’єкту.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. В. Тихий. Замах на злочин (коментар до статті 15 КК)// Вісник Конституційного Суду України.: - 2004 - №4. – с. 91-94

2. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву –М.: Госюриздат. Юр. лит.,1955. – 212 с.

3. Тишкевич И.С. Приготовление и покушение по советскому уголовному праву(Понятие и наказуемость). – М.: Госюриздат., 1958. – 260 с.

4. Благов Е.В. Применение уголовного права ( теория и практика ) - С.-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2004. – 505 с.

5. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. – 2-е изд. переработ. и доп. – М.: БЕК, 1999. –590 с.

6. Караулов В.Ф. Стадии совершения преступления : -- М.: ВЮЗИ, 1982. – 60 с.

7. Редин М.П. Преступления по степени их завершенности. – М.: Издательство “Юрлитинформ”, 2006. – 200 с.

8. А.И. Ситникова. Приготовление к преступлению и покушение на преступление. –М.: Ось-89, 2006. – 160 с.

9. Н.Ф. Кузнєцова. Избранные труды. – С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 832 с.

10. Кримінальний кодекс України . – Офіц. текст. –К.:Юрінком Інтер. 2001. –240 с.