Супрун В.М.

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

До питання про рецитаційну майстерність Миколи Понеділка

Творчість української діаспори – це той невід’ємний елемент, що складає й віддзеркалює особливості вітчизняної літератури ХХ століття. На літературній ниві плідно працювало чимало відомих письменників, які під тиском обставин та за вимогою часу мусили емігрувати за кордон, щоб і там продовжувати творити, пропагуючи національну культуру. Одним із багатьох був Микола Понеділок. Для нього, як і для кожного з письменників-патріотів еміграція стала важливим етапом усвідомлення власної національної ідентичності. Але Понеділкова письменницька творчість була хоч і основною, проте не єдиною його діяльністю. Своєю популярністю серед української спільноти за океаном він завдячував й умінню майстерно рецитаційно репрезентувати власні мистецькі осяги. Зали, де він читав свої твори, завжди були переповнені слухачами різного віку, в тому числі й дітьми. Слухаючи його гуморески, навіть діти 10-12 років, для яких, можливо, не всі українські слова чи вислови були зрозумілими, не раз «заливалися» щирим сміхом [3: 15]. Саме на сцені гармонійно поєднувалися сила творчого вислову Понеділка – письменника і М.Понеділка – оригінального, неповторного митця живого слова. Белетрист примушував залу думати, входити у суть справи, співпереживати, обурюватися, висміювати зло, абсурдність нашого життя. І робив це зі сміхом, променистим тонким ліризмом, а той трагізмом. А часом хотів просто розвеселити, цікаво оповідаючи навіть прості, найбуденніші події. Він умів зробити щоденне життя веселим, смішним і радісним.

Артистична майстерність М.Понеділка базується на народній основі, живій передачі образу, ситуації, чому, безперечно, допомагає широке використання діалогів. Вони складають майже половину його оповідань чи новел (звісно ж, наша статистика, як і будь-яка інша не є абсолютно точною). Коли герої починають розмовляти, то одразу ж оживають в уяві читача, атестуючи свої недоліки, турботи, страждання й радощі. Через діалоги письменник розкриває їх інтроспективну організацію, концентрує увагу на їх культурному й інтелектуальному розвиткові. Своєрідність жестикуляції, щирість і переконливість, досконала гумористична розповідь, несподіване наголошення слова, гнучкість напруження голосу викликали неабияке захоплення, увагу слухачів та переповнену емоціями реакцію залу. Запорукою рецитаційної майстерності автора був і суворий самокритицизм, яким завше керувався у своїй роботі: чи то письменницький, чи то артистичній. Не випадково в одному зі своїх листів до Ю.Мовчана він писав: «Кому з естрадних сміхунів більше прихильності дається, від того й більше вимагається» [Цит. за: 3: 15]. Пригадуючи оповідний дар письменника М.Гарасевич зазначає: «Ніхто ніколи не зуміє прочитати твори М.Понеділка так, як він, а ті, хто його чули, не забудуть його особливої артистичної манери виконання. Він належить до тих небагатьох майстрів цього роду мистецтва, що самостійно можуть виповнити цілу програму вечора і втримати увагу слухача в напрузі й захопленні від початку до кінця» [1: 16].

Проте не всі критики Понеділкової творчості подають схвальні відгуки про письменника, нерідко вказуючи на недоліки його мистецьких засобів. Як-от візьмімо, приміром, слова І.Качуровського: «Мушу признатися, що я ніколи не бачив Миколи Понеділка на сцені і не чув його творів у авторському виконання, а коли намагався читати його книжки, бачив там лише технічну безпорадність, нерозуміння законів архітектоніки і неспроможність відтворити живі людські характери. І не знаходив жодної іскри гумору» [2: 154]. На захист світлого імені майстра слова стали провідні критики західної діаспори: Ю.Клиновий, М.Гарасевич, В.Сварог, Д.Чуб та багато інших. Вони наголошували на оригінальності ідіостилю М.Понеділка, який поєднав глибокий ліризм, іскристий гумор і майстерне володіння українським словом (запорука винятковості оповідної манери письменника криється якраз у вмілому володінні лексичними спромогами української мови). Своїм акторським даром та властивим тільки йому оригінальним стилем письма М.Понеділок з кожним виступом, з кожним виходом нової книги завойовував усе більше і більше прихильників своєї творчості, шанувальників письменницького й рецитаційного таланту.

Література:

1. Гарасевич М. Незабутній Микола Понеділок (До 20-ліття з дня смерті) // Нові дні. – 1996. – Липень-серпень. – С.16-19.

2. Качуровський І. Гумор української еміграції // Сучасність. – 1992. – № 10. – С. 152-162.

3. Мовчан Ю. Микола Понеділок у своїх листах (До 3-ої річниці з дня смерті) // Нові дні. – 1979. – Січень. – С. 14-15.