Вайнола Р.Х.

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, м.Київ

Педагогічні засади особистісного розвитку майбутнього соціального педагога у вищому педагогічному навчальному закладі

Сучасне оновлення соціально-економічного життя суспільства, зміна духовних, національних пріоритетів призвели до трансформації соціального замовлення у системи виховання. Саме тому, сьогодні, бажаним результатом роботи освітян є формування та розвиток активної особистості, громадянина, здатного до самостійної продуктивної соціально-позитивної діяльності. Вирішення завдання формування й впровадження нових суспільних цінностей безпосередньо залежить від розв’язання педагогічною наукою загальних проблем в освіті, модернізації змісту, форм та методів практики соціально-педагогічної роботи.

Сьогодні перед педагогічною наукою та практикою постає завдання значно підвищити ефективність соціально-виховної роботи, створити педагогічні умови для розвитку особистості студента на основі максимального врахування індивідуальних особливостей, талантів, обдарувань. В сучасних дослідженнях шляхів оптимізації професійної підготовки майбутніх освітян предметом критики стали педагогічний формалізм, абстрактне ставлення до особистості студента, заорганізованість та інші негативні явища, що не сумісні з сучасною державною політикою у галузі освіти. Саме тому надзвичайної актуальності набуває визначення ролі та місця інноваційних педагогічних технологій у вирішенні завдання особистісного розвитку майбутніх фахівців. За цих умов, вища школа повинна виступити координатором роботи по створенню сприятливих умов й узагальненню системи впливів всіх соціально-виховних інститутів з метою оптимізації особистісного розвитку майбутнього соціальних педагогів. Тому системі вищої, а особливо вищої педагогічної освіти потрібна політика протекціонізму з боку держави, суспільства, звернення до її інтересів і запитів. Без такої допомоги неможливе створення ефективних систем методичної роботи, які б сприяли розвитку особистості педагога, забезпечували б йому можливість активно включитися в діяльність по відтворенню суспільства, його духовності, внутрішньої культури і гідності. У свою чергу, демократизація та гуманізація освіти стимулюють діяльність вищих навчальних закладів по створенню сприятливих умов для формування педагога нової формації – який своїм прикладом активної життєдіяльності сприяв би особистісному розвитку молодої людини.

Гуманізація вищої школи — це поворот від політики "людини-гвинтика" до людини вільної, ініціативної, якій притаманна соціальна гідність, висока мораль, яскраві особистісні характеристики, громадськість, суспільна свідомість і високий творчий потенціал. Саме педагоги з такими якостями повинні здійснити кардинальний поворот, стати трансляторами оновлення в межах суспільства. Це є проблемою і одночасно програмою дій для кожного педагога, сутність якої — сприяння формуванню та розвитку нової системи мотиваційних орієнтирів, мислення, рис характеру сучасної студентської молоді.

Розгортання вітчизняної системи соціально-педагогічної роботи базується на глибокому вивченні і творчому осмисленні позитивного навчально-виховного досвіду минулого, який не тільки збагачує сучасну педагогіку теоретичними положеннями, але і дозволяє орієнтуватись на певну модель особистості, сприяючи виконанню сучасного соціального замовлення.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що проблемі формування та розвитку окремих якостей педагога завжди приділялась належна увага, зокрема таким її аспектам як: концептуальним засадам професійної підготовки майбутніх фахівців ( В.П.Андрущенко, Р.С.Гуревич, А.О.Лігоцький, О.Г.Мороз, Л.О.Хомич, Я.В.Цехмістер); підготовці майбутніх фахівців у контексті особистісно-орієнтованої освіти (Г.О.Балл, І.Д.Бех, С.І.Подмазін, В.В.Рибалка, Л.П.Сущенко ), психолого-педагогічним основам формування особистості педагога (І.А.Зязюн, В.Н.Козленко, Г.С.Костюк, Н.В.Кузьміна, В.О.Моляко, Я.О.Пономарьов, Л.О.Савєнкова, С.О.Сисоєва); характеристиці її рис (Л.І.Божович, В.К.Вілюнас, В.А.Крутецький, О.Н.Лук, А.К.Маркова, Н.Т.Петрович, О.Я.Савченко,); дослідженню шляхів формування та розвитку особистості педагога (В.О.Кан-Калик, О.В.Киричук, Н.В.Кичук, М.М.Поташник, Т.І.Сущенко, Л.О.Хоміч).

Проблема професійної підготовки майбутнього соціального працівника і соціального педагога, зокрема, знайшла відображення в працях вітчизняних вчених (О.В. Безпалько, І.П. Григи., І.Д.Звєрєвої, А.Й.Капської, Л.І.Міщик, В.М. Оржеховської, В.А.Поліщук, Г.В.Троцко, С.Я.Харченко ); російських дослідників (В.Г. Бочарової., А.Я. Варги, А.Н.Дашкіної, А.В.Мудрика, В.Н. Келасова, Є.І.Холостової,. Н.Б. Шмельової та інших ); білоруських вчених (Г.А. Бутрим., Л.С.Барисік, Т.І.Бразовської, Н.Н. Полещук ); чисельних дослідженнях зарубіжних фахівців (Е.Енвал, Р.Гарбера, М.Грей, А.Келли, Д.Кокоса, Д.Максвелл, Е.Уілкінсон, Е.Уолша,).

Проте, проблема особистісного розвитку майбутнього педагога недостатьо досліджена, що й зумовило вибір пріоритетів нашого дослідження, а саме: вивчення педагогічних засад та закономірностей особистісного розвитку майбутнього соціального педагога та визначення особливостей цього процесу в умовах вищого педагогічного навчального закладу.

Означена проблема постає як наслідок тих суперечностей, які з’являються у процесі функціонування сучасної навчально-виховної системи, яка має створювати найсприятливіші умови для особистісного зростання майбутніх соціальних педагогів. Сутність наявних суперечностей полягає, по-перше, у недостатній розробленості поняття “особистісний розвиток”, у суперечності між соціальною потребою в досвідчених, кваліфікованих фахівцях соціально-педагогічної сфери з розвинутими якісними показниками і недостатньо розробленими змістом і формами роботи сучасної вищої школи, що забезпечують формування та розвиток вищезгаданих якостей особистості соціального педагога; по-друге, між сприятливими умовами для самостійної, незалежної, творчої професійної діяльності, які складаються в період розвитку та оновлення незалежної держави і відсутністю скоординованої підготовки майбутнього соціального педагога до діяльності в досить складних умовах сучасної вищої школи. Такі суперечності суттєво впливають на ефективність навчально-виховного процесу вищого навчального закладу в цілому і кожного педагога, зокрема. На нашу думку, подолання означених суперечностей можливе внаслідок системного впровадження особистісного підходу до підготовки майбутнього соціального педагога та створення сприятливих організаційно-методичних умов особистісного розвитку майбутнього соціального педагога, а саме: влучного відбору змісту, форм та методів особистісного розвику майбутнього соціального педагога; орієнтації змісту навчальних предметів на особистісний розвиток студентів; визначення взаємозв’язків особистісного розвитку та форм організації самостійної навчальної діяльності студентів; розробки системи педагогічних технологій самоактуалізації майбутніх соціальних педагогів в процесі професійної практики тощо.

Зміст нашого дослідження базується на припущенні, що особистісний розвиток майбутнього соціального педагога набуває ефективності, якщо: він базується на педагогічних концепціях особистісного та особистісно-орієнтованого підходів до розвитку майбутнього соціального педагога в процесі його професійного становлення; педагогічні засади особистісного розвитку майбутнього соціального педагога будуються з урахуванням вітчизнняного та зарубіжного досвіду професійної підготовки майбутнього фахівця; процесу особистісного розвитку майбутнього соціального педагога надані якості технологічної моделі; зміст, форми та методи професійної підготовки майбутнього соціального педагога спрямовані на створення сприятливих для його особистісного розвитку умов.