Історія / 1. Історія України

К.і.н., доц. Чубіна Т.Д.

Черкаський державний техноголічний університет, Україна

Потоцький Антоній Міхал: сторінки життя

Потоцький Антоній Міхал гербу Пилява (1702 – 1766 рр.) - бельзький воєвода. Народився у січні 1702 р., був онуком Павла, кам’янецького каштеляна, сином Олександра Яна, смоленського воєводи (помер в 1714 р.) і його другої дружини Терези, доньки Олександра Тарли, завихойського воєводи; племінником примаса Теодора, братом Юзефа, львівського каштеляна.

Антоній Міхал залишався під опікою свого дядька примаса, і в тіні його діяльності починав у 1726 р. свою публічну кар’єру, спочатку як гурівський староста. У кінці 1727 р. добивався посади в житомирському старостві. У 1728 р. отримав посаду (замісника стольника) литовського. З ініціативи примаса літом 1729 р. їздив у Варшаву, до нового посла Франції Montiego, щоб переконати його у необхідності зірвати сейм. З цього часу відраховують його близькі стосунки з французькою дипломатією. Був депутатом в гродненський сейм 1729 р. У травні 1730 р. був відісланий сенатом (senatus consilium) як надзвичайний посол до Москви з поздоровленнями для нової цариці Анни Іоанівни. Офіційною метою місії було вирішення спірних питань: присутності російських військ у Курляндії, опіки Росії над православ’ям у Польщі, власних маєтків Хори і Хорки у Литві, незаконно придбаних міністром О. Меншиковим у Сапехи. Потоцький віз таємного листа від примаса, з критичними зауваженнями на адресу Сасів. Він мав доручення проведення переговорів з царицею з питання виходу Росії із військового союзу. У Москві він контактував із керівником староруської партії П.Я. Ягужинським і французьким дипломатом Магнанем. Французька дипломатія сподівалася, що Потоцький зможе послабити позицію австрійського віце-канцлера А. Остермана. Але спроби Потоцького домовитися з Анною Іоанівною за спиною Остермана не увінчалися успіхом. Відзначений орденом Святого Андрія Потоцький виїхав із Москви в липні 1730 р. Після повернення був депутатом в гродненський сейм в 1730 р. Літом 1731 р. знову виїхав у Москву як посол Августа ІІ. Він віз орден Білого Орла для цариці. На цей раз мав виконати додаткову, таємну місію, доручену йому дядею-примасом і, нібито надихнутою Августом ІІ – доведення до зриву російсько-прусського договору, направленого проти виборів королевича. Людвік XV мав надію, що за допомогою Потоцького скине Остермана. Дипломатичні антипруські заходи Потоцького були розбиті Остерманом, який довів Ягужинського до падіння. Потоцький отримав в Москві маєтки після Меншикова, які викупив для себе. В кінці 1731 р. залишив Москву.

Уже як бельзький воєвода (з 14 липня 1732 р.) Потоцький був на сеймі 1732 р. На раді сенату у Вєхові 14 жовтня 1732 р. висловився з питання управління маєтками, які межували з Росією. Він знав тоді, що Росія не хоче в Польщі ні Саса, ні Лещинського і такі відомості передав Франції в кінці листопада 1732 р.

Здається, що Потоцький розраховував разом зі своєю сім’єю на корону, спираючись, імовірно, на договори укладені весною 1732 р. в Петербурзі. Він мав добиватися вторгнення російських і австрійських військ у Польщу. Перед сеймом 1733 р. він близько співпрацював з Юзефом Сапехою, підскарбієм литовським. Після раптової смерті Августа ІІ підтримував разом зі своєю сім’єю і примасом Теодором Потоцьким кандидатуру Лещинського. 26 лютого 1733 р. він отримав повістку до оршанського суду конфедератів з питання маєтків. Коли Юзеф Потоцький, Станіслав Понятовський і Тарлови роз’їхалися готувати вибори у провінції, Потоцький, призначений у раду при примасі, залишився у Варшаві, щоб протидіяти кандидатурі Фридеріка Августа.

Потоцький не завжди був послідовним противником сасського двору, зате невідворотно послідовним ворогом «сім’ї» і російської гегемонії. Після смерті дяді примаса (1738 р.) він зайняв перше місце в республіканській партії. Ця позиція Потоцького не знаходила місця в його фортуні. Згідно з інформацією Duperrona de Castèra (з 1750 р.) серед дванадцяти Потоцьких Антоній Міхал зі своїм річним доходом 12 000 дукатів займав третє місце з кінця.

Завжди у фінансових проблемах, багато енергії він присвячував процесам і трибунальським справам. Французькі і прусські гроші не були для нього байдужі. Мотив перекупки не був однак ключем до політичної діяльності Потоцького. «Партієць» в сасському значенні цього слова, обдумував проекти реформ для республіканської Польщі. Знайшов у цьому прибічників у Франції і Прусії.

В 1744 р. видав лист «Do Panów obojga stanów», в якому окреслив сміливу програму реформ, в тому числі і допуск міщан до участі в сеймі.

В останні роки життя Потоцький залишив політичну діяльність. У 1759 р. взяв в оренду Гусятин, а в 1760 р. здійснив передачу прав гузівського старости на свого сина Яна. Прийняв опіку над дітьми свого брата Юзефа, львівського каштеляна. Після смерті сина (1763 р.) займався внуком Протом. Лікувався у Кракові. Продав Гусятин, уступив Бельзьке воєводство Ігнасію Цетнеру (20 березня 1763 р.).

Тільки через свого брата Петра дізнавався про громадські справи, в 1764 р. про «коронацію варшавського короля». В 1765 р. на короткий час став почувати себе краще і в листах висловлював надію, «що всіх нас нещасливих на батьківщині дуже швидко замінять щасливими. Турки точно вдарять по Москві». Він залишив у рукописі щоденник, який Зігмунт Глогер переклав з французького і опублікував під назвою «Щоденник про повторне вибрання короля Станіслава Лещинського».

Потоцький мав королівські маєтки, чверть з яких складала 39 060 злотих, в київському (черкаське староство), краківському, равському, белзькому, руському воєводствах. Його спадкові маєтки були збільшені через надані йому маєтки дружини.

Антоній Міхал Потоцький помер 02 квітня 1766 р.

Від шлюбу, укладеному в 1727 р. з Марією Людвікою із роду Сапехів, вдовою після смерті Олександра Домініка Велькопольського, Антоній Міхал мав сина Яна Проспера (1728 – 1763 рр.), коменданта прикордонних фортець, генерал-лейтенанта королівських військ; гузовського старосту, який залишив Антонію Міхалу внука Прота.

Література:

1. Bartoszewicz J. Szkice z czasów saskich. – Kr., 1880.

2. Grosfeld B. Potocki Antoni Michał h. Pilawa. // Polski Słownik Biograficzny. – Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk – Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk – Tom XXVII/1. – Zeszyt 112. – 1983. – S. 782-790.

3. Dworzaczek W. Genealogia. – W., 1959.

4. Kossakowski S.K. Monografie historyczno-genwalogiczne niektórych rodzin polskich. – W., 1860.

5. http://pl.wikipedia.org/wiki