Романишина Людмила Михайлівна

доктор педагогічних наук, професор

кафедра педагогічної майстерності та освітніх технологій ТНПУ ім. В. Гнатюка

Калаур Світлана Миколаївна

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки і соціальної роботи ТНПУ ім. В. Гнатюка

Роль ділових ігор у процесі підвищення комунікативної компетентності студентів-психологів.

Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку освітнього простору в Україні виникла гостра необхідність орієнтації змісту і технологій навчання на розвиток індивідуальності майбутнього спеціаліста, які б у максимальній степені були спрямовані на професійне вдосконалення під час фахової підготовки. Такі підходи стали ще більш актуальними у зв’язку із входженням України у Болонський процес. Суттєвим потенціалом у цьому аспекті володіють інтерактивні технології навчання. Серед таких технологій чільне місце посідають ігрові технології [7; 8].

На основі аналізу наукової літератури із досліджуваної проблеми [2; 3; 4] ми прийшли до висновку, що ігрова пізнавальна діяльність допомагає викладачеві сформувати у студентів певну систему вмінь і навичок, які сприяють підвищенню якості підготовки майбутніх фахівців. Основними педагогічними завданнями сьогодні є формування пізнавальної активності, інтересу студентів до професії, залучення їх до процесу самовиховання. Не менш важливим є завдання комунікативного характеру, адже процес навчання відбувається в умовах спілкування як педагога і студента. Отже, процес формування комунікативної компетентності майбутніх спеціалістів-психологів посідає вагоме місце у фаховій підготовці.

Невідповідність стану розвитку комунікативних умінь майбутніх спеціалістів соціальної сфери потребам сьогодення, а також роль у цьому процесі ділових ігор обумовили напрямок наших досліджень. Відзначимо, що ділова гра спрямована на розвиток умінь аналізувати конкретні практичні ситуації і приймати рішення, в ході гри розвивається творче мислення, а також шліфуються уміння асертивного спілкування.

Тому, мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні ролі ділових ігор у формуванні комунікативної компетентності студентів-психологів. Завдання: вивчити стан проблеми у сучасній теорії та практиці навчання вищої школи; визначити основні функції і складові ділових ігор у процесі підвищення комунікативної компетентності.

Останнім часом ділові ігри знаходять широке застосування в самих різних галузях підготовки фахівців у вищих навчальних закладах. Таким чином, в основі ділової гри лежить імітаційна модель, що реалізується завдяки діям учасників гри. На семінарських заняттях із практичним використанням ігрової технології відбувається поглиблення і закріплення знань студентів, удосконалюються вміння застосовувати їх на практиці. Відзначимо, що в цілому, ігрова діяльність виконує такі функції: комунікативну (засвоєння діалектики спілкування), ігротерапевтичну (перемога труднощів, які виникають у різних видах життєдіяльності), діагностичну (сприяння самопізнанню), соціалізаційну (включення в систему суспільних відносин). Ділова гра дає можливість студентам не боятись помилок і активізувати власний творчий потенціал. Учасники гри стають конкретними носіями виробничих відносин, які складаються в колективі.

Таким чином, серед зазначених функцій, які виконує ігрова технологія значне місце посідає розвиток комунікативної компетенції. Ми повністю розділяємо думку Л.В. Барановської, у тому, що «комунікативна компетентність – це здатність до ефективного спілкування, це такий рівень навичок взаємодії з людьми, котрий дозволяє індивіду в межах своїх здібностей та соціального статусу успішно функціонувати в даному суспільстві» [1, с. 146].

Загальнодидактичний аспект ігрової форми занять розкритий у роботах М.В.Кларіна [6]. Зокрема, автор наголошує, що діловим іграм притаманна: творчість, яка має імпровізаційний та активний характер; емоційність, суперництво та конкуренція; наявність прямих або опосередкованих правил, які відтворюють зміст гри, логічну послідовність її розвитку.

Слід зазначити, що ділову гру необхідно відрізняти від інших активних методів навчання та соціально-психологічного тренінгу. Треба визнати, що в цьому питанні існує велика плутанина: терміни вживаються недбало і часом такі різні методи як групова дискусія, рольові ігри та ділові ігри позначаються загальним поняттям „ділова гра”. Труднощі полягають у відсутності тих теоретичних критеріїв, на основі яких можна було б проводити порівняння.

Як уже відзначалося вище, відмінною ознакою ділової гри є наявність імітаційної моделі. Коротко розглянемо структуру ділової гри (табл. 1).

Таблиця 1.

Структурна схема ділової гри

	ІГРОВА МОДЕЛЬ
Методичне забезпечення	ігрові цілі	ролі і функції гравців	сценарій гри	правила гри	Технічне забезпе-чення
	педагогічні цілі	предмет гри	модель взаємодії гравців	система оцінювання
	ІМІТАЦІЙНА МОДЕЛЬ

Основою ділової гри (ДГ) є створення імітаційної й ігрової моделей. Отже, імітаційна модель відображає обраний фрагмент реальної дійсності, який можна назвати прототипом чи об’єктом імітації, задаючи предметний контекст професійної діяльності фахівця у навчальному процесі. Ігрова модель є фактично способом опису роботи учасників про імітаційну модель, що передає соціальний контекст професійної діяльності фахівців.

Ділові ігри, які ми використовуємо у процесі розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів виконують певні педагогічні цілі як дидактичного так і виховного характеру. Зокрема, дидактичні педагогічні цілі гри полягають у: закріпленні системи знань в області конструювання ДГ; удосконаленні навичок прийняття колективних рішень; розвитку у студентів комунікативних умінь. У свою чергу, виховні педагогічні цілі передбачають: спонукання студентів до творчого мислення; вироблення установки на практичне використання ДГ; подолання психологічного бар’єру у спілкуванні. Ігрові цілі мають на меті розробку варіантів проекту ДГ та демонстрацію прийомів створення ігрового контексту. Предмет гри – це предмет діяльності учасників гри, що у специфічній формі замінює предмет реальної професійної діяльності.

Сценарій – це базовий елемент ігрової процедури. Під сценарієм ДГ ми розуміємо опис у словесній чи графічній формі предметного змісту, який виражається у характері та послідовності дій гравців, а також викладача, що веде гру. У сценарії відображено загальну послідовність гри, зазначено основні етапи, операції та кроки. Наш практичний досвід дає підстави стверджувати, що найдоцільніше сценарій гри представляти у вигляді блок-схеми.

Ролі і функції гравців повинні адекватно відбивати „посадову картину” того фрагменту професійної діяльності, що моделюється в грі. В свою чергу правила гри – відображають характеристики реальних процесів і явищ, що мають місце у прототипах дійсності, що моделюється. При цьому, у правилах гри необхідно відобразити те, що як створювані в грі моделі, так і сама гра є спрощенням дійсності.

Система оцінювання гри повинна забезпечувати, з одного боку, контроль якості прийнятих рішень з позицій норм і вимог професійної діяльності, а з іншого боку – сприяти розгортанню ігрового плану навчальної діяльності. Оцінювання виконує функції не тільки контролю, але і самоконтролю квазіпрофесійної діяльності, забезпечує формування ігрової, пізнавальної і професійної мотивації учасників ДГ.

Зазначимо, що залишаючись педагогічним процесом, навчальна ділова гра є відтворенням контексту майбутньої спеціальності у її предметному і соціальному аспектах. У такій грі реалізується колективна форма навчальної діяльності, а також моделі діалектики професійної діяльності. У процесі гри засвоюються норми професійних та соціальних дій, а також принципи безконфліктного спілкування.

Моделюючи або імітуючи умови і динаміку відносин між студентами, ділова гра служить засобом актуалізації, застосування і закріплення знань і засобом розвитку комунікативної компетентності. Цей ефект досягається за рахунок взаємодії учасників гри. Отже, для досягнення поставлених навчальних цілей ми передбачаємо реалізацію в діловій грі п’яти психолого-педагогічних принципів. А саме: імітаційного моделювання ситуації; проблемності змісту; рольової взаємодії у сумісній діяльності; діалогічного спілкування; двоплановості ігрової навчальної діяльності [5].

Коротко проаналізуємо названі принципи. Принцип імітаційного моделювання передбачає розробку імітаційної моделі майбутньої діяльності у соціальній сфері та ігрової моделі професійної діяльності. Принцип проблемності змісту гри передбачає, що у предметний матеріал гри закладаються навчальні проблеми, побудовані у вигляді системи ігрових завдань комунікативного характеру, в яких міститься певний тип протиріч, які неодмінно необхідно розв’язати в ході гри. Принцип сумісної діяльності базується на імітації фахових функцій спеціалістів-психологів через їх рольову взаємодію. Гра передбачає спілкування на суб’єкт-суб’єктній основі, при якому розвиваються психічні процеси, що характеризують мислення спеціалістів. Принцип діалогічного спілкування і взаємодій партнерів є необхідною умовою співпереживання і розв’язку проблемної ситуації. Система розміркувань кожного із учасників гри обумовлює їх взаємний рух до розв’язку проблеми та безпосередньо сприяє підвищенню комунікативної компетентності майбутніх психологів. У діалозі народжується і розвивається процес мислення. Принцип двоплановості ігрової навчальної діяльності дає можливість проявити творчу ініціативу та зобов’язує викладача закласти в гру такі ситуації, при яких її учасники змогли б діяти свідомо.

Таким чином, власну практичну діяльність із розробки ділової гри ми розпочинали із створення двох моделей – імітаційної та ігрової. Імітаційна модель одержує своє втілення в таких компонентах як: мета, предмет гри, графічна модель взаємодії учасників, система оцінювання. Компоненти ігрової моделі – сценарій, правила, мета, ролі і функції гравців.

Творча активність особистості у ділових іграх стимулюється тим, що гра дозволяє відчути значимість свого „я”, проявити творчість, оригінальність, ерудицію, акторські таланти. Тобто, при вдалому розподілі ролей кожний студент може у повній мірі самоствердитися.

Беручи до уваги всі основні складові, нами розроблено та апробовано наступні ділові ігри, які активно впроваджуються при вивченні такої дисципліни як „Соціальна конфліктологія”, а саме: „Конфлікти в організації”, „Внутрішньо особистісний конфлікт”, „Реформування організації”, „Конфлікти на промисловому підприємстві”, „Розв’язування проблемних ситуацій в соціально-педагогічному середовищі”, „Подружній конфлікт”. В цілому, такі ділові гри сприяють розвитку у студентів відповідальності за обрані рішення і прогностичні передбачення та підвищують комунікативну компетентність.

Діяльність учасників гри оцінюється по трьох рівнях: діловому, комунікативному, етичному. Діловий рівень відображає ступінь підготовки, засвоєння матеріалу і професійні знання слухачів. Комунікативний рівень враховує культуру мовлення, лаконічність, логіку у відповідях, тобто комунікативні якості мови. Етичний рівень включає манеру поведінки, уміння пояснювати або доводити терпляче і тактовно, відповідати коректно, успішно використовувати невербальні засоби дії на аудиторію.

Ділові ігри відносяться до категорії найскладніших форм групової роботи. Практика показує, що недостатньо підготовлені ігри швидше шкодять, ніж приносять користь. Широке використовування ділових ігор дає можливість для обміну думками, виявлення розбіжності в інтерпретації тих чи інших теоретичних ідей, та передбачає удосконалення комунікативної компетенції на психолінгвістичному рівні.

Висновки: Оптимальність процесу професійного становлення майбутніх фахівців у значній степені забезпечується за рахунок використання у навчальному процесі ділових ігор. У статті розглянуто сутність ділових ігор та їх роль у процесі формування у студентів-психологів комунікативної компетентності. Висвітлено основні функції ділових ігор. Розглянуто та проаналізовано складові компоненти ділових ігор, а саме імітаційну та ігрову моделі. Охарактеризовано основні принципи, яких доцільно дотримувати моделюючи ділові ігри в навчальній діяльності.

Література

1. Барановська Л.В. Комунікативна компетентність викладача вузу /Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць / Ред. кол. Гузій Н.В. та інші. – К., НПУ, 1999. – С. 146 – 149.

2. Воропаєва Т.С. Психологічні механізми стимуляції інтелектуальної активності студентів /Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції «Наукові засади реформування вищої освіти в Україні».– К., 1994.– С. 147-152.

3. Грехнев В.С. Культура педагогического общения: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1990. – 144 с.

4. Деловые игры и педагогические ситуации в развитии творческого потенциала педагога //Методические рекомендации для работников образования. – Запорожье: ЗОИУУ, 1993. – 22с.

5. Євдокімов О.В. Ефективність нових технологій організації навчання студентів. // Педагогіка і психологія. – 1997. – №2. – С.161-170.

6. Кларин М.В. Инновации в мировой педагогике: обучение на основе исследования игры и дискуссии. – Рига, “Эксперимент”, 1998. – 180 с.

7. Педагогічні технології у неперервній професійній освіті: Монографія /С.О. Сисоєва, А.М. Алексюк, та ін.; За ред. С.О. Сисоєвої. – К.: ВІПОЛ, 2001. – 502 с.

8. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. – М.: Народное образование, 1998. – 256 с.