Стеценко А.В.

Львівський інститут економіки і туризму

Перспективи та проблеми економічно-фінансової діяльності релігійних організацій в умовах сучасної перехідної економіки України

Релігійне життя України сьогодні – складна система стосунків, яка імплантована в загальну структуру суспільного життя і розвивається під впливом соціально-економічних та політичних процесів, що відбуваються в Україні на перехідному етапі її розвитку. Тому природно, що релігійне життя як складова суспільного життя з одного боку є сукупністю універсальних, загальноукраїнських, а з іншого – специфічних ознак та особливостей, притаманних діяльності релігійних організацій України в сучасних умовах.

Зміни в релігійній сфері України очевидні: йде процес відновлення старих і розбудови нових храмів, зростає зовнішня культова релігійність, відроджуються церковні структури, розширюється мережа релігійних громад. З початку 90-х рр. спостерігається стійка тенденція до зростання кількості релігійних об’єднань.

Разом з тим, можна розглядати вплив релігійного життя на соціально-політичну, соціально-економічну і соціокультурну ситуацію у країні. Церква не може існувати поза суспільством. Церква є водночас соціальною інституцією, специфічною, але організацією, яка має власні прагнення та інтереси. Охоплюючи велику кількість людей, вона має їх захищати. Але сьогодні здійснити повною мірою такий захист можна лише через існуючі державні і громадські структури, які є невідємними від політики і економіки. Як і будь-яка соціальна організація, Церква прагне захистити свої інтереси й побудувати соціальне життя на тих засадах, які вона вважає істинними. І тому природно, що церкви в цьому плані діють як і будь-які інші громадські організації, намагаючись впливати на дії держави в бажаному для себе напрямку [ 4,С.50].

Цими обставинами зумовлюється, зокрема, й актуальність економічних досліджень релігійного життя в сучасній Україні, особливо, у зв’язку із загостренням багатьох процесів її перехідної економіки.

Пов`язано це, перш за все, з тим, що на фоні різкого погіршення рівня і якості життя населення держава перестала виконувати цілу низку своїх соціальних функцій. Питома вага оплати праці найманих працівників у ВВП скоротилась в 1997-2002 рр. з 48,6% до 43,7% , щодо інших показників то за аналогічний період середньорічні темпи росту грошових доходів населення становили 1,26, номінальної заробітної плати-1,20,реальної заробітної плати-1,02,зайнятості-0,98, безробіття-1,13. Ось чому постала гостра потреба формування нових механізмів соціального захисту населення, механізмів дієвої соціальної політики [ 5,С.154-155].

Вітчизняна наука веде серйозну дискусію з приводу моделі розбудови економіки України, яка згідно з Конституцією проголошена 1996 року соціальною державою. Проте багато вчених схиляються до оцінки сучасного стану економіки як корпоративної ( замість участі у прибутках –корпоративної форми найму та оплати праці ) [ 2,С.536-537].

За таких умов громадським організаціям, в тому числі й релігійним, відведено головну соціалізуючи роль економічного зростання. Саме вони формують умови для самоорганізації та самореалізації окремих суб’єктів господарювання відповідно до їх потенційних можливостей.

За твердженням фахівців, успішність поступу тих країн Східної Європи, які на початку 90-х рр. звільнились від комунізму, багато в чому залежала від створення гнучкої і дійової мережі організацій та інституцій, що знаходяться між громадянином і державою. Зокрема в Польщі, Чехії, Угорщині ще у 80-х рр.. було заплановано так звану «стратегію соціальної самоорганізації суспільства», яка виходила з того, що вільний ринок та вільні вибори не є достатніми чинниками для побудови стабільного демократичного суспільства. Не тільки громадські, а й церковні організації виступили тут своєрідною балансуючою ланкою між державними і комерційними секторами, формуючи при цьому так званий «третій сектор», який і забезпечив цивілізований рух цих держав до сучасної інтегрованої Європи [ 6,С.10 ].

В Україні, де не вирішено проблему реституції церковного майна, де віруючі, внаслідок дуже важкого економічного стану, не в змозі належно підтримувати Церкву коштами, питання власного економічного виживання для релігійних інституцій постає дуже гостро.

Будівництво та відновлення культових споруд, проведення широкомасштаб- них благодійних акцій з метою залучення до конфесій нових віруючих, а також пропагування своєї релігійної діяльності потребує значних фінансових ресурсів. За роки державної незалежності України віруючим повернуто 3,4 тис. храмів і понад 10 тис. предметів культового та церковного вжитку. А кількість культових будівель та пристосованих приміщень, якими користуються церкви, збільшилася з 9449 до 16637, або на 76,1%. Причому, серед 12,6 тис. храмів 3693 (29,4%) є пам’ятками архітектури. За цей період збудовано 2,6 тис. сакральних споруд, у стадії будівництва знаходиться близько 2 тис. [ 7,С.151 ].

Станом на 01.01.98 р. віруючі претендують лише на 169 храмових споруд, що використовуються не за призначенням, а отже, цей резерв забезпечення релігійних громад культовими будівлями вже майже вичерпано. Поліпшити ситуацію в подальшому може лише будівництво нових храмів. Особливо це стосується православних церков України, забезпеченість культовими спорудами яких становить 72,7% ,зокрема: в західному регіоні – 84,5% , південно-східному – 68,3% і центральному – 70,2%. Більш рельєфно виглядає картина в розриві церков: УПЦ – 76,7% забезпеченості, УПЦ КП – 77,6%, УАПЦ – 60,7%.[ 1,С.20].

Загалом, наведені дані реально відображають ситуацію, що склалась в релігійному середовищі України. Проте, певною мірою, вона переломлюється крізь призму наявного в Україні між церковного конфлікту.

Це, також, стимулює церковні організації створювати під своїм патронатом різноманітні виробничі та комерційні структури. У деяких випадках це відбувається за активної участі закордонних місіонерів. Внаслідок цього на сьогодні практично при кожній конфесії створено відповідні фонди та асоціації, які акумулюють фінансові ресурси. Широкого розповсюдження набуває також передача закордонними релігійними центрами майна, оргтехніки, обладнання своїм одновірцям [ 8,С.26].

При єпархіальних управліннях та громадах створюються різноманітні фонди, організації, де акумулюються певні кошти та матеріальні цінності. Офіційних відомостей про фінансово-господарську діяльність і бюджет українських Церков практично немає.

Московський дослідник Микола Митрохін стверджує, що головних джерел фінансування церкви, на прикладі Російської Православної Церкви, є декілька. На нижньому (парафіяльному, монастирському) рівні їх 4. Перше – це «кварта», тобто пожертви парафіян, які є досить скромними. Друге – це продаж церковною лавкою книг, ікон, начиння тощо. Третє – треби, прибуток від яких є порівняно чималими. Четверте джерело, яке дає приблизно дві третини бюджету храму – це прибуток від продажу свічок. На єпархіальному рівні М.Митрохін відзначає прибуток від єпархіальних складів та підприємств, від кафедрального собору , єпархіальний податок. До непостійних джерел можна віднести пожертви підприємств, допомогу держави на реставрацію памяток, надходження від паломництв [6,С.11].

На рівні патріархату джерела прибутків набагато істотніші. Для Московської патріархії – це група компаній «Міжнародне економічне співробітництво», виробничий комплекс «Софріно», готельний комплекс «Даниловський», гуманітарна допомога, ввезення з-за кордону товарів, які не обкладаються (з огляду на спеціальний статус патріархії) митом, і продаж їх у Росії [3,С.10-11].

Діяльність Української Православної Церкви – Київський Патріархат – тісно пов’язана з київським підприємцем М.Кравцем і його підприємством «Київгума». Спільно з патріархом Філаретом він створив у 1998 році «Фундацією духовного єднання в Україні». І з великим натхненням взявся за справу об`єднати православні Церкви в Україні [ 8,С.11].

Українська греко-католицька Церква, як складова частина Римо-католицької Церкви, має найтісніші контакти з Ватиканом. Так, у 1998 році тільки в бюджеті Європейського католицького єпископату на підтримку католиків у країнах колишнього СРСР, у тому числі і в Україні, було виділено 42 млн. франків. При цьому, обов`язок безпосереднього забезпечення фінансовими коштами українських католиків (західного і східного обряду) Ватикан поклав на міжнародні фонди Римо-католицької Церкви «Реновабіс», «Церква в потребі», «Карітас» з центрами в Німеччині [ 6.С.12].].

Завдяки матеріальній підтримці закордонних центрів УГКЦ також прагне до створення власних комерційних структур, серед них є спільні підприємства, співзасновниками яких виступають іноземні громадяни. Так, у Львові при канцелярії УГКЦ засновано так званий «Християнський фонд відродження», сформований, в-основному, за рахунок фінансових надходжень з Ватикану.

Державі варто було б більше цікавитись проблемами фінансово-господарського життя релігійних інституцій.

Зокрема, державна політика стосовно релігійних організацій має спрямовуватись на розвиток їхньої власної релігійно-інституційної інфраструктури; мінімізацію вирішальної залежності від закордонних центрів, а також недопущення перетворення конфесійного чинника на знаряддя етнічного та територіального сепаратизму; залучення релігійних організацій у процес динамізації суспільних стосунків в Україні й створення сприятливих умов для розвитку української спільноти.

Загалом, реалізації цих завдань сприятиме і активізація економічних досліджень релігійного життя в умовах, що склалися в Україні на сучасному етапі. Розвиток методології й практики економічних досліджень релігійної сфери важливо активізувати в таких напрямах:

- посилити вивчення загальних і специфічних законів та закономірностей розвитку сакральної економіки в умовах капіталізації усіх сфер соціального життя України. Провести комплексний аналіз принципів функціонування християнської, ісламської, іудейської та інших, зокрема, новітніх, етико (релігійно) детермінованих економік;

- розширити аналіз ролі та впливу е5кономічних трансформацій на розвиток церковного руху в Україні, поглибити дослідження проблем реструктуризації церковного майна і власності;

- поглибити дослідження причин та факторів розколу Православної церкви, росту протестантизму, новітніх релігій тощо;

- визначити регіональні моделі та механізми інтернаціональної кооперації духовного життя в Україні, їх специфіку в контексті нового суспільного поділу праці, засад розвитку громадянського суспільства.

Література:

1. Бондаренко В. Релігійна ситуація в Україні і перспективи її розвитку.// Релігія і суспільство в Україні: фактори змін. Матеріали міжнародної конференції 15-16 травня 1998 р. – К.; ОП «Вінол», 1998.

2. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / Редкол.; Відп. Ред.. С.В. Мочерний. – К.: Вид. центр «Академія , 2002. – т.3.

3. Митрохин Н. Корпорация « Церков ».// Столичние новости. – 4 - 10.7.2000

4. Паращевін М. Церква в суспільстві: масштаби впливу. // Людина і світ. – 2000. - № 5.

5. Садова У. Методологія і практика економічних досліджень релігії: формування і розвиток. // Історія релігії в Україні. Науковий щорічник 2004 рік. Книга ІІ. – Львів: Логос, 2004.

6. Ткач С. Релігія і комерція.// Людина і світ. – 1999. - № 10.

7. Трансформація економічної системи В Україні./ За ред. проф. З.Г.Ватаманюка. – Львів: Інтереко, 2000.

8. У Державному комітеті у справах релігії. Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації і державно-церковних відносин в Україні. // Людина і світ. – 2000. - № 3.