Стрілець В.В.

Полтавський державний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка

Утворення та діяльність Товариства українських поступоців (кінець 1908 р. – початок 1917 р.)

Товариство українських поступовців (ТУП) постало як результат насамперед внутрішньопартійних розбіжностей, що тимчасово посилилися в Української демократично-радикальної партії (УДРП) у зв’язку з поразкою революції 1905 – 1907 рр. та посиленням реакції в Росії. Керівництво “радикального” крила УДРП на чолі з С.Єфремовим в середині 1908 р. поставило питання про необхідність створення нової української демократично-автономістської політичної партії. Ймовірно, однієї з головних причин такої позиції “радикалів” були їх сумніви в здатності, за визначенням С.Єфремовим, основного ядра УДРП (тобто її “демократичної” більшості) продовжувати політичну діяльність за нових обставин. Певно, свою роль відіграли і політичні амбіції “радикальної” меншості, яка не могла остаточно змиритися з її значною мірою другорядним становищем у партії.

У свою чергу, “демократична” більшість УДРП з метою збереження єдності партії йде на її перевтілення в формально позапартійний ТУП, або, як ставилося питання на установчому з’їзді ТУП, - на відновлення Загальної української організації (ЗУО). Крім того, ідеологи “демократичного” крила УДРП, серед яких виділявся П.Стебницький, сподівалися перетворити ТУП на широке громадсько-політичне об’єднання шляхом залучення в Товариство безпартійної української інтелігенції. Питання про єднання з іншими політичними партіями “демократичне” крило УДРП – ТУП не ставило.

Але практично ТУП так і залишився в межах своєї попередниці – УДРП, як у питаннях ідейно-політичних, так і в організаційних, чітко відмежовуючись як від соціалістів, так і від самостійників, єднаючи водночас широкі кола українського громадянства навколо вирішення культурно-просвітницьких питань. Все ж слід відмітити, що деякі громади Товариства на місцях дійсно об’єднували представників різних українських політичних сил. Однак загалом ТУП був політичною організацією саме колишніх радикал-демократів, оскільки вони становили в ньому абсолютну більшість і визначали його політичну спрямованість. Порівняно з колишніми радикал-демократами представники інших політичних сил складали в ТУП незначну кількість. Умовно кажучи, їх можна було перерахувати на пальцях. Часто їх участь мала епізодичний характер. Жодному з них не вдалося зійти на тупівський політичний олімп. Характерно, що жоден із представників інших партій у ТУП не афішував своє перебування у ньому, так само, як жодна з партій, крім посталої 1917 року на базі ТУП Української партії соціалістів-федералістів, не заявляла про участь своїх членів у Товаристві.

Ставлення українських соціалістів до ТУП підкреслює його буржуазно-демократичний характер і ставить під сумнів достатньо поширене в історіографії твердження про широку участь у ньому українських соціал-демократів та соціалістів-революціонерів.

З формальної точки зору ТУП мав майже всі атрибути політичної партії. Статутом Товариству слугував відновлений статут ЗУО. Оскільки частина керівництва ТУП прагнула до широкого об’єднання безпартійної української інтелігенції, то формально Товариство не приймало політичної програми як такої. Однак політичними орієнтирами ТУП залишалися програмні вимоги УДРП: національно-територіальна автономія України в неполітичному сенсі, а в сенсі поширення прав та розширення рамок місцевого самоврядування на всю територію України, відповідний цьому розумінню автономії федеративний устрій російської держави, демократичний характер місцевого самоврядування, забезпечення прав національних меншин, загалом буржуазно-демократичні підходи до організації соціально-економічного життя.

Разом з тим ТУП ставив питання про необхідність поширення ідеї національно-територіальної автономії України серед неукраїнського населення України, що сприяло б, на думку ідеологів Товариства, зміцненню українського руху, гармонізації його завдань з інтересами національних меншин України. Цим ідеям судилося істотним чином вплинути на перебіг Української революції 1917 – 1920 рр.

Політичний курс ТУП та його очевидну спадкоємність із політикою УДРП продемонстрували друковані видання Товариства: газета “Рада” і журнал “Украинская жизнь”. Цю ж спадкоємність засвідчили й вибори до ІV Державної Думи, на яких ТУП орієнтувався на тих же союзників, висував ті ж передвиборчі гасла, що й УДРП.

Попри неприхильні до кадетів виступи у пресі лідерів “радикальної” частини колишньої УДРП та ТУП, загалом тупівці не полишали співпрацю з цією найвпливовішою російською ліберально-демократичною партією.

У вересні 1914 р. з’їзд ТУП прийняв рішення про необхідність дотримання українством нейтральної позиції в світовій війні, що істотним чином охолодило стосунки тупівців з російською ліберальною демократією. В умовах війни Товариство вишукувало всі можливості – легальні й нелегальні – для копіткої національної роботи. Всі організовані тупівцями в період війни заклади (таємна вища школа українознавства у Петрограді, госпіталі для поранених-українців тощо) мали на меті насамперед пробудження української національної свідомості.

Наради представників ТУП та російських ліберально-демократичних кіл, що відбувалися з 1915 р. до початку 1917 р., так і не узгодили підходи сторін до вирішення українського питання в Росії. Не узгодило ці підходи і масонство, членами якого були керівники Товариства. Це стало одним із факторів, які зумовили активну участь ТУП та його наступниці – УПСФ – у революційних процесах 1917 – 1920 рр.