Вишняк І.Є.

Донбаський державний технічний університет

Удосконалення державного регулювання інноваційної діяльності підприємств

Розробка прогресивної інноваційної моделі розвитку вітчизняної економіки є одним зі стратегічних завдань України на сучасному етапі. Вітчизняний досвід свідчить про неможливість самостійного регулювання інтелектуального й творчого потенціалу в умовах економічних реформ і перетворень. Постає питання необхідності розробки нових ефективних форм державної підтримки інноваційної діяльності підприємств.

Вибір методів впливу держави на інноваційну сферу залежить від обраної концепції державного регулювання, спрямованої або на дотримання принципу невтручання у ринкові процеси, або на необхідність проведення заходів централізованого впливу на економіку. В свою чергу, концепція державного управління залежить від економічної ситуації в країні. Зокрема, у період зростання економіки віддається перевага ринковим методам, тобто реалізується філософія консерватизму. І навпаки, у період спаду економіки спостерігається

об'єктивна схильність до активного втручання держави, тобто переважає «кейнсіанський» підхід до державної економічної політики. Відповідним чином виокремлюють прямі й непрямі заходи впливу на інноваційну сферу.

Прямі методи спрямовані на безпосереднє втручання органів управління в науково-технічні процеси, які відбуваються в державі. Основними формами прямого впливу є адміністративно-відомча форма і програмно-цільова. Адміністративно-відомча форма включає пряме дотаційне фінансування, яке проводиться з метою безпосереднього сприяння інноваціям. Програмно-цільова форма полягає в тому, що фінансування інновацій здійснюється відповідно до спеціальних державних цільових програм підтримки нововведень. На основі таких програм створюється система державних контрактів на придбання товарів (робіт, послуг), за якою держава відіграє роль замовника й споживача такої продукції (товарів, робіт, послуг). А також застосовується система кредитних пільг для здійснення науково-технічної діяльності.

Непрямі методи окрім стимулювання науково-технічних процесів спрямовані на створення сприятливого соціально-політичного і загальногосподарського клімату для здійснення інноваційної діяльності. До непрямих методів належать: законодавчі норми, податкові й амортизаційні пільги тощо. Зокрема, законодавче закріплення права на інтелектуальну власність є засобом активізації наукової діяльності в країні, оскільки підвищує рівень захисту прав винахідників, робить науково-технічну діяльність більш надійною і, що важливо, надає можливість отримувати додатковий прибуток у вигляді «інноваційної ренти», стимулюючи таким чином науково-технічний прогрес. Застосування податкових і амортизаційних пільг також робить інноваційну діяльність більш привабливою. Зазначимо, що в США від 10 до 20% загальних витрат на науково-дослідні розробки займають податкові й амортизаційні пільги.

Актуальність питання необхідності розробки організаційно-економічного механізму управління інноваціями в Україні у рамках єдиної державної науково-технічної й інноваційної політики обумовлена низькою ефективністю

сучасного механізму господарювання, оскільки він має несистематизований характер, формується із окремих управлінських рішень в галузі податково-фінансової політики, кредитування, ціноутворення, експортно-імпортних операцій тощо.

В першу чергу необхідно визначити стратегію держави щодо втручання органів управління у науково-технічне й інноваційне середовище. У світовій практиці розрізняють 3 типи політики за рівнем і формою державної підтримки: політику активного втручання, політику децентралізованого регулювання та змішану політику.

Політика активного втручання в інноваційну сферу застосовується в Японії, Франції, Нідерландах. Вона проявляється в тому, що інноваційна діяльність визнається головним сектором економічного оздоровлення і на її підтримку спрямована значна кількість програм і проектів з фінансування освіти, надання пільг комерційним організаціям, які здійснюють науково-дослідні розробки.

Політика децентралізованого регулювання вживається в США і Великобританії. Вона складається в тому, що держава створює окремим суб'єктам господарювання сприятливі правові, економічні та інші умови для здійснення інноваційної діяльності, спираючись не на адміністративні, а на ринкові методи.

Змішана політика, яка знайшла своє застосування в країнах зі значним сектором державної власності, охоплює і стратегію активного втручання (переважно в діяльність державних підприємств), і децентралізованого регулювання. В якості приклада змішаної політики можна розглянути політику Швеції.

Пропонуємо розглянути такі шляхи активізації інноваційного процесу в Україні:

1. Пряме фінансування інноваційної діяльності у вигляді державних
науково-технічних програм (за рахунок системи державних контрактів,
субсидій, позик, дотацій з державного бюджету) в окремі стратегічно важливі
галузі економіки. Доцільно застосувати досвід США і Японії щодо створення
спеціалізованих фондів під кожну таку програму.

2. Непряме стимулювання у вигляді надання податкових, кредитних, амортизаційних пільг, патентно-ліцензійної політики.

3. Приватизація науково-технічної сфери з метою залучення нових
технологій у формі вкладу до статутного фонду прав інтелектуальної власності.

4. Формування інноваційних центрів з метою об'єднання, концентрації та
акумуляції розрізнених елементів регіональної й інноваційної політики

держави.