Касьянов О.Є.

Київський національний університет культури і мистецтв

КЛАСИФІКАЦІЯ СУЧАСНОЇ БАЛЬНОЇ ХОРЕОГРАФІЇ

Глибинні зміни, що відбуваються в суспільному житті після набуття Україною незалежності, привели до появи незнаних раніше суб′єктів господарювання, діяльність яких пов′язана з новими формами культурно-дозвіллєвої діяльності, задоволенням нових потреб.

Розширення міжнародних контактів у сфері культури, ділової діяльності, необхідність спілкування із зарубіжними партнерами по бізнесу обумовило необхідність опанування різними верствами населення бальним танцем та міжнародним світським етикетом.

Участь українських танцюристів у різноманітних міжнародних конкурсах виконавців бальних танців, майстрів мистецтв та художніх колективів, активна гастрольна та фестивальна діяльність за кордоном спонукали до обміну інформацією та досвідом роботи між вітчизняними та зарубіжними митцями.

Все це сприяє розширенню танцювального репертуару за рахунок залучення до нього кращих зразків бальної хореографії, що презентують різні країни світу, збагачуючи танцювальну культуру яскравими здобутками та надбаннями людства.

Сучасна бальна хореографія налічує в своєму активі значну кількість зразків, різних за формою, стильовими ознаками виконання, що відповідають ментальності країни, танцювальна культура якої лягла в їх основу.

Для поліпшення планування навчальної, творчої та виховної роботи в колективі, формуванні його репертуару пропонується класифікація бальної хореографії, яка склалася в практиці проведення різноманітних заходів дозвіллєвого, змагального та сценічного спрямування. Згідно цієї класифікації сучасна бальна хореографія розподіляється на чотири основні групи.

До першої групи входять танці, які умовно можна назвати класичною спадщиною бальної хореографії. Дана група в свою чергу складається із трьох підгруп, сформованих у першій половині ХХ століття. До першої підгрупи відносяться бальні танці на класичній основі: фігурний вальс, міньйон, падеграс, падепатинер та інші, за основу лексики яких взяті рухи класичного танцю, адаптовані до умов побутового танцювання. До другої підгрупи відносяться бальні танці на характерній основі: полька, полонез, краков’як, мазурка, угорка та інші, за основу лексики яких взяті рухи народного танцю, стилізовані в академічній манері. До третьої підгрупи відносяться танці стилю «ретро»: блюз, чарльстон, бугі-вугі, рок-н-ролл, вальс –бостон, аргентинське танго, квадратна румба та інші, за основу лексики яких були взяті рухи вільної пластики початку 20-х років із використанням нетрадиційних на той час прямих та загорнутих позицій, розслаблених колін, розкутої манери танцювання «ходіть, як вам подобається», яка прийшла з Америки.

Необхідність збереження танців класичної спадщини в сучасному бальному репертуарі обумовлюються слідуючими причинами. По-перше, вони являються найбільш яскравими зразками періоду зародження та формування міжнародної програми, загальновизнаної у більшості країн світу, перехідною ланкою від усталених традиційних танцювальних форм, що склалися протягом кількох століть, до новітніх авангардистських різнохарактерних течій і тенденцій, що з’явилися у другій половині ХХ ст. По-друге, їх вивчення готує базу для успішного засвоєння наступних - сучасних зразків бальної хореографії, які потребують універсальної підготовки м′язів. По-третє, зразки першої та другої підгруп являються, по суті, етикетними танцями, в яких закріплюються основні принципи світського етикету, взаємовідносин між чоловіком та жінкою в культурно-дозвіллєвій діяльності.

До другої групи входять бальні танці, створені на основі стилізації та сучасної інтерпретації народних хореографічних зразків до умов побутового застосування. В свою чергу дана група складається із трьох підгруп. До першої підгрупи відносяться вітчизняні бальні танці на фолькоснові: гуцулка, ятраночка, закарпатський бальний, український ліричний, бальний гопак та інші, за основу лексики яких взяті рухи народних хореографічних зразків того чи іншого регіону України, стилізовані до умов бального танцювання. До другої підгрупи відносяться бальні танці на фолькоснові країн близького зарубіжжя, а саме: в минулому - радянських республік та країн соціалістичної співдружності: російські – сударушка, російський ліричний, молдавські- молдавеняска, молдавська полька, білоруські – полька-янка, білоруська полька, прибалтійські – йоксу-полька, полька-літте, латиська полька; чеська полька, німецька полька, угорський бальний, болгарська «буяна» та інші. За основу лексики цих танців були використані рухи національної танцювальної культури, найбільш характерні тій чи іншій радянській республіці або країні соціалістичній співдружності, стилізовані до вимог бального танцювання. До третьої підгрупи відносяться бальні танці на фолькоснові країн далекого зарубіжжя: фінські лєтка-єнка, карело-фінська полька, грецький сертакі, латиноамериканські мамба, ламбада, сальса та інші.

Популярність даних танців пов’язана, насамперед, з появою модних течій в танцювальній музиці, розповсюдженням в кінопрокаті мюзиклів або кінофільмів, які пропагували ту чи іншу танцювальну культуру. Необхідність збереження цієї групи в сучасному репертуарі обумовлена тим, що, по-перше, дані зразки являються своєрідною візитівкою танцювальної культури кожної країни, яка характеризує особливості її формування , ментальності суспільства. По-друге, вивчення даних танців сприяє розширенню світосприйняття людини, її світогляду, формуванню національної самосвідомості особистості.

До третьої групи входять бальні танці, які мають канонізовану лексику, загальноприйняту у більшості країн світу, так звані зразки міжнародної

програми. В свою чергу дана група складається із двох підгруп. До першої підгрупи відносяться європейські бальні танці: повільний вальс, танго, віденський вальс, повільний фокстрот, швидкий фокстрот, побудовані на вільній ритмопластиці початку ХХ ст., стилізованій в академічній манері. І хоча витоки цих зразків в основному належать до танцювальної культури американського континенту, але канонізовані вони були англійцями згідно європейських естетичних концепцій першої половини ХХст. До другої підгрупи відносяться латиноамериканські бальні танці: самба, ча-ча-ча, румба, пасодобль, драйв, які, на відміну від європейських, зберегли національні ознаки, колорит і відрізняються імпровізаційним, розкутим характером виконання. Канонізація фігур в танцях міжнародної програми сприяє швидкому розповсюдженню даних зразків по країнах світу, а можливості імпровізації дають виконавцям визначити свій індивідуальний стиль і створити індивідуальний образ в танці.

Вивчення танців даної групи дає можливість залучитися до кращих зразків світової хореографічної культури, збагатитися її досягненнями, встановити міжнародні зв′язки між людьми. Дана група являється своєрідною міжнародною мовою спілкування в хореографії, що сприяє інтернаціональному вихованню особистості.

До четвертої групи входять популярні танцювальні новини – танці сезону, які представляють собою кращі зразки вітчизняної та зарубіжної молодіжної субкультури, призначеної для виконання на дискотеках та інших розважальних формах танцювального дозвілля. Характерною ознакою даних зразків являється вільне виконання рухів у будь-якій послідовності, імпровізація в танці, що породжується імпровізаційним характером музичного супроводу. Танці цієї групи ще не сформувалися у визначену хореографічну форму, не підлягають канонізації, тому періодично оновлюються в репертуарі.

Необхідність вивчення даної групи полягає в тому, що, по-перше, її зразки є значною частиною сучасного побутового репертуару, інтерес до якого являється органічною потребою юнацько-молодіжної аудиторії. По-друге, найбільш яскраві з точки зору лексики, музики, стилю виконання сучасні зразки дуже часто впливають на конкурсне та сценічне танцювання, збагачуючи можливості бальної хореографії.

Застосування класифікації сучасної бальної хореографії дозволить колективу досягти високих результатів у всіх сферах його діяльності.