Білик В.В.

Одеський державний медичний університет

В.ВИННИЧЕНКО —МАЙСТЕР ХУДОЖНЬОГО СЛОВА

Мистецьке значення творчості В.Винниченка полягає в тому, що він перший із письменників ХХ століття уже в ранніх своїх творах відійшов від застарілих зображувальних форм, акцентував увагу на новій тематиці, впровадив новий типаж та сміливо продемонстрував свої мистецькі засоби зображення. В оповіданні „Краса і сила” автор подає своє бачення дівочої краси, описуючи її ніби між іншим, ніби жартома: „То була краса, що викохується тільки на Україні, але не така, як малюють її деякі з наших письменників...” Простота і реальність в зображенні героїні дала змогу розкрити душу її, створити ліричний і привабливий образ.

Певне смислове навантаження у першому творі майстра несе початок оповідання: „Тихо-тихо в Сон городі. Тихо в йому, як дощик січе, і ніч, як сніг тріщить під ногою, тихо й тоді, як соловейко заливається піснею-коханням по садах, по гаях, по зелених дібровах”. Уже в перших п’яти реченнях слово „тихо” повторено 12 разів. Тиша у даному випадку — не тільки деталь пейзажу. Це образ, який бере участь у створенні символічного плану оповідання і трактується філософськи широко й узагальнено. Сонгород — це своєрідний прообраз України з її поки що „сонними” мешканцями. Здається, що це створене тло для якогось ривку, щось на фоні лінощів та сонливості назріває.

Твори В.Винниченка засвідчили появу видатного таланту нового слова, і вже перше оповідання стало маніфестом нової поетики. Питання, теми, проблеми, що недавно виникли, могли бути найповніше зображені її засобами. Письменник портрет живого, кожного разу невтомного героя індивідуалізує виразними психологічними рисами та глибокими внутрішніми переживаннями. Найголовнішими рисами портрета у Винниченка є уста(усмішка, рішучість, оптимізм) та очі (рух, вираз).

У романах третього періоду сукупність зовнішніх ознак здебільшого є і психологічною характеристикою героїв. Для створення портрета автор застосовує метод контрастного зіставлення двох образів. Прикладом є портрети двох братів Іваненків — Сергія Петровича та о.Євена („Слово за тобою, Сталіне!”).

У нашого автора є мандрівні образи-фаворити, які в різних видозмінах повторюються, часто в одному й тому ж творі, або переходять до інших: очі-метелики, брови-гусені-стріха, зуби-зубки часнику, губи-ниточки-павутинки-вістря клепаної коси, голова-блискуча пляшка, безкінечні варіанти погляду очей та усмішка. Наприклад, образ жіночого волосся вжитий автором 16 разів: 4 — в оповіданні „Зіна”, 6 — у романі „Слово за тобою, Сталіне!”, 6 — у романі „Чесність з собою”. Кожне зображення волосся із новим відтінком та іншим акцентом.

Як і в інших письменників, однією з головних рис поетики Винниченка є застосування тропів Вони найчастіше служать для характеристики та індивідуалізації персонажів, для змалювання картин, визначення явищ, речей, зображення інтер’єру. У романі „Поклади золота” на першій сторінці читаємо: „Наум Абрамович, примруживши птичі круглі очі...”. надалі автор вживає ці слова з різними відтінками більше десяти раз: приплющує птичі очі; робить свої круглі очі ще круглішими; птичі короткозорі очі; встромивши круглі очі... Таким чином, лише одним епітетом досягається значна рельєфність та психологічне напруження персонажа. Окремо виділяються кольорові епітети. У різних за змістом висловах письменник вживає епітет іржавий: старе іржаве чорнило, заржавілим голосом рипить, іржаво-сині хмари, чорно-іржавий чуб, іржава борода тощо.

На початку оповідання „Суд” тричі вживається епітет сірий: „стоїть туман і сірим порохом сідає...”; „сіренький капелюшок”; „кінчик сірого вуха”. Упродовж всього роману „Слово за тобою, Сталіне!” Винниченко наголошуванням епітета сірий досягає надзвичайної експресії, створюючи гігантський гнітючий конвеєр сіризни: сіре небо, сіре жіноче пальто, сірий голос, сірі істоти, сіра шерсть облич отваринених в’язничних рабів, сірі бараки, сіренька воша, двері арештантського (сірого) кольору. Підкреслювання сірого кольору стократ збільшує тягар безнадії та жаху в’язнів: сіре небо у лахміттях хмар; сірі дерев’яні будівлі-бараки; рівно-сірий; сірі уста; як сіра гума; сіра ковдра; сіре лахміття; робітник у сіренькій кепці.

Серед багатьох наскрізних епітетів можна вирізнити фосфористичний та золотий. Наприклад, золоті вінки, що з’являються у повернених до сонця закритих очах, символізують радість дитинства („Поклади золота”). Епітет золотий поєднує три нюанси: кольоровий (волосся), психологічний (доброта) й інтелектуальний (розум); разом з цим, золотий є контрастом сірості. Жовтий колір, як і золотий, уособлює світло — життя. Іноді письменник поєднує ці кольори: „У покарлючених, жовто-сірих пальцях, немов у залізних гаках, обтягнутих пергаментом, була затиснена товстенька рурка паперу” („Слово за тобою, Сталіне!”, де поєднання жовтого і сірого означають знекровленість, нежиттєздатність. Для яскравості тих чи інших ознак письменник часто вживає складні прикметники та прислівники, однією з частин яких є і зазначені вище кольори: червоно-іржаве, дивно-жовто, ясно-жовта посмішка, рожево-брудні пальчики, чорно-бура голова, щиро-зляканий голос, врочисто-суворо, стиснено-банальний, поштиво-банальний, машинально-заклопотаний, ніжно-благальний, пекуче-гарна.

До мистецьких засобів зображення Винниченка належить також вживання яскравих слівець. Відзначимо, наприклад, варіанти слова „дивитися”: вп’явся поглядом, встромити погляд, пришпилив очима, кинути поглядом, зиркнув, навести погляд, наставив очі. Священнослужителі в Кремлі, не піднімаючи голови, зрідка кивають нею; вони не говорять, а „буркають” або „риплять”.

Варті уваги також вживані В.Винниченком у його творах слова з розмовної лексики, жаргонізми, неологізми. У „Слові...” наявна велика кількість церковнослов’янізмів, що умотивоване переконаннями Степана Петровича, що комуністичний спосіб мислення та дії є релігійницькими. Догми Сталіна-бога — священні, недоторканні. У них треба лише вірити. За найменше відхилення — тяжка кара. Вживання таких слів має й іронічне значення: „мрійний Херувим, але йому людини — клац і готово!..”. Улюблені контрастні зіставлення Винниченко застосовує і в „Покладах золота”: убогість зими в Парижі і хрумкий сніг в Полтаві. Весь роман — це теж контраст умов, що супроводять героїв у погоні за золотом (дощ, туман, імла) та власне покладів золота. Контраст зустрічаємо в кожному творі майстра, починаючи з першого оповідання „Краса і сила”. Через увесь творчий шлях письменника тягнеться одна найхарактерніша риса. Великий майстер форм словесного та виражального зображення завжди прямував до гармонії змісту та форми. Завдяки його творчості, ми маємо нових героїв у літературі на межі ХІХ та ХХ століть з новими індивідуальними рисами, новим усвідомленням свого суспільного стану, з новими формами вислову та новою лексикою. Винниченко пильно спостеріг навколишність та переніс це до красного письменства.

Література:

1.Винниченко В. Оповідання. Слово за тобою, Сталіне! —К.,1999. —439с.

2.Костюк Г. Останній роман //Володимир Винниченко „Слово за тобою, Сталіне!”:Роман. —Нью-Йорк,1979.—с.56-67.

3.Панченко В.Рання проза В.Винниченка //Дивослово. —1997. —№8.-С.8-12.

4.Погорілий С.Неопубліковані романи В.Винниченка. —Нью-Йорк, 1981.