Грисенко Н.В.

Дніпропетровський національний університет

Впевненість у собі як властивість особистості

Протягом 1991-2005рр. в Україні склалася якісно нова соціокультурна ситуація, тому ті традиційні цінності, які ми шанували, на які ми орієнтувалися ще 20 років тому, та з яких ми брали впевненість в житті, значною мірою втратили своє значення. Для ефективної адаптації в сучасному суспільстві людина має бути впевненою у собі, власних можливостях та здібностях, адекватно оцінювати себе, бути активною та комунікабельною.

Поняття «впевненість у собі» поки що нове у вітчизняній та світовій психології. Труднощі з визначенням впевненості виникли з кількох причин. По-перше, феномен «впевненість», ймовірно містить у собі безліч ознак, які самі однозначно не визначені і виявляються, як більшість думок й почуттів людини, лише опосередковано – через комплекс зовнішніх поведінкових ознак. По-друге, саме теоретичне розуміння концепту «впевненість» розуміється під впливом повсякденного його розуміння - як певного стилю поведінки, що виявляється у цілком конкретних ознаках.

Першим, хто серйозно зайнявся цією проблемою був Андре Сальтер. У роботі «Умовно-рефлекторна терапія», він припустив, що впевненість – це перевага процесів збудження над процесами гальмування. Дж. Вольпе пояснював невпевненість впливом соціальних страхів, А. Лазарус бачив причини невпевненості у «дефіциті поведінки», слабкому оволодінні необхідними навичками поведінки. У рамках гештальттеорії головною характеристикою впевненої людини виступає зрілість – прийняття людиною відповідальності за саму себе (Ф. Перлз). К.Роджерс розуміє впевненість у собі як довіру своєму життєвому досвіду. Він виділяє впевненість як важливу умову конструктивної самоактуалізиуючої поведінки людини. Таким чином, якщо у світовій психологічній науці в межах психотерапевтичних та психокорекційних практик був виявлений феномен ²впевненість у собі² та здійснювалися спроби його теоретичного обґрунтування. У той же час у пострадянській науці єдиним хто зробив спробу його концептуалізувати та операціоналізувати шляхом теоретичного й емпіричного осмислення був В.Ромек. На його думку, змінними та ситуаційно залежними є прояви впевненості-невпевненості. Проте, існує досить стійка характеристика як “впевненість у собі², яка може бути виявлена як загальне позитивне когнітивно-емоційне ставлення до власних навичок. Когнітивний компонент впевненості, на думку В.Ромека, є близьким за змістом до концепту “віри у ефективність² (А.Бандура); емоційний компонент може бути визначений як сором¢язливість та ініціативність у соціальних контактах.

Поруч із впевненістю в собі науковці використовують такі концепти як самовідношення й самооцінка (У. Джемс, С. Куперсмит, М. Розенберг, Дж. Марвелл, Р.Уайли, С.Пантилєєв, С.Максименко), образ-Я (Л.Бороздіна, М. Борищевський, І.Бех, І.Кон, Є.Соколова), Я-концепція (В.Столін, Р.Бернс, Е.Еріксон), саморегуляція (С.Рубінштейн, Д.Леонтьєв, Б.Братусь, В.Клочко, В.Петровський), а також більш життєві – загальне благополуччя, задоволеність життям та ін.

Виходячи з проведеного нами теоретичного аналізу, можна зробити висновки, що впевненість у собі є властивістю особистості, ядром якої виступає позитивна оцінка індивідом власних навичок та здібностей як достатніх для досягнення значущих для нього цілей та задоволення його потреб. Важливим при формуванні впевненості у собі є не стільки об'єктивний життєвий успіх, статус тощо, скільки суб'єктивна позитивна оцінка результатів власних дій та оцінки, що надходять з боку значущих людей. Позитивні оцінки наявності, «якості» й ефективності власних навичок та здібностей визначають соціальну сміливість у постановці нових цілей та визначенні завдань, а також ініціативу, з якою людина береться за їхнє виконання. Важлива наявність позитивного образу ²Я², що включає прийняття себе, адекватну самооцінку, прийняття відповідальності за власні рішення та життя в цілому, турботу про своє ²Я² як духовне, так і фізичне, задоволеність собою та життям, доброзичливість, спокій та самодостатність. Тому дуже важливо формувати позитивний образ ²Я² у дитини із раннього дитинства. Не тільки батьки, але і кожний значущий для дитини дорослий, має поважати її прагнення до самоствердження, допомагати їй утримувати свою поведінку у певних межах й уникати такого з нею поводження, яке може викликати в неї сумніви у власних силах й своїй значимості та підірвати, ще не стійке, відчуття впевненості в собі.

Впевненість у собі є необхідною умовою існування особистості як суб'єкта активності, здатного до самостійного вибору цілей. Самоорганізація особистості на суб'єктивному рівні неможлива без відчуття впевненості у собі, як повноцінного оволодіння собою, своєю сутністю, як здатності самостійно ставити цілі та діяти відповідно до них, зберігаючи адекватну критичну позицію стосовно самого себе, здатності передбачати результати дій до їх виконання, самостійно будувати стратегію досягнення цілей відповідно до внутрішніх особистісних змістів. Це означає вміння співвідносити потреби, що виникають, з власними можливостями та з прийнятними для даної людини способами реалізації, що відповідає соціокультурним орієнтирам даного суспільства в кожній конкретній ситуації.

Людина постійно змінюється, змінює її кожна дія. Саморозвиток полягає в постійному «виході людини за межі себе», межі свого досвіду, а кожний такий «вихід» призводить до зміни самого досвіду, тобто себе самої, і це продовжується нескінченно. «Вихід людини за межі себе» пов'язаний з певним рівнем впевненості людини у собі в тій чи іншій сфері її життєдіяльності. Таким чином, у різних сферах життєдіяльності людині властивий різний ступінь, чи рівень впевненості у собі в залежності від того, наскільки вона здається авторитетною та успішною сама собі в різних сферах життя у своєму минулому досвіді, а також в залежності від того, наскільки для неї значуща сама по собі та чи інша сфера життя. Таким чином, результат будь-якої не передбачуваної активності заздалегідь невідомий, і людині необхідна певна міра впевненості у собі, щоб бути здатною на вчинок, чи, іншими словами, необхідна віра у власні можливості, саме вона робить реальної постановку цілей.

Повноцінний розвиток людини як особистості та суб'єкта діяльності неможливий без спілкування. Теоретичний розгляд формування Я-концепції, позитивного самовідношення, первинності довіри світу свідчить про те, що впевненість у собі формується та виявляється саме в спілкуванні. У процесі спілкування формується інтегральна оцінка себе, своєї цінності в даній реферативній групі, свого соціально-комунікативного рангу, який певною мірою визначає самооцінку та рівень домагань.

Таким чином, «впевненість у собі» є досить багатогранним та складним феноменом, який складається з великої кількості компонентів. З кожним днем він набуває все більшого значення, тому потребує подальшого вивчення. За мету можна поставити виділення деяких типів впевнених у собі людей на основі, наприклад, професійної діяльності.

Література:

1. Пантилеев С.Р. Самоотношение как эмоционально-оценочная система. – М., 1991 – 338с.

2. Ромек В.Г. Понятие уверенности в себе в современной социальной психологии.// Психологический вестник РГУ, Выпуск 1, Часть 2, Изд-во РГУ,1996.

3. Скрипкина Т.П. Доверие к себе как условие развития личности.// Вопросы психологии. – 2002г. - №1.

4. Творогова Н.Д. Я в контексте психологии успеха.// Мир психологии. – 2002г. - №2.

5. Харламенкова Н.Е., Бабанова И.В. Стратегии самоутверждения и ценностные предпочтения одинокого человека.//Психологический журнал. – 1999. - №2.

6. Эмерсон Р.У. Доверие к себе. – СПб., 1992.