Державне управління/ 1. Підвищення ролі державних службовців на сучасному етапі розвитку суспільства

 

Кравченко О.М.

Національна академія державного управління при Президентові України

Вплив мотивації на ефективність державного управління

 

Завдання підвищення ефективності державного управління в Україні - одна з пріоритетних проблем, яка стоїть на порядку денному у XXІ столітті. Одним із основних факторів, які сприяють створенню ефективно-функціонуючого державного механізму є мотивація. Це обумовлює потребу теоретичної розробки методологічних основ підвищення ефективності державного управління в українських реаліях та обґрунтування дієвості використання мотивації як фактора підвищення ефективності державного управління. І хоча проблемі мотивації присвячено багато робіт як вітчизняних, так і зарубіжних науковців, проте питання впливу мотивації на ефективність управління залишаються недостатньо вивченими. Це і спонукало авторку до дослідження цієї проблеми.

Порушене у статті питання підвищення ефективності державного управління набуває особливої актуальності в контексті розбудови в Україні демократичної, правової, соціально-орієнтованої ринкової економіки. На думку провідного фахівця в галузі державного управління, професора І.В. Розпутенка, успіх соціально­економічних і політичних перетворень в Україні залежить від ефективності державного управління. Тому необхідність підвищення ефективності державного управління, проведення реформи державної служби є нагальним завданням та пріоритетом розвитку, невід’ємною умовою успішної реалізації системної реформи всіх сфер суспільного життя (економічної, соціальної, політичної, духовної тощо). Отже, актуальність проблеми підвищення ефективності державного управління не викликає сумнівів.

Після здобуття незалежності, замість розробки і впровадження ефективної методології державного управління в Україні відбувалося несистемне, неорганізоване, стихійне вирішення складних проблем, тобто ручне управління. Вимагає серйозної дослідницької уваги варіант (або модель) соціально-політичної модернізації, який був вибраний українською владою після грудня 1991 року. Колосальні соціальні і морально-духовні витрати, які несе народ України за реалізацію цілей віртуальної модернізації, не порівняно висока ціна в порівнянні з тією, яку заплатили країни Балтії і Центральної Європи за реальну модернізацію суспільства загалом і його політичного життя [2, c. 76]. Непрофесійне управління державою, неефективна діяльність влади призвели до великої кількості помилок і прорахунків, які є основною причиною нинішнього стану України. В результаті - в Україні за 15 років незалежності так і не було вироблено механізмів успішного, ефективного управління державою.

Говорячи про українські реалії та проблеми в сфері державного управління, можемо сказати, що вони тісно пов’язані з загальною ситуацією в країні, з наявністю системної кризи управління: політичної, соціальної, економічної, державної, національної тощо. Сьогодні є багато підходів до розуміння такої кризи як в Україні, так і поза її межами. Одні пояснюють її накопиченням за 70 років негативів і вибором неправильного шляху розвитку, інші - зрадою політичних лідерів і реалізацією іноземних сценаріїв, треті - труднощами нового шляху та помилками першопрохідців, четверті - безграмотністю реформаторів, п'яті - протиправним перерозподілом власності тощо [1]. Всі вищенаведені гіпотези в якійсь мірі вірні, але головним завданням сьогодення є пошук не вірної гіпотези, а виходу з ситуації, яка склалась. За таких умов, виявлення резервів підвищення ефективності державного управління має надзвичайно актуальне значення, адже лише успішне управління процесами в державі, дозволить ліквідувати кризу та забезпечить відновлення всіх її складових підсистем.

Усім, хто уважно стежить за процесами, які останнім часом відбуваються в країні, стає зрозуміло, що успіх перетворень значною мірою залежатиме від того, наскільки швидко й успішно керівництво країни зможе створити необхідні умови для функціонування Української держави. Успіх також залежатиме від того, наскільки посадові особи, на яких покладено відповідальність за формування державної політики, розуміють свою роль і наскільки ця роль умотивована[4]. Враховуючи вищезазначене та той факт, що основним ресурсом від якого на сучасному етапі залежить успіх будь-якої діяльності є люди, для досягнення позитивних зрушень необхідно не тільки володіти всіма необхідним ресурсами (матеріальними, технічними, людськими, інформаційними тощо), а й враховувати наявність у людей бажання до змін, до ефективної діяльності. Для того, щоб людина повністю віддавалася роботі або, як мінімум, добросовісно виконувала свої обов’язки, необхідна дієва мотивація. Саме наявність дієвої мотивації орієнтує працівника на ефективне виконання як щоденної діяльності, так і на поліпшення кінцевого результату, тоді як її відсутність - викликає несумлінне відношення до роботи і може знівелювати досягнення кінцевого результату. Крім того, чим краще працює кожна окрема людина, тим краще працює організація, чим краще працює організація, тим більше користі отримує держава. Отже, ситуація, яка склалась зараз в Україні свідчить, що розв’язання проблеми підвищення ефективності державного управління – запорука й необхідна передумова вирішення всіх інших проблем, які накопичились в Україні.

Людина в управлінні завжди відіграє головну, визначальну роль. Через неї здійснюється персоніфікація державно-управлінських відносин. Адже справжню історію творять люди, підкорюючись при цьому об’єктивним законам суспільного розвитку і поступово розширюючи “простір” для самодіяльності і самореалізації особистості. І поки людина буде відчувати себе тільки об’єктом впливу, а не учасником формування життя, не буде ефективних державно-управлінських відносин” [3, c. 98]. Тому виникає необхідність дотримання конституційних положень, згідно яких людина є найвищою соціальною цінністю та переорієнтації державного управління на людину.

Головною складовою успіху в управлінні є визнання людей основним джерелом ефективного розвитку організації, тоді як джерелом невдач - відсутність підтримки та розуміння з боку працівників. Людські можливості є визначальними в досягненні поставлених цілей – людські ресурси впливають на результати діяльності окремої установи та показники, що характеризують соціально-економічний розвиток країни в цілому. Від вирішення завдання підвищення ефективності державного управління, в свою чергу, залежить і підвищення рівня суспільного добробуту. Тому важливою складовою управлінської діяльності повинна стати мотивація, яка дозволяє найбільш повно реалізувати людські можливості для ефективної діяльності на благо суспільства.

Для того щоб зерно проросло і дало добрий врожай потрібен благодатний ґрунт та сприятливі умови. Так і у випадку з мотивацією. Вона не виникає автоматично, для отримання бажаного результату необхідно створити дієву систему мотивації, здатну спонукати працівника до ефективнішої праці на рівні організації, а управлінців до формування ефективної державної політики на рівні держави.

Мотивацію не слід прив’язувати до конкретного виду діяльності, так як завдання розробки та запровадження дієвого мотиваційного механізму є пріоритетним та актуальним, як для всієї системи державного управління, так і для окремо взятої сфери – банківської, страхової, охорони здоров’я тощо. Звичайно кожна галузь має свої особливості, які необхідно враховувати при розробці системи мотивації, але поряд з цим існують мотиваційні механізми, які притаманні всім сферам діяльності і їх використання матиме позитивний ефект як для окремо взятої сфери, так і для системи державного управління. Отож, спільною для всіх сфер є мета механізму мотивації праці – забезпечити узгодження інтересів організації та окремого працівника шляхом досягнення кінцевих цілей діяльності організації та задоволення потреб працівників за рахунок їх справедливої винагороди з урахуванням внеску трудової діяльності кожного працівника для досягнення загальної мети функціонування організації.

Підсумовуючи викладене слід зазначити, що важливою передумовою успішності ринкових перетворень є ефективність мотивації персоналу на всіх рівнях: “людина – установа – сфера діяльності – держава”. Без вмотивованих кадрів не можна провести реформи, забезпечити ефективне керівництво установою і державою. В зв’язку з цим мотивацію, як фактор підвищення ефективності управління, можна визначити як систему комплексного впливу на персонал, установу, сферу діяльності, державу, в результаті якого підвищується ефективність їх діяльності, що в свою чергу, позитивно впливає на функціонування окремого працівника, установи, сфери діяльності, так і на рівень державного управління та соціально-економічного розвиту країни в цілому.

 

Література:

 

1.     Гавриш Р. Нова парадигма державного управління як фактор випереджаючого розвитку для України // Вiсник “Школи політичної аналітики” Національного університету “Києво-Могилянська Академія” №3 “Революція управлінців” і (не)ефективність державного управління в Україні” - http://www.spa.ukma.kiev.ua/visnyk/index.php?op=view&t=31.

2.     Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2004. – 488с.

3.     Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе / НАН Украины. Ин-т гос-ва и права. - К., 1995. - 207с.

4.     Розпутенко І.В. Деполітизація, департизація чи... декланізація? // Українське слово. – 2006. - №34 (3286).