Історія/ Вітчизняна історія

Л. В. Дояр

Криворізький технічний університет

ВИДАТНИЙ КРАЄЗНАВЕЦЬ КРИВОРІЖЖЯ

Щороку історичні факультети вітчизняних ВНЗів випускають тисячі спеціалістів істориків. Далеко не всі з них використовують набуті знання за призначенням. Однак, певна частина випускників залучається до великого загону істориків і починає займатися викладацькою й науковою діяльністю.

Рано чи пізно в трудовій біографії кожного історика наступає складний період самовизначення, коли виникає потреба «узгодити» власні погляди з позиціями підконтрольної владі науки [концептуальна залежність від влади є сумною реальністю всіх гуманітарних наук, однак найбільш «зґвалтованою» була і залишається історія – Л.Д.]. Більшість істориків, не витримуючи тиску «наукових авторитетів», в ім’я благополуччя і кар’єри, поступається дослідницьким сумлінням, одночасно приносячи в жертву методологічні принципи науки: об’єктивність, історизм, всебічність, цілісність. Та, на щастя, знаходяться фахівці, готові до кінця відстоювати наукову істину. Саме до таких послідовних і мужніх людей відносився Петро Логвинович Варгатюк.

Криворізький дослідник В. Бухтіяров, автор двотомної «Енциклопедії Криворіжжя», наводить у своїй праці біографічні дані П. Л. Варгатюка [3, с. 159]. Народився майбутній історик 24 жовтня 1919 року на Черкащині. У 1942 році закінчив Середньоазійський університет і відразу був направлений на фронт. В роки Великої Вітчизняної війни займав посаду начальника хімічної служби полку. Після демобілізації опинився у Кривому Розі, де протягом 1946-1975 років працював у Криворізькому педагогічному інституті [сучасна назва закладу – Криворізький державний педагогічний університет –Л.Д.]. Петро Логвинович пройшов усі сходинки фахового зростання: був асистентом, старшим викладачем, доцентом, завідуючим кафедри історії, а згодом заступником ректора Криворізького педагогічного інституту. З 1975 року П. Л. Варгатюк працював науковим співробітником республіканського Інституту історії партії.

За роки наукової діяльності Петро Логвинович написав більше 100 наукових праць. Його студії друкувались в «Українському історичному журналі», він був автором кількох статей в «Українській Радянській Енциклопедії», «Радянській енциклопедії історії України»; П. Л. Варгатюк був заступником редактора енциклопедичного довідника «Великий Жовтень і громадянська війна на Україні» (К., 1987).

Слід зазначити, що надзвичайно великим був науковий доробок П. Л. Варгатюка з історії Криворіжжя. Так, Петро Логвинович керував написанням криворізького розділу до фундаментальної праці «Історія міст і сіл України. Дніпропетровська область». Він практично започаткував розробку краєзнавчої тематики в Кривому Розі: одноосібно склав путівник «Криворіжжя» (Дн-ськ, 1969), у співавторстві – науково-популярні видання «Рудна скарбниця Півдня» (Дн-ськ, 1966), «Кривому Рогу – 200» (Дн-ськ, 1975).

П. Л. Варгатюка цілком заслужено називають щирим другом газети «Червоний гірник». Друкуючись у рубриці «Ріднокрай», історик розповів про першого дослідника криворізьких залізорудних покладів О. М. Поля, оприлюднив записки В. Зуєва кінця XVIII століття, створив серію портретів людей, які розбудовували гірничу галузь міста.

Петра Логвиновича Варгатюка ми вважаємо автором наукової концепції з історії Кривого Рогу. На честь 220-ої річниці з дня заснування міста серед дослідників розгорнулась масштабна дискусія щодо датування названої події. Опонентами професора П. Варгатюка виступили місцеві краєзнавці В. Стецюк, О. Мельник, В. Тітов, які стверджували, що поселення Кривий Ріг існувало задовго до заснування одноіменної поштової станції. В жорсткій полеміці, що висвітлювалася на сторінках місцевої преси, П. Л. Варгатюк переконливо довів, що датою заснування Кривого Рогу слід вважати 8 травня 1775 року (за новим стилем) [1].

Цікаво, що саме в царині криворізького краєзнавства доля підготувала для історика серйозне випробування на фахову честь. Популярна криворізька журналістка Тетяна Петрівна Воронова з цього приводу пригадала знаковий випадок [2, с. 229-230]. Коли, Кривий Ріг готувався до 200-річного ювілею, Петра Логвиновича кілька разів викликали у «вагомі кабінети» і схиляли погодитися оприлюднити брехливу дату заснування першого руднику на Криворіжжі – Саксаганського – у 1875 році (як відомо Саксаганський рудник був започаткований О. М. Полем у 1881 році). Розрахунок «уточнювачів» історії був суто прагматичним. Справа в тому, що на святкування 200-річчя Кривого Рогу не вистачало бюджетних коштів, і в головах міських керівників народилася ідея скорегувати дату, пристосувати її до ювілейної: передбачалося, що місто, таким чином, буде одночасно святкувати 200-літню дату народження і 100-літню дату першого криворізького рудника, а значить, отримає щедре фінансування від Міністерства чорної металургії.

Професор П. Варгатюк категорично відмовився від «уточнювання» історії. Його лаяли за впертість, соромили за відсутність місцевого патріотизму. Історику відмовили в «Українському історичному журналі», куди він пішов в надії донести власну позицію. Відмовилась друкувати статтю П. Варгатюка й газета «Червоний гірник». Єдине видання, що підтримало мужню позицію несхильного до компромісів історика, був часопис «Архіви України».

Ігнорування кон’юнктурних міркувань міського керівництва спричинило від’їзд історика до Києва. Саме з 1975 року П. Л. Варгатюк почав працювати у республіканському інституті партії.

Література:

1. Варгатюк П. Ще раз про виникнення Кривого Рогу (До 220-річчя міста)// Кур’єр Кривбасу. – 1997. – № 73-74 (березень). – С. 121-137.

2. Газета і місто (до 70-річчя загальноміської газети «Червоний гірник»)/ Упор. Т. П. Воронова. – Кривий Ріг, 1994.

3. Енциклопедія Криворіжжя у 2-х т. Т. 1./ Упор. В.П. Бухтіяров. – Кривий Ріг: Вид-во «Явва», 2005.