Дослідження проблеми амбівалентності знайшло своє відображення у межах різних науково-теоретичних концепцій, що представлені як в зарубіжній так і вітчизняній психології. Критичний аналіз психологічної літератури показує, що термін “амбівалентність” є важливим поняттям у психоаналізі, зокрема в роботах З.Фрейда, М. Кляйн, Ф. Рімана, Д. Віннікота.

Термін “амбівалентність” означає складне поєднання протилежних почуттів, думок, бажань. Амбівалентними називають складні суперечливі почуття, що з’являються у людини в зв’язку з багатогранністю потреб та явищ оточуючої дійсності, що одночасно приваблюють її і разом з тим відштовхують [7].

Поняття амбівалентності вперше запропонував Й.Блейлер (1910) для позначення властивих шизофренікам суперечливих реакцій, що швидко змінюються. Блейлер ввів це поняття, розглядаючи амбівалентність з трьох точок зору: вольової амбівалентності (задоволення фізіологічних потреб), інтелектуальної (одночасне виникнення і співіснування думок протилежного характеру), афектної амбівалентності (одночасне кохання і ненависть по відношенню до однієї і тієї ж людини) [2].

Згідно теорії З.Фрейда амбівалентні стосунки виражають суть Едіпового комплексу, який в свою чергу, вважається першопричиною будь-якого неврозу. Едіпів комплекс – одне з основних понять класичного психоаналізу, використане Фрейдом для позначення амбівалентного, тобто подвійного, відношення дитини до своїх батьків. Едіпів комплекс розуміють як прояв дитиною несвідомих притяжінь, що супроводжуються вираженням почуттів любові і ненависті до батьків. Тобто, класична Едіпова залежність виявляється як лібідне притяжіння дитини до особи тієї ж статі та ненависть до особи протилежної статі у зв’язку з почуттям конкуренції, які не усвідомлюються суб’єктом. Вона зумовлює амбівалентні почуття до близьких людей та самого себе, що з’являються у ранньому дитинстві і детерміновані притяжінням табуйованого порядку до близьких людей (батьків) [8].

З. Фрейд, розглядаючи проблему табу, також звернув увагу на амбівалентність почуттів. Оскільки табу розумілось як дещо святе з одного боку і небезпечне, заборонене з іншого, його можна розглядати в якості веління совісті, порушення якого веде до виникнення почуття провини. З. Фрейд стверджував, що, подібно до почуття провини, сумління виникає на грунті амбівалентності почуттів у певних людських взаєминах, з якими і пов’язана ця амбівалентність [3].

Амбівалентність є одним із важливих елементів теорії М.Кляйн, яка висловила ідею про те, що об’єкт, який сприймається амбівалентно, розщеплюється на добрий та поганий. Енергетичним підґрунтям амбівалентності є боротьба потягів до життя та до смерті. Дуалізм потягів згідно, М.Кляйн, породжується у ранньому віці, тому саме в цей період закладаються передумови амбівалентних почуттів [1].

Представник англійської школи психоаналізу, прихильник ідей М. Кляйн Д. Віннікот відзначає, що навіть достатньо хороша мати відчуває по відношенню до немовляти амбівалентні почуття. Якщо З. Фрейд наполягав на тому, що мати за певних умов відчуває до дитини лише любов, то Віннікот вважає, що мати з самого початку відчуває до дитини також і ненависть. Для матері особливо важливим є те, що вона здатна дозволити дитині погано з нею поводитися і, відповідно до цього, ненавидіти її, але не здатна діяти проти дитини [4].

Німецький психолог і психотерапевт Ф. Ріман вважав, що всі люди, у тому числі психічно здорові та хворі, поділяються на чотири основних типи – шизоїд ний, депресивний, нав’язливий, істеричний, у яких амбівалентність найбільш стійка. Амбівалентність шизоїдної особистості за Ф.Ріманом – це єдність потреби у самозбереженні, самозадоволенні з нав’язливим страхом перед потребою у самовіддачі. Амбівалентність депресивної особистості – згусток потреби в об’єднанні з іншими та страху перед потребою в індивідуалізації. Амбівалентність нав’язливої особистості – взаємодоповнення потреби в усталеності, власній безпеці та переживань страху особистої відповідальності. Амбівалентність істеричної особистості - неподільна єдність потреби у свободі зі страхом перед реальністю. В такий спосіб Ф. Ріман, виділивши амбівалентність у чотирьох типів людей, відстежив перебіг деформаційних процесів [5].

Таким чином, теоретичний аналіз літературних джерел з даної проблеми вказує на необхідність системного дослідження феномену амбівалентності, зокрема в контексті можливостей психодинамічного підходу.

Література

1. Кляйн М. Развитие в психоанализе. – М.: Академический Проспект, 2001. – 510с.

2. Лапланш Ж., Понталис Ж.-Б. Словарь по психоаналізу. – М.: Высшая школа, 1996. – 623с.

3. Лейбин В. Психоанализ. Учебник. – СПБ.:Питер,2002. – 576 с.

4. Лук’яненко Т.Н. Психологічні особливості прояву амбівалентності особистості в ранньому юнацькому віці: Автореферат. – К.,2003. – 20с.

5. Лук’яненко Т.Н. Психологічні особливості дискордантної амбівалентності особистості//Практична психологія та соціальна робота. – №1. – 2001.

6. Михеева И.Н. Амбивалентность личности: Морально-психологический аспект. – М.:Наука,1991. – 128 с.

7. Психоаналитические термины и понятия: Словарь/Под ред. Бэрнесса Э. Мура и Бернарда Д. Фаина ; Перев, с англ. А.М. Боковикова, И.Б. Гриншпуна, А. Фильца. — М.: Независимая фирма "Класс", 2000. — 304 с.

8. Фрейд З. Я и ОНО. – М.:ЭКСМО-Пресс; Харьков:Фолио,1999. – 648с.